Предмет і метод цивільного процесуального права.

Отже, цивільне процесуальне право України - це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільного процесу і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах. В основу побудови системи цивільного процесуального права покладено структуру Цивільного процесуального кодексу України, У зв'язку із чим вона складається з двох частин - загальної та особливої. Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод - це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку, обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає примусовому виконанню в необхідних випадках. Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального права можна визначити як імперативно-диспозитивний, в якому владні відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору зацікавлених осіб. Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи - зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання -це обов'язок конкретної активної поведінки (наприклад, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов'язок суду допустити негайне виконання рішень - ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона - це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад, недопустимість суперечок про підсудність - ст. 135 ЦПК; ); примус - це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (наприклад, відповідальність за невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази; відповідальність свідка - ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК). Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періодичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми. Предмет ЦПП (визначає) – це суспільні відносини які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм які регулюють суспільні відносини що виникають між учасниками цивільного процесу та судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Цивільно процесуальне право є галуззю права і кожна галузь права має свій предмет і метод правового регулювання.

Предмет ЦПП (визначає) – це суспільні відносини які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Вид цивільного судочинства є обумовлений характером і специфікою підлягає захисту матеріального права або охоронюваного законом інтересу процесуальний порядок порушення, розгляду і дозволу певних груп цивільних справ.

Традиційно цивільне судочинство ділиться на три види: позовне провадження; провадження у справах, що виникають з публічних правовідносин; особливе виробництво. Поряд з вищевказаними виробництвами все частіше виділяються наказне провадження та ряд інших виробництв [1]. Зазвичай всі виробництва, відмінні від позовного, об’єднуються під назвою «непозовного виробництва» [2]. Критерієм класифікації цивільного судочинства на види є матеріально-правові особливості справ, що розглядаються судом в порядку кожного судочинства [3].

Основним і найбільш поширеним видом цивільного судочинства є позовне провадження, в порядку якого розглядаються справи по спорах, що виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових та інших правовідносин. Позовна виробництво – класичний вид цивільного судочинства, призначений для розгляду та перевірки вимог, що пред’являються особами, що у справі по відношенню один до одного (див. Суб’єкти цивільного процесу) у зв’язку з порушенням або заперечуванням суб’єктивного права. Правила позовного провадження є одночасно і загальними правилами для цивільного судочинства по всіх справах. Процес у непозовного видам судочинства здійснюється також за цими правилами, але з деякими винятками і доповненнями, встановленими спеціальними нормами закону для непозовного справ

Поряд зі справами позовного провадження до ведення суду віднесено справи, що виникають з публічних правовідносин (не тільки з адміністративних, а й з конституційних, податкових та інших правовідносин). Спори, що виникають з публічних правовідносин істотно відрізняються від суперечок про право цивільне. Це пов’язано з наявністю між сторонами матеріальних правовідносин влади та підпорядкування, нерівноправним становищем суб’єктів, залежністю одного з них від владних повноважень іншого. Елемент участі держави в особі її органів, посадових осіб, визначає специфіку порядку розгляду і вирішення зазначених справ. Специфічною функцією суду