2. Вибори, як дестабілізація
„Вибори – це завжди дестабілізація” – так наприкінці 2001-го року Президент України Леонід Кучма прокоментував гостру політичну боротьбу партій і блоків в ході парламентської виборчої кампанії. В результаті застосування різноманітних інформаційних, політичних і соціальних технологій, в тому числі – відвертого нагнітання ситуації, провокування зіткнень і конфліктів між прихильниками кандидатів, наслідком кампанії, головною ознакою якої стало особисте протистояння між кандидатами, може стати широкий громадянський конфлікт.
Технології та сценарії дестабілізації
Говорячи про теоретичну базу можливого зриву виборів як мети дестабілізації ситуації в країні, варто визнати, що її основу становлять так звані теорія менеджменту терору та концепція “керованого хаосу”.
В четвертому числі наукового журналу “Політичний менеджмент” за 2004 рік (видання патронується Анатолієм Толстоуховим, міністром Кабінету міністрів та одним з керівників “тіньового” штабу Януковича) з'явився цікавий матеріал співробітника адміністрації Президента України Георгія Почепцова “Віртуальні революції: використання віртуальних об'єктів при зміні влади” . Сам Почепцов відомий у вузьких колах політичних технологів численними розробками стратегій ведення виборчих кампаній і побудови іміджу успішного політика. У даному випадку він дав стислий аналіз використання в умовах соціальної дестабілізації способів впливу на масову свідомість. Такі методи Почепцов виводить з теорії менеджменту терору – управління і маніпулювання поведінкою людини впливом на базовий для людини страх смерті .
Схема розгортання соціального вибуху у публікації виглядає наступним чином :
1. Наростання труднощів, що призводять до ситуації, коли неможливо одночасно протидіяти натискові проблем, що потребують вирішення.
2. Вихід з ладу існуючого механізму узгодження і прийняття рішень.
3. Втрата багатьма людьми й організаціями спроможності діяти відповідно до своїх цілей та функцій
У підсумку зазначається, що “Ці характеристики нагадують поступове наростання хаосу, що потім може вилитись у істотні соціальні зміни”. Далі автор підводить до головної думки свого матеріалу: соціальна дестабілізація криється не стільки в незадовільних економічних чи соціальних умовах, скільки у психологічній реакції людей.
Важливо, що соціальний вибух населення може бути спровокований привнесенням у звичний світогляд людини нових віртуальних об'єктів, тобто, подій чи акцій, які переконають людей в тому, що влада втрачає контроль над ситуацією. Виникає розбіжність між віртуальним світом вражень та реальним світом подій. Почепцов перераховує основні “віртуальні дестабілізатори”, які призводять до “віртуальної революції” і можуть закінчитися реальною зміною влади в разі захоплення уваги широких людських мас :
• Жертва . Символічне насилля або мучеництво (арешти, поранення чи навіть замах), якого зазнають представники маргінальних політичних поглядів від представників офіційної влади (ідеології, релігії) і навпаки.
• Масовість і видовищність протесту та імітація спокою влади . Забезпечення анонімності учасників протесту, стресової ситуації, яка об'єднує протестантів і протиставляє їх владі. При цьому офіційні державні органи вдають, що нічого надзвичайного не відбувається, що створює враження її страху і слабкості.
• Участь молоді, студентів . Молодь – символ майбутнього і надії для решти суспільства. Водночас до молоді належать представники різних соціальних груп, що викликає відповідний інформаційний резонанс і співчуття, нікого не залишає стороннім.
• Вплив міжнародних ЗМІ . Подолання інформаційної ізоляції и нав'язуваних офіційними органами рамок висвітлення подій.
• Наявність глядача . Усі події розгортаються і потрапляють в центр уваги широкої глядацької аудиторії, яка співпереживає події разом з учасниками.
Водночас потрібно пам'ятати, що ситуація не повинна вийти з - під контролю влади, доки вона контролює висвітлення подій і впливає на загальний інформаційний простір у країні .
Звідси, кілька рекомендацій поведінки в умовах зростаючого напруження
По-перше, спростування інформації про наявність жертви. Саме це було головною метою роботи всіх трьох загальнонаціональних каналів після заяви про отруєння Ющенка. Якби факт замаху підтвердився, політичні сили, які ототожнюються з владою, втратили б право на захист, закріпилося б уявлення про ці групи і про владу в цілому як про закритий диктаторський режим.
По-друге, особливо важливим стає замовчування масовості протесту . Використання цієї технології підтверджують і соціологічні дослідження. Так, у серпні-вересні Київський міжнародний інститут соціології провів дослідження, в якому з'ясовувалося, яким чином залежить думка громадян про те, хто виграє вибори, від думки людей, як успіх в кампанії залежить від доступу до ЗМІ. За словами президента КМІСу Валерія Хмелька, більшість респондентів називали ймовірним президентом Ющенка, якщо припускалося, що доступ до ЗМІ буде однаковим для всіх кандидатів. Якщо ж доступ до ЗМІ залишався таким, яким був, більшість називали імовірним президентом Януковича.
По-третє, побудова викладу новин в ЗМІ за моделлю “квазі-новин ” – оповідей, які переводять увагу глядача від суті новини (хто і де, проти чого протестував, які висунуто вимоги) на емоційне забарвлення події, ставлення до неї сторонніх “випадкових” глядачів, учасників. Не виключено, що висвітлення дня голосування, яке на трьох найпопулярніших каналах буде “нескінченним” якраз і має на меті створення “квазі-новинного” тла, “об'єктивного висвітлення”, з яким не може змагатися жодне зовнішнє джерело інформації.
Усі наведені методи певним чином збігаються з процесом втілення так званого “керованого хаосу” – провокування політичної нестабільності заради зміни чи консервації політичного режиму в державі. Головною метою такої технології стає створення уявних загроз суспільству, які приховують від громадян загрози реальні .
Ознаки та наслідки використання подібних технологій вже висвітлювалися в опозиційних інтернет-джерелах. Останнім прикладом стала стаття О. Малікова. і Р. Павленка “Керований хаос” – метод стабілізації неоколоніального режиму в Україні: як цього уникнути”. Можна лише зазначити, що провокування “керованого хаосу” може закінчитися цілком некерованим зіткненням, реальною поляризацією суспільства і загальним ослабленням держави як такої.
вибори демократія політичний