Тема 2. Корисність економічного блага. Економічний вибір

1. Корисність і уподобання в економічній теорії.

2. Закон спадної граничної корисності економічного блага.

3. Уподобання споживача.

4. Бюджетні обмеження споживача.

5. Рівновага споживача.

1. Корисність і уподобання в економічній теорії

Корисність – це здатність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і уподобання споживача. Корисність товару – це задоволення, яке отримують від споживання. Воно не тотожне поняттю „користь”. Є речі, які не мають практичної користі, але мають корисність.

Корисність товару має дві властивості:

1. Корисність є різною для різних людей, оскільки залежить від індивідуальних смаків, уподобань і потреб.

2. Корисність від певних благ є різною для однієї і тієї людини у різний час і за різних обставин.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється на зовні.

Проте представники кардиналістської школи з метою наочності допускають, що ступінь задоволення можна виміряти і називають одиницю виміру – ютиль, від англійського слова utility, що означає корисність. Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця умовна одиниця вимірювання є лише зручним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку.

В такому випадку рівень корисності людини, яка споживає набір із n товарів у кількості Х₁, Х ₂, Х ₃, .... Х_n, можемо виразити функцією корисності

U=f(Х₁, Х ₂, Х ₃, .... Х_n)

Корисність можна розглядати як цільову функцію дій споживача в процесі вибору, кількісне значення якої він прагне максимізувати.

2. Закон спадної граничної корисності економічного блага

Для оцінки зміни корисності використовується поняття граничної корисності.

Гранична корисність (MU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару.

Закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується.

Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійни­ми величинами. Загалом цей закон по­ширюється на абсолютну більшість то­варів, хоча є і винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алко­голь, додаткові сигарети тощо.

Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Загальна корисність є звичайною сумою усіх граничних корисностей. Якщо гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна ко­рисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загаль­ної. Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься.

К о­рисність є додатною (MU>0), коли загальна корисність зростає у міру збільшення кількості спо­житого товару. Але темп зростання загальної ко­рисності щоразу зменшується, бо змен­шується величина граничної корисності. При MU=0 досягається максимальна точка загальної корисності. Наступні одиниці спожитого блага задоволення не прино­сять. Коли MU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами.

Середня корисність (AU) — це загальна корисність у розрахунку на кожну одини­цю товару.

Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач повинен керуватися правилом максимізації корисності (другий закон Госсена), який передбачає, що споживач максимізує корисність, розподіляю­чи свій грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витраче­на на кожний куплений товар, приносила однакову додаткову (граничну) корисність.