Основні форми запису інформації

У еволюційному розвитку людини фігурують такі взаємопов'язані поняття як сприйняття, розуміння, мова й документ. Дійсно, без сприйняття не було б розуміння, без розуміння не розвинулася б мова, без документа мова не може вдосконалюватися.

Перші кроки на шляху документостворення були зроблені людством ще на перших стадіях свого існування – 20-30 тис. років назад.

Первісна людина весь свій життєвий досвід зберігала в пам'яті й передавала його в усній формі чи особистим прикладом. У міру того, як уявлення людини про навколишній світ розширювалось, а її промисловий досвід збагачувався, усний спосіб передачі інформації поступово ставав недостатнім. Усе більшого значення почало набувати письмо із його двома основними функціями – комунікативною (передача інформації) і мнемотичною (зберігання в пам'яті набутої інформації). Виникали різні примітивні типи і системи «письма», більшість з яких не має майже нічого спільного з сучасним письмом.

Археологічні розкопки та вивчення документів, що збереглися, допомагають відтворити історію та процес еволюції форм документування.

Основні форми запису інформації наведено в таблиці:

№	Форма запису інформації	Різновид запису інформації	Вид запису інформації
1.	Предметне		Паличкове, вузликове, запис „вампум," „кіпу"
2.	Зображувальне	Клиновид. писемне	Піктографічне, ідеографічне (ієрогліфічне), ізографічне, логографічне, абеткове
		неписемне	Фотодокументування
3.	Аудіальне		Фонодокументування
4.	Комбіноване		Комбіноване використання вищезгаданих форм документування (наприклад, аудіовізуальне, картогра­фічне документування тощо)

Предметні форми запису інформації

До появи документа, як речового виробу з одного боку, та джерела інформації з іншого, як вважає проф. С.Г. Кулешов, існував довгий етап використання в первісному суспільстві різних об'єктів із фіксованими знаками. Це була протописемність на речах домашнього вжитку, знаряддях праці, зброї, амулетах, прикрасах, а також стінах печер, скелях, валунах та різних будовах.

Перехід від усних комунікацій до протодокументальних пов'язаний у більшості випадків із формуванням у суспіль­стві правової, приватної та єдиної економічної управлінської структури, тобто з початком державотворення.

Разом з тим встановити, як підкреслює проф. С.Г.Кулешов, чітку взаємозалежність між розвитком обсягів інформації, сфер соціальної діяльності і навіть формування державного механізму з появою протодокументних інформацій на сьогодні не є можливим. У ряді випадків деякі племена, хоча й мали певні державні утворення, писемності не мали, наприклад, галли чи інки.

У ролі перших протодокументів необхідно згадати також кісткові календарі (з бивнів, іклів деяких тварин) перших мисливців льодовикового періоду. Представляє собою значний інтерес еволюція печатки, що почала застосовуватися ще до неолітичної епохи і до цього часу слугує одним з основних реквізитів документа. До інших прикладів протодокументів можна віднести камінці, глиняні імітації гальки, пластини з кісток із зображенням загадкових знаків. Уже тоді основною функцією цих документів була необхідність їх збереження та розповсюдження.

Від інших артефактів зі знаками документи вирізняються мобільністю, компактністю та виконанням ними двоєдиної функції: передання і збереження інформації в часі й просторі. Так, певну знакову систему являли собою значки на вістрях стріл, пряжках, які слугували, наприклад, в сарматському суспільстві для записів і передання певних відомостей. Разом із тим система сарматських знаків не привела ні до появи писемності, ні фактично до протодокументів, оскільки їх фіксація відбувалася на об'єктах різного призначення, які не були зорієнтовані виключно на передання й зберігання знакової інформації.

Протодокументи створили протодокументальну комунікацію завдяки стандартизації їх форми, уніфікації способів фіксування інформації, систематизації інформаційних елементів та використання оригінального матеріалу для виготовлення їх носія.

Диференціація, спеціалізація та масштаби документальної комунікації змінювались залежно від потреб суспільства, які формувались разом із його розвитком.

• Паличковий запис інформації. Для передачі інформації й запам'ятовування первісні народи широко застосовували «паличковий запис інформації». У даному разі паличка – це відокремлена та очищена від зайвих пагонів частина тонкого стовбура або товста гілка. Найпримітивнішим прикладом форми передачі інформації була гілка, увіткнена на узбіччі дороги, для інформування подорожніх про довжину подальшого шляху, можливі на ньому перешкоди й небезпеку. Нахил палички й вказував напрям руху.

Ранній тип «паличкового» документування був характерним для аборигенів Австралії й Нової Зеландії. Користувалися вони паличками довжиною в п'ядь (відстань між кінцями розтягнутих великого й вказівного пальців) з різноманітними насічками, що означали певні поняття. Вказуючи пальцем на ці мітки, гонець міг «прочитати» адресату листа. Подібні палички з посланнями використовували й у Скандинавії, як повідомлення про заклик до війни чи призов до військової служби.

Згодом для оформлення міжплемінних договірних відносин і полегшення запам'ятовування наші предки використовували палички із зарубинами. Щоб закріпити торговельну угоду й запам'ятати ЇЇ обсяги чи зробити записи про взятий борг, партнери на паличці робили заруб­ки. Потім її розділяли вздовж, й кожен брав собі одну з половинок. Перед поверненням боргу ці половинки палички складали разом і таким чином «перевіряли» правильність своїх взаєморозрахунків.

Для передачі інформації первісні люди також широко використовували різні предмети, котрі символізували певні поняття або допомагали висловлювати думки. Наприклад, оголошуючи війну, плем'я посилало своєму супротивнику стріли або меч. Зелена гілка, зазвичай, означала миролюбні наміри. Можливість уладнати справи мирним шляхом у північних індійців означав кисет із тютюном.

Так грецький історик Геродот (484-425 р. до н.е.) у своїй «Історії» засвідчує про своєрідний дипломатичний документ, переданий персидському царю Дарію від скіфів «Посланням» цим були птах, миша, жаба і пять стріл. Розшифровувався цей ультиматум так: «якщо ви, перси, як птахи, не полетите в небо, чи як миші, не зариєтеся в землю, чи, як жаби, не поскачете в болото, то загинете, ура­жені цими стрілами».

Такі предметні послання (арако) і дотепер використовуються деякими африканськими народностями.

•«Вузликовий» запис інформації. Нині в Перу пастухи користуються шнурами з зав'язаними на них вузликами для підрахунку своєї худоби (кольори, кількість).

Деякі індійські племена зазвичай використовували вузелковий календар. Відправляючись у далекий шлях, чоловік залишав дружині мотузок, на якому було стільки вузлів, скільки днів він планував пробути в дорозі. Далеким відгомоном цього «письма» стала й звичка деяких наших родичів «для пам'яті» зав'язувати вузлик на носовій хустці.

•Запис інформації «кіпу». Висококультурний народ інків використовував так званий запис інформації «кіпу». Виглядав він таким чином: до основної мотузки в чітко визначеному порядку прикріплювалися більш тонкі шнури й нитки, а також шматочки тканини різного кольору, кожний із яких мав своє значення, що символізувало якесь поняття. Певне значення мали також товщина і довжина шнурів, число вузликів. Зі столиці держави до всіх провінцій і, навпаки, у центр переправлялися документи «кіпу» з різного роду повідомленнями про збір податків, урожай картоплі чи кукурудзи, розмір військової здобичі, число полонених рабів тощо.

Подібний спосіб фіксування інформації був відомий також і в інших регіонах земної кулі: у Китаї та Скандинавії.

• Запис інформації «вампум». Племена ірокезів Північної Америки користувалися родинним письмом «вампум». Воно засновувалося на сполученні різних кольорів. Письмо «вампум» представляло собою стрічку, сплетену зі шнурів із нанизаними на них художньо обробленими черепашками. Кожне таке кольорове сполучення відповідало якомусь певному суттєвому значенню. Зазначене черепашкове письмо аж ніяк не було монополією індіанців. У якості мнемологічного засобу ним користувалися й користуються сьогодні деякі африканські племена.

Нинішня, узвичаєна нами система письма, розвинулася саме з піктографічного письма.