6.Послідовність етапів прийняття рішень.

1. Виявлення проблемної ситуації.

2. Постановка проблеми.

3. Формулювання мети вирішення проблемної ситуації.

4. Визначення можливих станів зовнішнього середовища.

5. Оцінка ймовірностей станів зовнішнього середовища.

6. Виявлення альтернатив досягнення мети.

7. Вибір критеріїв оцінки альтернатив.

8. Оцінка альтернатив досягнення мети.

9. Вибір ефективних альтернатив.

10. Прийняття рішення.

Перший етап. Виявлення проблемної ситуації. Аналіз ситуації чи процесу виявляє різноманітні проблеми, серед яких є та, яку потрібно вирішити, на яку спрямована увага аналітика. Вона пов'язана з іншими проблемами, що виникають у результаті розвитку процесу чи ситуації на різних рівнях ієрархічної структури. Ці зв'язки є умовами, обмеженнями, залежностями, які накладає зовнішнє середовище на параметри, що характеризують суть проблеми.

Другий етап. Постановка проблеми. На цьому етапі відбувається опис проблемної ситуації, яку потрібно вирішувати. Для цього конкретизується інтервал часу, в межах якого потрібно знайти рішення. А також здійснюється оцінка необхідних матеріальних і трудових ресурсів. Важливим є уточнення поняття "проблемна ситуація". За одним із поглядів проблемна ситуація виникає тоді, коли діям у процесі досягнення мети чиняться різноманітні перешкоди через впливи різних факторів. Такими факторами можуть виступати обмеженість ресурсів, необхідних для досягнення мети, природні чи кліматичні умови, обмеженість часу, нестача достовірної інформації, відсутність кваліфікованих кадрів та ін.

Третій етап. Формулювання мети рішення проблеми. Мета є виразником бажаного кінцевого результату у розвитку проблемної ситуації. Вона є головною характеристикою у проблемній ситуації і визначається на основі комплексного аналізу цієї ситуації. Для цього здійснюється дослідження внутрішніх залежностей у проблемній ситуації і зовнішніх впливів на неї. Є очевидним нерозривний зв'язок цього етапу з попереднім. Необхідно чітко розмежувати поняття мети і засобів її опису. Мета - це якісна категорія в управлінні. Вона виражає загальну направленість, яка є бажаною для децидента у цій ситуації. Часткові показники опису мети не можуть представити повною мірою суть мети, яка формується у результаті аналізу реальної дійсності, а не з формальних конструкцій теорії. Формулювання мети повинно опиратись також на наявні можливості.

Четвертий етап. Визначення можливих станів зовнішнього середовища. Економічний об'єкт, для забезпечення цілеспрямованого керування яким виробляється відповідне управлінське рішення, може перебувати у різних станах, що визначаються керованими і некерованими факторами. Зовнішнє середовище є тим некерованим, з погляду об'єкта, фактором, який у значній, навіть у переважаючій мірі, порівняно з іншими факторами, визначає стан об'єкта. Стан зовнішнього середовища є динамічним і це визначає динамічний характер породжуваного ним некерованого фактора, що вимагає відповідної динамічності управлінських рішень для забезпечення цілеспрямованого керування об'єктом. Зрозуміло, що цим керованим об'єктом по відношенню до економічної системи можуть бути економіко-виробничі системи, економічні процеси, ситуації і т.д. Поділ факторів на керовані і некеровані певною мірою залежить від рівня керування і тривалості періоду реалізації прийнятого рішення. З боку вищого рівня керування будуть переважати керовані фактори і навпаки. Аналогічно, для тривалішого періоду реалізації прийнятого рішення буде зростати перевага на боці керованих факторів.

Система керування забезпечує при певному стані зовнішнього середовища, а значить при певному стані керованого об'єкта, адекватне управлінське рішення.

У теорії прийняття рішень передбачається, що всі важливі для вироблення управлінського рішення стани зовнішнього середовища визначені. Аналіз зовнішнього середовища охоплює виявлення усіх істотних некерованих факторів, істотних у розумінні міри їхнього впливу на формування проблемної ситуації і спробу її вирішення. Також передбачається прогнозування інтенсивності впливу факторів протягом періоду реалізації прийнятого рішення.

Цей етап прийняття рішення, за своєю суттю, такий самий як і етап визначення альтернатив дій, і тісно з ним пов'язаний.

П'ятий етап. Оцінка імовірностей станів зовнішнього середовища. Виникнення того чи іншого стану зовнішнього середовища є не прогнозованим. Тому у теорії прийняття рішення проаналізовано особливості процесу вибору варіанту рішення залежно від розподілу їхніх імовірностей.

Теорія прийняття рішення отримала свій розвиток в економічних системах з ринковим принципом господарювання. Конкурентна суть ринкової економіки призводить до необхідності використовувати у своїх системах управління кон'юнктуру ринків, якій властива певна невизначеність. В таких умовах зростає роль аналізу прогнозування закономірностей і умов зовнішнього середовища.

Шостий етап. Виявлення альтернатив досягнення мети. У реальному світі кожна дія має свій наслідок, тобто результат цієї дії. Аналогічно і в економіко-виробничих системах, виконання певного управлінського рішення має свій наслідок, який може наближати чи не наближати до поставленої мети. Виявлення та опис таких результатів дій є головною задачею аналізу економічних процесів.

Наслідок реалізації рішення у загальному випадку складається з багатьох відмінних одна від одної компонент і він може проявлятися безпосередньо чи опосередковано через інші можливі фактори впливу, та в різні моменти часу. Тому важливим є виявлення не тільки усіх складових наслідку рішення, але й інтенсивність, місце та час їхнього проявлення.

Оцінка результатів дій як безпосередніх так і опосередкованих, з погляду їхнього сприяння досягненню поставленої мети, дають підстави для прийняття чи відкидання поданого варіанту дії.

Внутрішній стан керованого об'єкта, стан зовнішнього по відношенню до нього середовища, вимагають адекватного до їх дії рішення, яке забезпечувало би розвиток об'єкта у напрямку поставленої мети. Якщо розглянути всю множину альтернатив рішень в умовах поєднання внутрішнього стану об'єкта і стану зовнішнього середовища, то число всіх елементів цієї множини є нескінченне. Але децидента цікавлять тільки ті альтернативи, які сприяють досягненню мети. Процедури прийняття рішення на початкових етапах здійснюють попередній аналіз цих альтернатив і серед них відкидають малоефективні. Але оцінка альтернатив з погляду їхнього сприяння досягненню мети передбачає наявність критерію оцінки.

Сьомий етап. Вибір критеріїв оцінки альтернатив. Критерій - це кількісний показник, або правило, відповідно до якого альтернативи досягнення мети упорядковуються згідно з їхнього доцільності.

Визначення критерію вибору найкращих альтернатив серед можливих є одним із найважчих завдань.

Восьмий етап. Оцінка альтернатив досягнення мети. Знаючи досконало властивості об'єкта керування, можна вибрати обґрунтовану оцінку відповідності його стану до поставленої мети. Така оцінка повинна обов'язково мати кількісне вираження. Здавалось би здійснення оцінки альтернатив є технічною справою. Досить визначити числове значення оцінки для кожної альтернативи, упорядкувати ці альтернативи згідно з цими оцінкам у вигляді відповідної послідовності. Так, це певною мірою вірно. Але знаходження числового значення оцінки для допустимої альтернативи рішення може бути надзвичайно складним завданням.

Дев'ятий етап. Вибір ефективних альтернатив. Доцільність альтернатив визначається за очікуваним ефектом від їхньої реалізації. Очевидно, вибирають серед можливих альтернатив найкращу у розумінні прийнятого критерію. У випадку багатовимірності цілей і критеріїв оцінки виникають труднощі узгодження. У такому випадку оцінки варіантів за окремими критеріями часто не узгоджуються і оцінки ефективності можуть бути суперечливі. Є різноманітні спеціальні процедури узгодження критеріїв у випадку багатокритеріальних задач.

Інструментарій вибору ефективних альтернатив серед можливих залежить від визначеності проблеми, від наявності інформації та її суті.

Десятий етап. Прийняття рішення. Процес прийняття рішення носить якісний характер. Отриману інформацію у результаті реалізації методів, алгоритмів, обчислювальних процедур доповнюють неформальними методами, знаннями про об'єкт, досвідом та інтуїцією. Але треба відрізняти адміністративний акт прийняття рішення від прийняття рішення, що ґрунтується на попередній аналітичній підготовці.