Зображувальний запис інформації

Первісна людина кам'яного віку вважалася «талановитим маляром». У печерах Іспанії, на схилах гір Швеції, на кам'янистих берегах р. Лени в Сибіру, чи в горах Кавказу або ж у багатьох інших місцях вона залишила безліч малюнків коней, носорогів, бізонів, мамонтів, зображень цілих сцен полювання. І нині, більше 20 тисяч років потому деякі з них вражають сучасників своєю точністю вира­ження й реальністю.

Безсумнівно, вже тоді люди робили перші кроки до винайдення оптимального способу письма й наносили зображення не для розваги, й не тільки з естетичних потреб, а перш за все для того, щоб передати зміст побаченого чи запам'ятати якусь неординарну подію. До наших днів піктографічне письмо збереглося у деяких сибірських народностей, у ескімосів Півночі, у жителів Центральної Америки та Ісландії.

Наскельні малюнки спочатку виконували комунікаційну й мнемонічну функції для передавання інформації від покоління до покоління. Виконували вони також роль на­вчальних посібників, рахункових і календарних засобів. Із часом, як зазначає Є.О.Плешкевич, вони стали виконува­ти функції наскального живопису й були доповнені релігійною та естетичною функцією. Ці протодокументи призначалися «вищим силам», які немов би мали забезпечити успіх того чи іншого суспільного заходу (полювання тощо).

Піктографія – поєднання двох слів, запозичених з латинської мови рісtus (намальований) і грецької grapho (писати). Піктографія – родоначальниця більшості сучасних систем письма. їхня генеалогія так чи інакше починається від примітивних піктограм – тих знаків і малюнків, що збереглися з часів палеоліту. Споріднення нашого письма з малярством доводить етимологією самого слова «письмо» (й дотепер мистецтво малювання фарбами ми називаємо «живописом»).

Разом із тим первісна людина не тільки малювала зображення, але й вирізувавала чи вишкрябувала їх на камені, дереві, кістках тварин. Латинське слово scnibere, німецьке schrebeп, англійське write, що нині означають «писати», у первісному значенні було «вирізувати».

У основу піктографічного письма покладено принцип істотно відмінний від узвичаєного фонетичного (логографічного) письма. Воно (письмо) оперує не буквами, з яких складаються слова, а малюнками (піктограмами), ко­жен із яких графічно зображує не окремий звук чи його склад, а конкретний предмет або явище, суть чого-небудь чи якусь певну життєву ситуацію.

Піктограмами досить широко вживається в художній літературі для дітей дошкільного віку, у карикатурах «без слів», у емблемах заголовків ділових листів, у торговій рекламі, на вивісках магазинів, в зображеннях до­рожніх знаків тощо.

На основі піктографічного письма виникає ідеографічне письмо (від грецьк. «іdea» – поняття та «grapho» – пишу), у якому графічні знаки мають стійку суворо визначену форму та передають уже окремі слова, тобто звукову мову.

Приблизно за 2200 років до н.е. і зовсім незалежно від Древнього Сходу виникло ієрогліфічне письмо, система фігурних знаків що означають певні поняття. Спочатку воно розповсюдилось у долині Інду, на Криті й у Греції (2000 –1200 р. до н.е.), а в 1300р.до н.е. – у Китаї.

Значно пізніше й також зовсім незалежно з'явилися системи письма майя й ацтеків (країни Центральної Америки і Мексики), у яких переважав піктографічний початок.

Якщо китайське ієрогліфічне письмо вживається й сьогодні майже в тому ж вигляді, що й тисячі років тому, то єгипетську ієрогліфічну писемність і шумерський клинопис мало хто міг розібрати вже в І сторіччі до н.е.. Ключ до цієї системи знаків був значно раніше загублений.

Виникнення перших систем знаків – логографічного письма (силабічного, складового, у якому кожен графічний знак передає послідовність звуків, означаючи склад), пов'язано з тими змінами в матеріальному виробництві, на основі яких серед руїн первісного ладу складалися ранні класові суспільства і держави. Керування державою вимагало дотримання певних законів і упорядкованості у створенні письмової документації. Перші системи логографічного письма з'явилися на Древньому Сході – у долині Нілу (Єгипті) чи Месопотамії (Шумері). Там уже в 3500-3000 р. до н.е. виникли перші рабовласницькі держави.

Сам факт незалежного винаходу піктографічних, ієрогліфічних та логографічних систем письма в різних частинах світу доводить, що воно тісно пов'язано з певним рівнем розвитку суспільного виробництва, державності й культури народу.

Логографічне письмо стало необхідним і закономірним етапом розвитку від примітивних первісних типів і форм подачі письмових знаків до нинішньої вдосконаленої фонетичної системи, що виникла за 2 тис. р. до н.е. як буквено-звукова (алфавітна). У цій системі кожний графічний знак, як правило, означає окремий звук.

Найдавнішим видом абеткової системи документування є, як уважають дослідники, фінікійське письмо, яке, починаючи з IX ст. до н.е., швидко розповсюдилося серед народів Середземномор'я. Від фінікійців алфавіт приходить до греків. На основі грецького алфавіту виникає латинське письмо, що стало основою для більшості західних алфавітів та безпосередньо слов'янського.