Література
Аксьонова О.В. Методика викладання економіки. – К.: КНЕУ, 1998. - 360 с.
Балягіна І.А., Богорад М.А., Ковальчук Г.О. Методика викладання економіки: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. Дисц. – К.: КНЕУ, 2003.– 341 с.
Бранс Л.Б., Кристенсен К.Р., Хансен Э. Дж. Преподавание и метод конкретных ситуаций.- М., 2000.
Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті.- К.: КНЕУ, 1999.- 168 с.
Шеремета П., Каніщенко Л. Кейс-метод: з досвіду викладання в Українській бізнес-школі.- К., 1999.- 64 с.
Лекція 10. Характеристика педагогічних технологій в наукових дослідженнях
Мета: Проаналізувати класифікацію сучасних педагогічних технологій. Показати на прикладах специфіку використання освітніх технологій у викладанні економічних дисциплін.
Ключові поняття: технологія,освітня технологія, якості освітніх технологій,інновації, оцінювання якості інновації,SWOT- аналіз, технології навчання ( програмоване, проблемне, модульне, ігрове, т’юторське, розвиваюче, дистанційне).
Студент повинен знати:
-класифікацію сучасних педагогічних технологій;
-ознаки та якості технології навчання;
-критерії оцінки якості інновацій;
-характеристику педагогічних технологій;
-принципи технології педагогічного співробітництва.
Студент повинен уміти:
- аналізувати теоретичні і практичні аспекти педагогічної інновації та технології;
- розробляти технологічну карту заняття;
- використовувати метод SWOT- аналіза у вивченні права;
Основні питання теми:
1.Критерії класифікації сучасних технологій.
2.Класифікація сучасних педагогічних технологій;
3. Специфіка використання педагогічних технологій у викладанні права.
10.1. Критерії класифікації сучасних технологій
Якщо звернутися до словників і довідників, то термін технологія (від грецької te chnë — мистецтво, майстерність, уміння), тлумачиться в них, як правило, як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, якостей.
Для сучасної системи педагогічних наук конче важливим є не тільки чітке розмежування понять, а й докладний аналіз схем (моделей) технологій, які дають нам право говорити про їх більш високу чи менш високу ефективність.
Процес створення освітньої технології, безумовно, передбачає й практичну реалізацію інновацій, яка обов’язково підпадає під контроль результатів у вигляді моніторингу, мета якого полягає в чіткому селектуванні ефективних і неефективних систем.
Будь-яка освітня технологія обов’язково визначає види діяльності вчителя (викладача) й учня (студента), спрямовані на сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування, застосування на практиці, узагальнення та систематизацію отриманих знань, що веде до досягнення поставлених ними цілей і завдань. Наголос при цьому ставиться на організації самостійної пізнавальної діяльності студента (учня), який здійснюється під керівництвом викладача і у створених ним необхідних для цього процесу умовах. Проектування цілей і завдань навчання відбувається через контроль і діагностику результатів навчання — знань, умінь, навичок слухачів. Для успішного досягнення запланованих і мотивованих цілей навчання необхідним стає розширення понятійного апарату, введення нових дефініцій, розробка дидактичних модулів, блоків, які включають вивчення необхідного матеріалу, рівні його засвоєння, інноваційні прийоми, методи, форми організації навчання. Для цього розробляються спеціальні технологічні схеми (структурування основних функціональних елементів і визначення логічних зв’язків у технологічному процесі) та технологічні карти. Таким чином, процес створення нових технологій включає цілий ряд послідовних дій, реалізація яких розпочинається з низької конкурентоспроможності існуючої методики викладання, що зумовлена, з одного боку, наявністю парадигмальної кризи, недовірою суспільства, а з другого — несприйняттям основних концепцій викладачами та студентами. На наступному етапі відбувається загострення кризи та потужне продукування ідей (не всі з них знаходять своє практичне втілення). Далі відбувається їх селектування й інтеграція (за умов відсутності фундаментальних суперечностей). На наступному етапі здійснюється формування базисної моделі на основі селекції ідей та визначення механізмів та інструментів реалізації. Наступний етап передбачає уточнення (корекцію) парадигми, формування мети та завдання. Водночас має місце диверсифікація категорій, методів, форм навчання, залучення інновацій з інших галузей. Далі йде інтегрування інновацій, визначення додаткових (синергетичних) ефектів з наступною послідовною їх реалізацією.
Контроль засвоєння знань і способів діяльності здійснюється на трьох рівнях:
1. Вхідний (викладач має знати наявний рівень знань, умінь і навичок слухачів і спростовувати можливі корекції на відповідному рівні).
2. Поточний (контроль, який здійснюється між певними навчальними елементами, етапами, щоб визначити прогалини в знаннях).
3. Підсумковий (оцінювання рівня засвоєння знань, умінь, навичок. Це може відбуватися у вигляді програмованих контрольних робіт, тестів, заліків, колоквіумів, захисті проектів).
Визначена сукупність включає параметри, які характеризують зміст навчання (число навчальних елементів, ступінь усвідомлення їх вивчення), якість засвоєння (рівень засвоєння та ступінь застосування набутих і засвоєних знань). На основі діагностичного цілепокладання відбувається уніфікація та стандартизація технологій і специфікація окремих її елементів, тобто розробляються освітні стандарти (зміст освіти), навчальні програми, навчально-методичні посібники, підручники, а також програмуються такі дидактичні процеси, які б гарантували досягнення заданої мети.
.Чимало російських учених, зокрема А. Я. Савельєв, пропонують класифікувати технології за такими критеріями:
— за спрямуванням дії (особистісно-розвиваючі та професійно-орієнтаційні);
— за цілями навчання (отримання знань, набуття вмінь і навичок, формування професійних якостей особистості);
— за предметним середовищем (гуманітарні, соціально-економічні, технічні, природничо-наукові);
— за використанням ТЗН (аудіовізуальні, інформаційні, телекомунікаційні тощо);
— за організацією навчального процесу (індивідуальні, колективні, змішані).
Заслуговує на увагу також класифікація технологій навчання С. А. Смірнова. Він пропонує класифікувати їх відповідно до засобів навчання та рівня реалізації змісту освіти. Інакше кажучи в основу авторської градації покладено поділ технологій навчання на три рівні за всіма предметами та протягом усього терміну навчання у ВНЗ:
І рівень. Технологія заняття або завершеного циклу занять;
ІІ рівень. Технологія предмета;
ІІІ рівень. Технологія повного навчання.
Сутність наступної класифікації технологій навчання за Г. К. Селевко полягає в диференціації їх за класами через виділення суттєвих і інструментально значущих якостей:
за рівнями застосування: загально-педагогічні, методичні (предметні) та локальні (модульні);
за науковою концепцією засвоєння: асоціативно-рефлекторні, біхевіористичні, гештальдтехнології, розвиваючі, інтериоризаторські;
за орієнтацією на особистісні структури: інформаційні (формування ЗУН), операційні (формування способів розумових дій), емоційно-моральні (формування сфери естетичних моральних відносин), технології саморозвитку (формування само управлінських механізмів особистості), евристичні (розвиток творчих здібностей), прикладні (формування діяльнісно-практичної сфери);
за організаційними формами (класно-урочні та альтернативні, академічні, індивідуальні, групові, колективні, а також диференційований спосіб навчання);
за переважним (домінуючим) методом: догматичні (репродуктивні), пояснувально-ілюстративні, діалогічні, ігрові, проблемні (пошукові), програмоване навчання, розвиваюче навчання, саморозвиваюче навчання, інформаційні (комп’ютерні) та творчі .
Авторський колектив під керівництвом академіка АПН України С. І. Гончаренка та професора П. М. Олійника запропонував свою класифікацію сучасних технологій залежно від специфіки діяльності (див. рис. 10.1). Перевагою такого підходу є виділення в градації трьох основних блоків: виробничого, галузевого та суто технологічного, недоліком — відокремлення виховання в т. ч. правового від навчання.
Рис. 1. Класифікація сучасних технологій за С. У. Гончаренком та П. М. Олійником