Практичне заняття № 2

Тема: Економічні знання як предмет навчання.

План

1. Специфіка економічних знань, особливості їх використання, вивчення та формування.

2. Економічні знання та їх роль у формуванні економічної культури, мислення та економічної поведінки.

3. Шляхи формування соціально-культурного простору та розвитку економічного мислення.

4. Вітчизняний та зарубіжний досвід організації економічної освіти.

Завдання для самостійної роботи сртм

1. Показати особливості економічного знання як предмету навчання.

2. Проаналізувати як співвідносяться економічна культура та економічна освіта

3. Сформулювати необхідні умови формування ринкової економічної культури та основні перешкоди їх реалізації.

4. Показати як співвідносяться економічна культура та економічна освіта.

5. Сформулювати необхідні умови формування ринкової економічної культури та основні перешкоди їх реалізації.

6. Визначити місце економічної свідомості та економічного мислення як важливих результатів реалізації основних функцій економічної освіти.

СРПЗ

1. Підготувати для обговорення в малій групі матеріали про рівень економічної культури та економічного мислення населення

2. Підберіть та дайте коротку характеристику методам розвитку економічного мислення

3. Підготувати доповідь про еволюцію економічних знань та їх особливості

Лекція 2. Методи формування економічного, системного, критичного мислення в середній та вищій школі

Мета: Ознайомити з властивостями економічних знань, їх значенням у формуванні та розвитку економічної культури, економічного і критичного мислення та економічної поведінки. Проаналізувати особливості конвергентного та дивергентного мислення. Обгрунтувати методи формування мислення при вивченні економічніх наук.

Ключові поняття: системне, критичне, творче мислення, мистецтво креативної конфронтації, метод моделювання, індукції, дедукції, аналогії, синтезу, синергізму, структурно – логічні схеми, тлумачення, міркування.

Студент повинен знати:

- принципи формування системи;

- методи моделювання (прийоми «викреслювання», «перекручення», «узагальнення», «конструювання»,методи індукції,дедукції, аналізу, аналогії, метод синергетизму ( синергетично –логічний прийом, системно –структурний прийом;

- характеристику конвергентного та дивергентного мислення;

- методи формування критичного, креативного мислення;

- характеристику процесу міркування, аргументації, інтерпретації та тлумачення .

Студент повинен уміти:

- володіти методикою формування критичного, креативного мислення у навчанні економістів ;

- формувати структурно – логічні схеми ;

- моделювати міркування та економічну аргументацію.

Основні питання теми:

1. Методи та прийоми формування системного мислення.

2. Методика критичного мислення у вивченні економіки.

3. Структурно – логічні схеми, як метод алгоритмізації.

2.1. Методи формування системного мислення.

Ефективність освітніх технологій неможлива без оволодіння мистецтвом мислення. Якщо аналітичний підхід до пізнання ще донедавна вважали породженням ХVІІІ століття, то системний підхід до мислення, як методологія наукового пізнання сформувалася протягом ХХ століття. У наш час системний підхід і методи системного моделювання досягли найвищого професійного рівня, що дає підстави провести чітке виокремлення базових принципів, прийомів і технологій. Така необхідність зумовлена насамперед необхідністю чіткої структуризації освітніх проблем і необхідністю селектування методів викладання. Системне мислення являє собою спосіб мислення, за яким ключовими є взаємовідносини між окремими частинами, взаємодія яких створює цілеспрямоване єдине ціле. Мислення такого типу дозволяє створювати команду, спрямовувати групову роботу, задля досягнення кінцевої мети.

Системне мислення формується з цілого і його складових, а також поліструктурних зв’язків між ними. Воно є протилежним до редукціонізму, тобто уявленню про ціле, як суму його складових. Інакше кажучи, набір непов’язаних між собою частин не може створювати систему, а являє собою безладне їх нагромадження. Можна говорити про політичні, економічні, ідеологічні, правові системи, кожна з яких діє як функціональне ціле, що об’єднує велику кількість окремих частин.

За висновками згадуваного вище Джозефа О’Коннора та Іана Мандермотта:

— система існує і функціонує завдяки взаємодії своїх складових. Поведінка різних систем залежить від того, як пов’язані між собою їх частини (складові), а не від самих частин;

— системи являють собою частини великих систем, ті, в свою чергу, створюються меншими підсистемами;

— кожна частина системи може впливати на систему вцілому;

— поділ цілого на частини — це аналіз. За допомогою аналізу людське суспільство набуває все нових і нових знань. Об’єднання частин в єдине ціле — це синтез. За допомогою синтезу ми набуваємо розуміння. Коли ми розділяємо систему на частини і аналізуємо її, вона втрачає свої властивості. Щоб це зрозуміти, потрібно спостерігати її в дії (мова йде про процес моделювання).Слід зауважити, що ці визначення є дуже важливими при вивченні економічних дисциплін.

Системне мислення не може розвиватися по прямій, на його шляху зустрічаються цикли, контури пастки. Зв’язки між складовими системи формують петлі зворотного зв’язку. Встановлення зворотного зв’язку в навчанні є найважливішим показником його ефективності. Існує два основні типи такого зв’язку; які на думку вище згадуваних авторів, є складовими контурного мислення.

Посилений зворотній зв’язок визначається змінами виходу системи і, повертаючись на вхід, посилює первинні зміни в тому ж напрямі. Можна представити як снігова грудка, що скочується з гори, стає все більшою та перетворюється в снігову лавину. Так і в навчальному занятті, коли реалізуються відповідні принципи та методи навчання, здійснюється діяльність студента під керівництвом викладача, відбувається розширення світогляду студента, зростає його професіоналізм.

Мета навчання поступово стає мотивованою, оптимізованою, а сам процес інтенсивним, що веде до його активізації. Такі дії у психології і педагогіці називають «когнітивним розвитком», який передбачає поступові упорядковані зміни, завдяки яким процеси мислення стають більш складними та досконалими.

Системне мислення можна використовувати для опрацювання основних підходів до вирішення проблем, а якість рішень визначається ходом думок, які визначаються як домінуючі. Тим не менше на цей процес можуть активно впливати окремі ментальні складові, які є частиною відповідних національних цінностей. Доволі показовим при цьому є досвід створення ментальних моделей. Вони являють собою ідеї, які формують наші думки та дії, а також уявлення про бажані результати. Їх можна використовувати для пояснення причин і наслідків та надання змістовності нашому досвіду.

Існує чотири прийоми створення таких моделей:

Викреслювання — процес відбору та фільтрування досвіду, частина якого відкидається.

Конструювання — створення конструкцій з метою її розуміння, або придумування чогось, чого насправді не існує.

Перекручення — маніпуляції фактами та подіями, надання їм різних тлумачень.

Узагальнення — обґрунтування єдиного випадку як типового для цілого переліку явищ.

Методологія (від грецької methodos — спосіб пізнання і logos — слово, поняття) — вчення про методи пізнання; сукупність прийомів дослідження. Серед великої кількості методів пізнання існують методи емпіричного і теоретичного рівнів дослідження, або абстрактно-логічні методи (індукції і дедукції, аналізу і синтезу, аналогії, співставлень, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного, системно-структурного, формалізації, моделювання, синергетики. Ці методи виконують важливу роль у застосуванні методик розвитку правового мислення. Розглянемо коротко їх сутність. Об’єкт, який вивчається, являє собою складне явище. В ньому загальне існує в тісній єдності з одиничним, тому сама природа явищ, які вивчаються, вимагає застосування методу індукції.

Індукція (від латинської inductio — наведення) — це умозаключення, рух від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів певного класу формується висновок про клас загалом. Як метод дослідження індукція — це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень. Окремі факти неначе виводять до загального положення.

Зазвичай вирізняють три основних види індуктивних умозаключень:

• провідну індукцію;

• індукцію через просте перерахування (популярну індукцію);

• наукову індукцію.

Два останніх види становлять неповну індукцію.

Повна індукція — це виведення загального положення про клас в цілому на основі розгляду всіх його елементів. Вона дає достовірний висновок, проте сфера її застосування обмежена класами, кількість яких легко простежити.

Наукова індукція також є виведенням від частини елементів певного класу до всього класу, однак основою для висновку тут стає виявлення в досліджуваних елементів істотних зв’язків, які зумовлюють належність цієї ознаки до всього класу.

Метод дедукції застосовується більшістю дослідників (викладачів) при вивченні цих явищ. Дедукція — вивчення суспільного явища, яка передбачає рух від загального до часткового. Загальна схема пізнання суспільних явищ за допомогою дедукції така: спочатку загальне поділяється на окреме з визначенням провідного ланцюга і встановлюються закономірності його розвитку, потім виявляються зв’язки окремих частин між собою і отримані висновки зіставляються з дійсністю.

Метод індукції та дедукції широко використовується при організації таких видів викладання, як евристичне та експозиторне.

Евристичне викладання є методом, який забезпечує індуктивний пізнавальний процес, у ході якого учні (студенти) відкривають основні принципи і співвідношення по мірі розвитку пізнання від конкретного до загального.

Експозиторне викладання — метод навчання, який забезпечує дедуктивний пізнавальний процес, що ґрунтується на сприйнятті, але не на відкритті, у ході якого матеріал подається в закінченому систематизованому вигляді та структурується від загального до конкретного.

Синтез — протилежний аналізу метод. Механізм його дії полягає в поєднанні кількох елементів в один складовий — факт.

Метод аналогії. Одним з методів наукового пізнання є аналогія, а це означає, що на основі подібності двох або кількох ознак явища, яке вивчається, формується висновок про схожість інших ознак і якостей. Для більшої достовірності висновків, необхідно, щоб аналогія базувалася на великій кількості суттєвих загальних ознак, які тісно пов’язані між собою.

Ж. О. Павленко вважає, що одним з найважливіших напрямів сучасного процесу пізнання є синергетика. Він формулює її як синтез людського знання та мудрості і відмічає, що «синергетика намагається знайти загальні підстави, паттерни (що означає поновлений образ, стиль, манеру, малюнок у прояву подій) закономірності в процесах еволюції складних систем самої різної природи. З позицій синергетики проступають загальні риси еволюційного поводження складних структур і утворень у різних фрагментах оточуючих нас природного і соціального світу. Синергетика — забезпечує нову методологію розуміння шляхів еволюції складних соціальних систем, причин еволюційних криз, надійності прогнозів і принципових меж передбачуваності» .

Синергично-логічний прийом, у результаті якого розкривається вся сукупність різних, соціальних, економічних відносин і формулюються закономірні зв’язки розвитку сукупності, яка вивчається, носить назву сходження від абстрактного до конкретного. Цей метод має декілька особливостей, зокрема:

• виконання основних законів логіки;

• дотримання єдності історичного і логічного (будь-яке явище може бути вірно пізнаним за умов, що воно вивчається в історичному розвитку);

• практика — критерій істини (встановлені закономірності розвитку повинні перевірятися практикою).

Досить важливим є також системно-структурний прийом. Він являє собою комплексне вивчення явища як єдиного цілого. При цьому складне суспільне явище поділяється на складові частини, які мають певні соціально-правові якості системи, на підсистеми, пов’язані між собою як горизонтальними так і вертикальними впливами, які мають системні об’єкти з входом, процесом, виходом і зворотнім зв’язком.

Моделювання — прийом наукового абстрагування, при якому на основі проведеного системно-структурного аналізу конструюється модель, яка відображує суспільне явище в цілому з усіма якостями, взаємозв’язками, поведінкою окремих структурних частин, структурними функціональними параметрами. Як правило, моделі бувають функціональними, вони відображають поведінку об’єкта, акцентуючи увагу на її характері. При розробці таких моделей, використовують прийоми, які отримали назву «чорної скриньки». У цьому випадку зміст моделі невідомий, але описуються всі входи та виходи системи з визначенням необхідних параметрів. Моделі, що записані за допомогою логічних виразів, називаються логічними, а за допомогою графіків — графічним.