Література

1. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки. – К.: КНЕУ, 1998. - 360 с.

2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій: модульне навчання. – К. – 1993.

3. Амонашвили Ш.А. Об оценке и отметке //Нач. шк.- 1999.- № 9.- С. 49-52.

4. Балягіна І.А., Богорад М.А., Ковальчук Г.О. Методика викладання економіки: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2003. – 341 с.

5. Кириков Ю.В. Неперервна ступенева освіта. Управління. Оцінювання знань- К.: Політехніка, 2001.- 173 с.

6. Ковальчук Г.О. Контрольні завдання з економіки. Навч. посібн.- К.: «Кадри», 2002.- 272 с.

7. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент.- К.: КНЕУ, 2000.

8. Методика преподавания экономических дисциплин: Учебное пособие для студентов экономических специальностей /В.И. Крамаренко и др. КНЕУ, КЭИ.- Симферополь, 1999.- 222 с.

9. Челышкова М.Б. Теория и практика конструирования педагогических тестов: Учебное пособие.- М.: Логос, 2002.- 432 с.

Лекція 7. Тема: Передумова та особливості застосування активних методів навчання

Мета: Сформувати уявлення про активні методи навчання та довести важливість їх застосування при викладанні економічних дисциплін. Пояснити відмінність традиційних та активних методів навчання, проілюструвати їх використання на практиці. Визначити роль викладача в активізації навчального процесу.

Ключові поняття:

• активні методи навчання;

• інтерактивні методи навчання;

• «мозкова атака»;

• презентація;

• ігри дидактичні, стимуляційні;

• методи випадків;

• аналіз конкретних ситуацій;

• ігротехнічний менеджмент.

Основні питання теми:

1. Сутність активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

2. Поняття активних методів навчання, їх класифікація.

3. Соціально-економічні передумови ефективного застосування активних методів навчання в економічній освіті.

4. Наочні засоби навчання при вивченні економіки: їх класифікація та функції.

5. Особливості використання технічних та комп’ютерних засобів в економічній освіті.

Література: 1, 2, 6, 7, 9, 16, 18, 21, 27, 36, 37, 38, 40, 46, 48, 49, 54, 60, 74.

7.1. Всі освітні технології поділяються на дві великі групи: технології, які базуються на традиційних методах навчання і технології, основу яких складають активні методи навчання і сучасні інформаційно-комунікаційні засоби.

Такі різні групи технологій відрізняються дидактичними і розвиваючими функціями, змістом, характером навчальної діяльності, зворотною дією, використанням технічних засобів навчання.

До традиційних освітніх технологій відносяться:

• догматична – працює за схемою «виклад матеріалу викладачем – відтворює студент»;

• пояснювально-ілюстративна – орієнтує слухачів на розуміння матеріалу та пояснення явищ;

• евристична (проблемне навчання) – спрямована на розвиток когнітивної сфери студента.

До інноваційних освітніх технологій можна віднести:

• тренінгові технології – спрямовані на активізацію практичного досвіду слухачів і актуалізацію накопичених теоретичних знань (корпоративні тренінги, агротехнічні технології, кейс-методи);

• програмоване навчання – спрямоване на засвоєння запам’ятовування структурованих і логічно побудованих фреймів, які супроводжуються коопераційним контролем і підкріпленням;

• мультимедійні технології – перелік функцій викладача виконують технічні засоби навчання.

Активні методи навчання зорієнтовані на особистість слухача, його свідому участь у розвитку власних знань, професійних навичок. При використанні активних методів навчання слід визначати їх особливості:

• активізація діяльності слухача;

• підвищений ступінь мотивації та емоційності;

• виникнення прямих та зворотніх зв’язків між викладачем та слухачем.

Оволодіти функціями, моделями, технологіями, комунікативною компетенцією за короткий термін можливо через ігрові технології інтерактивного характеру.

Інтерактивне навчання (від англ. interactive learning) – засвоєння досвіду учнем (стихійно або спеціально організоване), яке базується на взаємодії з досвідом, активністю та ініціативою, «зворотному зв’язку» між всіма її учасниками для досягнення взаєморозуміння і корекції навчального і розвиваючого процесу, індивідуального стилю спілкування на основі рефлективного аналізу («тут» і «зараз»).

Інтерактивне навчання передбачає міжгрупову активність слухачів: фізичну (способи навчаючої діяльності), соціальну, пізнавальну. Соціальна активність проявляється у навчанні учасників:

• обирати стратегії взаємодії;

• задавати питання;

• обміну думками, репліками, коментарями;

• виступу в «ігровій ролі», ролі «експерта» тощо.

Слід згадати пізнавальну активність слухачів. Вона проявляється в ініціюванні визначення способів діагностики, аналізу матеріалів гри, презентації результатів, впливу на зміст самої технології.

Наприклад:

• студенти самостійно формулюють проблему і її визначення;

• самостійно визначають способи вирішення проблеми, труднощі;

• самостійно вирішують проблему;

• піддають корекції матеріали, які пропонуються організатором гри;

• виступають, як одне із джерел професійного досвіду;

• відпрацьовують рекомендації, поради;

• створюють програму, проект, обґрунтовують його

Цей процес відбувається досить важко. Як викладача так і слухача потрібно змінити.

Мотивами до цих змін можуть бути:

• бажання - для збереження влади – всіма способами контролювати ситуацію, себе та ділових партнерів;

• потреба постійно пристосовувати особисті стосунки з керівниками, колегами до обставин, які змінюються;

• виклик інтелекту і активності керівника спеціалісту проблеми, які виникають.

Перевага інтерактивних технологій полягає у тому, що вони збуджують у слухача (студента) почуття та відчуття, пов’язаних з конкуренцією, владою (лідерством), взаємовідносинами з людьми і вирішенням професійних і особистісних проблем. В інтерактивному навчанні суттєво змінюється роль викладача. Його активність уступає місце активності самих студентів, а завдання викладача – лише управління процесом навчання, розвитку, гри, через взаємодію учасників, створення умов для їх ініціативи, творчого пошуку ефективних рішень конкретних ситуацій. Викладач починає виконувати різні функції:

• Викладач – ігротехнік;

• Викладач – інструктор-консультант;

• Викладач – лектор-експерт;

• Викладач – тренер-організатор;

• Викладач – фасілітатор.

Отже, методи активного навчання – це спроби, прийоми, що спонукають до творчої розумової діяльності, їх ефективність можна спостерігати на Табл.1.

Таблиця 1.

Характеристика основних методів навчання з точки зору аспектів методології

Метод викладання	Гносеологічний аспект (отримання знань)	Праксеологічний аспект (отримання вмінь та навичок)	Аксеологічний аспект (отр.ЗІН)
Лекція	+ + +	+	-
Семінар	+	+ +	+ +
Кейс	+ + +	+ + +	+ + +
Імітаційна гра	+	+ + +	+ + +
Ессе	+ + +	-	+ + +
Реферат	+ +	+	+
Аналітична записка	+ +	+ +	+ + +
Тест	+	+	+ + +
Дискусія	+ +	+	+
Контрольна робота	+	+	+ + +

7.2. Активні методи навчання поділяються на:

Імітаційні, які передбачають створення імітаційної моделі об’єкта, або процесу (ділові та рольові ігри, ігрове проектування, комп’ютерні симуляції, аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи та індивідуальні тренінги).

Не імітаційні, при яких активізація навчального процесу досягається за рахунок системи прямих та зворотніх зв’язків між викладачем та студентом (проблемні лекції, практичні заняття, лабораторні роботи, семінари, дискусії, курсове, дипломне проектування, практика, стажування, навчаючі та контролюючі програми, конференції).

Існують різні класифікації активних методів навчання.

За Ковальчук Г.О.

М етоди активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

Випадків Ситуації Інсценізації

Дискусії дидактичні Ігри дидактичні

• пов’язані з викладом

• групова – симулятивні

• круглого столу – управлінські

• штурм мозку – психологічні

• панельна

• метаплан

За Білоус В.Т., Горюновою Л.І. та Цимбалюк А.В. та С.Я.

Активні методи навчання поділяються на імітаційні, проблемно пошукові, колективної розумової діяльності, словесно діалогічні, практичні, а саме:

• метод проблемного викладання;

• евристична бесіда;

• самостійна робота з книгою;

• імітаційні вправи;

• диспут;

• аналіз виробничих ситуацій;

• розігрування ролей;

• ігрове проектування;

• навчальні ділові ігри;

• мозкова атака;

• моделювання;

• конструювання;

• дослідницька робота;

• експеримент;

• частково-пошуковий.

Педагогічні технології:

• проблемного навчання;

• модульного навчання;

• ігрового навчання;

• комп’ютерного навчання;

• розвиваючого навчання.

Загальні ознаки активного навчання: Ознака імітаційних методів:

1. Примусова активність слухачів. імітація професійної діяльності студентів

2. Співставлення часу активності студентів та викладача. Ознака імітаційних ігрових методів:

3. Самостійне вироблення рішень студентами. 1. Взаємодія студентів.

4. Постійна взаємодія слухачів з викладачем за допомогою 2. Наявність та розподіл ролей.

прямих та обернених зв’язків.