2.3. Структурно-логічні схеми, як метод алгоритмізації

Схема — це своєрідний графічний план, який визначає місце розташування основних компонентів конструкції та їх зв’язок. За її допомогою можна не тільки вивчити основні поняття теми та осмислити весь матеріал теми, що вивчається, а й нерідко вона виступає дороговказом подальшого навчання.

Існуючі зараз схеми можна віднести до двох видів: інформативних і структурно-логічних.

Перший з них завжди має коротку, але змістовну інформацію за різними темами курсу або з певної проблеми. Структурно-логічні схеми — це в основному зорові моделі, своєрідний логічний каркас, певна формалізація у викладанні, приміром, теорії права.

Фундаментальними ознаками структурно-логічних схем виступають:

• сама схема, яка є моделлю проблеми, питання, вона дає можливість глибше та детальніше вивчити об’єкт, дозволяє дослідити його внутрішні суперечності та суттєві особливості, виявити певні закономірності, спрогнозувати майбутній стан об’єкта, можливі логічні його модифікації;

• будучи сама по собі моделлю, структурно-логічна схема може ідентифікувати в різних варіантах. Для вивчення одного й того ж питання можуть бути побудовані різні моделі, які відображали різні аспекти, тому до складання схеми не можна підходити догматично, потрібно пам’ятати, що кожна схема є органічною єдністю об’єктивного та суб’єктивного бачення проблеми;

• структурно-логічні схеми будуються на законах формальної та діалектичної логіки.

Формальна логіка обумовлює визначеність, послідовність, доведеність кожної проблеми. Вона вимагає дотримання основних правил визначення понять, правил побудови будь-якої класифікації (існування єдиної основи поділу, співрозмір об’ємів поняття та складових поділу, їх взаємне виключення, безперервність поділу).

При створенні схем діалектична логіка, як правило, використовує загальнонаукові методи, які допомагають краще розкрити глибину змісту об’єкту, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, системний та структурний методи. Відтак, системний метод слід використовувати при організації та побудові фактичного матеріалу. З огляду на це й курс теорії держави та права необхідно розглядати як єдину, цілісну, взаємопов’язану, ієрархічно вбудовану систему блоків і підсистем — розділів, тем, курсів. Структурний метод допомагає структуризації як курсу в цілому, так і його окремих розділів, тем і проблем (структуру ми можемо розуміти як зв’язок між елементами системи).

Структурно-логічні схеми — це не просто переказ або опис теми, а швидше за все це інформаційні теми. У структурно-логічних схемах має бути сконцентровано розуміння та тлумачення проблеми, тому вони являють не просто полегшену та спрощену для запам’ятовування думку, а рафіновану, очищену від усього другорядного, чітко виявлену основну ідею. Схема не дає їй розтікатися, приводить у певний порядок внутрішню будову, спрямовує логіку міркування, допомагає думці пронизати зміст об’єкта, проблеми, що вивчаються.

На основі розглянутих вище специфічних особливостей структурно-логічних схем можна чітко позиціонувати ті функції, які вони виконують у навчальному процесі:

1. Інформаційна — полягає в короткій, мінімізованій, чіткій та достатньо вичерпній інформації усього курсу, викладеній у повній відповідності до програми. Ця функція обумовлює також відображення в схемах усієї системи та структури науки — системи понять (категорії), принципів, законів, основних теоретичних положень, викладених у науці кожної схеми.

2. Методологічна функція представлена як уміння користуватися теоретичним знанням, вміти їх організовувати як своєрідний прилад діалектичного мислення. В основі побудови схем лежить єдина методологія, являє собою діалектичну логіку з її загальнонауковими методами.

3. Логічна функція відображається в логіці самого курсу, послідовності розділів і тем, в логічності кожної окремої проблеми.

4. Виховна функція полягає в розвиткові у студентів логічного мислення, логічної пам’яті як найбільш міцної та довготривалої.

Структурно-логічні схеми посідають не останнє місце в кількості методів активізації пізнавального процесу, оскільки вони суттєво полегшують викладачам читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять, а студентам, відповідно, дозволяють активізувати самостійну роботу в аудиторний та позааудиторний час, полегшують та гармонізують спільну роботу викладача та студентів на лекції, що має прояв у наступному:

— вивільняється частина лекційного часу на повторення та фіксування необхідного фактичного матеріалу; студенту значно краще орієнтуватися в потоці інформації й обирати основне; матеріал може бути викладений у вигляді презентації;

— відбувається орієнтація викладачів на системне викладання матеріалу в його логічній послідовності — логічне розташування основних інформативних складових, що дасть змогу засвоїти тему як єдине ціле, як чітку теоретичну систему;

— спрямує викладача на проблемний виклад лекцій, систематизацію лекційного матеріалу, який можливо що по частинах або вцілому можна викласти у вигляді схеми. Такий методичний прийом доведення фактичного матеріалу дає можливість студентам «охопити» проблему, робить наочними логічні та структурні зв’язки, демонструє співвідношення елементів, динаміку процесів та їх кількісну й якісну визначеність.

Структурно-логічні схеми є важливою методичною формою активізації навчальної роботи студентів. Під час лекції вони допомагають залучати аудиторію до активної роботи, слідкувати за логікою викладання та логікою доказу, міркувати разом з викладачем, фіксуючи у формі тез основні теоретичні положення. Все це сприяє ефективному розумінню та засвоєнню теми. При підготовці до практичних і семінарських занять, схеми допоможуть студентам краще селектувати отриману інформацію, проте їх головною перевагою є те, що вони озброять того, хто навчається логікою розвитку та вирішення, зорієнтують на вивчення додаткової літератури. Схеми сприяють більш ефективному запам’ятовуванню матеріалу, виступаючи таким чином у вигляді «опорних пунктів мислення».

Необхідно зауважити, що структурно-логічні схеми можна використовувати не тільки як опорні конспекти, сигнали, а й як схеми-конспекти, що дозволяє учнівській молоді при їх складанні краще розвивати активність, самостійність, ефективніше розуміти і запам’ятовувати матеріал. Найбільш розповсюдженим при цьому є заповнення схем-конспектів .

Метод схем-конспектів також надає можливість працювати з фактичним матеріалом на етапі його узагальнення та систематизації, контролю та перевірки отриманих знань. Студенти навчаються порівнянню, вмінню класифікувати вивчений матеріал, складанню логічних послідовностей (рух за схемою). Іншими словами, мислять, міркують, обґрунтовують свою думку, спираються на життєвий досвід, формулюють висновки.

Виходячи з вище сказаного, можна запропонувати студентам структурувати або моделювати опорні план-конспекти основних форм організації навчання — уроку, лекції, семінарського або практичного заняття.

В основі методу побудови структурно-логічних схем лежать такі принципи: науковості, лаконічністьості, узагальнення й уніфікації, структурованості, логічності. Цей метод дозволяє:

— значно полегшити засвоєння складних абстрактних понять;

— сприяє глибокому засвоєнню нового матеріалу;

• розвиває логічне, економічне мислення та навички проектування та моделювання.

Таким чином, методика роботи з текстом, задля розвитку економічного мислення включає такі методи та технології:

• алгоритмізація (складання опорних конспектів, опорних схем, алгоритмів або когнітивних карт, сітки понять);

• система творчих завдань;

• моделювання (з тактичним аналізом, логічним аналізом, міркування, проблемними питаннями, співставленнями, виокремленнями в тексті вихідних суджень і логічних умозаключень);

• критичне мислення (перевірка правдивості вихідних суджень, виявлення в тексті або фактичному матеріалі необґрунтованих суджень і помилкових умозаключень, евристичні бесіди, дискусійні сітки);

• синектика — рішення за допомогою аналогій (пряма, особиста емпатія, символічна та фантастична);

• система занять з розвитку вмінь (тлумачення правових норм).

Критичне мислення передбачає розвиток наступних умінь і навичок:

— аналітичне мислення (аналіз інформації, відбір фактів, порівняння, зіставлення фактів, явищ);

— асоціативне мислення (встановлення асоціацій з раніше вивченими, знайомими фактами, явищами);

— самостійне мислення;

— логічне мислення (вміння вибудовувати логіку доказу рішення, що приймається, внутрішню логіку проблеми, що вирішується, логіку послідовності дій);

— системне мислення (вміння розглядати об’єкт, який вивчається та проблеми в цілісності їх зв’язків і характеристик).

Творче мислення передбачає:

• уявне експериментування, просторову уяву;

• самостійне застосування знань для вирішення нової задачі, проблеми, пошуку нових рішень;

• комбінаторні здібності (можливість комбінувати відомі методи, способи вирішення завдань, проблеми в новий, комбінований, комплексний спосіб);

• прогностичні можливості (передбачити можливі наслідки прийнятих рішень, а також уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки);

• евристичність мислення ,розвиток інтуїції, інсайт.

• У вивченні економічних дисциплін використовують:

• 1) загальнонаукові методи (формально-логічний, соціологічний, системний, структурно-функціональний, конкретно-історичний, статистичний);

• 2) загально логічні методи теоретичного аналізу (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, аналогія, моделювання)

• 3) спеціальні наукові методи (порівняння, економічний аналіз, конкретизація, міркування, тлумачення).

• ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

.1.Аставацатуров Г. Техника активно-продуктивного чтения // Педагогическая техника. — 2004. — № 5. — С. 10—15.

2.Ажгибекова Т. Н., Зверев В. В., Лебедева М. Л. Научные основы применения структурно-логических схем при преподавании гуманитарных дисциплин в вузах // Инновации в образовании. — 2005. — № 3. — С. 13—27.

3Асламова Т. А. Интерактивные методики: Методическое пособие для учителей. — М.: ЦГО, 2004. — 40 с.

4.Вукіна Н. В., Дементієвська Н. П. Критичне мислення: як цього навчати — Х.: Видав. Група «Основа»: «Тріада», 2007. — 112

5.Морозов А. В., Чернилевский Д. В. Креативная педагогика и психология: Учеб. пособие. — М.: Академический проект, 2004. — 2-е изд., испр. и доп. — 560 с.

6.Методика навчання і наукових досліджень у вищій школі: Навч. посібник / Гончаренко С. У., Олійник П. М., Федорченко В. К. — К.: Вища шк., 2003. — 323 с.

7.Нельке Матиас. Техника креативности. — М.: Омега-Л, 2007. — 144 с.

8.Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учебное пособие для студентов педагогических вузов и системы повышения квалификации педагогических кадров / Полат Е. С., Бухаркина М. Ю., Моисеева М. В., и др. / Под ред. Е. C. Полат. — М.: Издат. центр «Академия», 2001. — 272 с.

9.О’Коннор Дж. Искусство системного мышления. Необходимые знания о системах и творческом подходе к решению проблем / О’Коннор и иан Макдермотт; Пер. с англ. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. — 256

10.Шеремет М. Критичне мислення: діяльнісний підхід // Шлях освіти. – 2004. — С. 28—31.