3. Поняття етнічної батьківщини

Етногенез народу здійснюється в певному етнокультурному ареалі (лат. аrea - простір, зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, етносів тощо). Отже, етнокультурним ареалом вважається історико-географічне місце, де народи культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані типи суб'єктів історії. Етнокультурний ареал часто є етнічною батьківщиною того етносу, який його населяє. Якщо етнос уже перемістився в інші землі, то його етнокультурний ареал залишається його історичною батьківщиною.

Етнічна батьківщина це:

1) місце народження і проживання етносу;

2) країна, до якої певний народ себе зараховує як володар, абориген;

3) геополітичний простір на карті, де цей народ з'явився світові як етноісторичний суб'єкт;

4) конкретна історико-географічна територія з її природним та демографічними масивами, специфікою та обсягом матеріально-культурного надбання певного народу, особливостями його мови й культури, побуту і моралі (за МЕЕДЗ).

Етногенез і культурогенез тісно пов'язані, однак, для території України культурогенез має особливе значення. В результаті колоніальної політики Росії, усталилося хибне уявлення про етногенез українського народу. Тому нині науковці часто користуються пам'ятками матеріальної культури для з'ясування спадкоємності не просто самої культури, але й етносів, носіїв цієї культури. Наприклад, трипільці антропологічно відрізнялися від сучасних українців, але вплив трипільської орнаментики, гончарства, будівництва житла, традиції хліборобства міцно прижилися і збереглися впродовж майже 8 тисяч років. Хоча антропологія українців успадкована від арійських (кочових) племен ІІ тис. до н. е., (які, вірогідно, змішалися з трипільцями), однак менталітет українців багато в чому успадкований від хліборобів Трипілля. 39

4. Етапи етнокультурогенезу на території України

Етнокультурогенез - це походження і розвиток етнічної культури у її зв'язках з походженням і розвитком самого народу.

Для території України характерна така періодизація етнокультурогенезу:

І. Матріархат (палеоліт, неоліт - мізинська та трипільська культура, одна з вірогідних назв племен - пелазги) - від 50 тис. років до ІІІ тис. до н. ч. Культи Богині-Матері, родючості, Предків.

ІІ. Патріархат (з ІІ тис. до н. ч. - назва племен арії): культ Сонця; приручення коня; винайдення колеса; формування протомови, що стала основою слов'янських і зокрема, української:

1) міграції, осідання арійців, формування етносів ІІ тис. до н. ч.;

2) кімерійсько-скіфсько-сарматський період (І тис. до н. ч.);

3) слов'янський суперетнос (І тис. н. ч.);

4) власне український (включаючи й Київсько-руський) - ІІ тис.

Кожен новий етап - це сходження на якісно новий щабель. Закономірність процесу етно-культуротворення це, як уже зазначалося, боротьба структури (ладу) і хаосу (безладдя).

Процес - це плавний перехід з минулого в сучасне, і з сучасного в майбутнє. На думку українського історика М. Брайчевського, реально можна позначити тільки минуле і майбутнє, бо це певний хронологічний інтервал. Сучасне - постійно рухається з минулого в майбутнє, тому воно невловиме. Але саме воно є нашою реальністю (Вступ до історичної науки. - К., 1995).

Дещо складніше розглядалася ця філософема нашими далекими Пращурами, починаючи ще з доби Трипілля. Це - уявлення про Дерево Життя, в якому реальним є сучасний світ Яви (символічно - стовбур дерева, світ живих людей), а минулий світ Нава (символічно - коріння дерева, духовний світ Предків) і майбутній світ Права (символічно - крона, гілки, листя і плоди, духовний світ Богів, закони круговороту Всесвіту) є невловимими лише для світу Яви (живих нині людей), хоча в релігійній свідомості вони існують одночасно як реальні. 40

Здатність минулого полишати свій слід у майбутньому не раз примушувала замислюватись над проблемами вічності буття, проблемами життя етносу, його культурних надбань. Вже наприкінці ІІ ст. до н. ч. існували і були записані філософські ідеї циклічного розвитку культури (давньогрецька філософія).