3. Роль професійних спілок на ринку праці

У реальному житті абсолютна більшість ринків праці є недосконало конкурентними. Розпочнемо їхній аналіз з ситуації, коли певний вид по­слуг праці на ринку пропонують не незалежні один від одного працівни­ки, а їхні об'єднання — професійні спілки. Тобто на ринку праці конкретного виду професійна спілка є єдиним продавцем послуг праці — своєрідним мо­нополістом. Основним завданням профспілок є підвищення ставок заробі­тної плати. Для досягнення цієї мети використовують різні шляхи.

Збільшення попиту на працю. До найбажаніших наслідків призводить збільшення попиту на працю: зростає і ставка заробітної плати, і зайнятість (кількість працівників, що отримали мож­ливість працювати). Для збільшення попиту на працю професійні спілки:

1) сприяють зрос­танню попиту на продукцію галузі (допомога у проведенні рекламних кампаній, політичне лобіювання для отримання вигідних контрактів, під­тримка протекціоністських заходів для обмеження конкуренції з боку іно­земних виробників);

2) сприяють заходам підприємців, спрямованим на підвищення продуктивності праці;

3) намагаються вплинути на ціни спо­ріднених товарів (вигідним є підвищення цін товарів­замінників і зни­ження цін взаємодоповнюваних товарів).

Водночас усі згадані методи не особливо ефективні і на практиці часто зводяться не до збільшення попиту на працю, а до запобігання його зниженню. Дещо ширші можливості трудових спілок пов'язані з обме­женням пропозиції послуг праці.

Обмеження пропозиції праці. Зменшення пропозиції праці також сприяє підвищенню ставки заробітної плати. Історично професійні спілки підтримували законодавство, яке обмежувало імміграцію, під­тримувало обов'язковий вихід на пенсію, скорочувало тривалість робочого тижня. Обмеження кількості членів трудових спілок, що об'єднують пред­ставників деяких фахів, призводить до зростання заробітної плати кош­том тієї частини працівників, які опинилися поза ринком праці. Ще один метод обмеження пропозиції послуг праці — обов'язковість ліцензування Деяких професій, яке часто сягає далі свого первинного завдання — захи­сту споживачів від некомпетентних фахівців.

Контроль над ставкою заробітної плати. Більшість професійних спілок не обмежують кількість своїх членів, а навпаки, прагнуть об'єднати усіх по­тенційних працівників. Це дає їм змогу чинити прямий тиск на роботодавців під час переговорів щодо рівня заробітної плати. Часто для уник­нення загрози страйку фірми змушені йти на поступки і погоджуватися на ставку заробітної плати, яка перевищує рівноважну. Зага­лом більшого успіху професійні спілки досягають у галузях, де еластичність попиту на працю невисока.

Тема 14. Ринок капіталу

1. Капітал як чинник виробництва.

2. Вибір у часі.

3. Вступ до аналізу інвестиційних рішень.

4. Ринок землі.

1. Капітал як чинник виробництва

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого доз­воляє підвищити ефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого до­ходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження, ста­ють кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користуван­ня для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвес­тування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заоща­дження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів вироб­ництва, де й складається їх ціна — плата за право користування ци­ми капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсот­ка (г) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до по­зичкового капіталу (ПК):

r = ПВ/ПК * 100%.

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 15.1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати • позичковий капітал як засіб інвестування.