Ритміка

До дитячого виконавства відноситься ритміка – діяльність дитини, яка займає чільне місце в дошкільній педагогіці. Ідею використовувати рухи як засіб формування музикальності дітей висунув швейцарський вчений і композитор Ж.Далькроз. На його думку, ритм в музиці і пластика поєднуються в русі. Він вважав, що урок ритмічної гімнастики має приносити дітям радість, інакше він втрачає свою цінність.

Рухаючись під музику, діти вчаться сприймати її більш повно і тим самим отримувати сильні враження від художніх творів. При цьому розвивається їхня увага, поступово формується смак.

Система музично-ритмічного виховання розроблена Александровою, Румер, Коноровою, Гринер. Дослідження можливості використання рухів в дошкільній педагогіці проведені Вєтлугіною, Кенеман. Створені спеціальні ритмічні вправи, ігри, танці.

Основне завдання ритміки – формування у дітей сприйняття музичних образів в їхньому розвитку і здатності виражати їх у відповідності з музикою.

Музично-ритмічна діяльність умовно поділяється на дві підгрупи:

сприйняття музики і

відтворення її виразних властивостей в русі.

Перша група дій пов’язана з цілісним сприйняттям музики, яке поступово диференціюється, стає більш точним. Дитина починає виокремлювати найбільш яскраві засоби – регістри, динамічні, темпові нюанси, метричну пульсацію, акценти, ритмічні фігурації і намагається зрозуміти структуру твору – мотив, фразу, речення.

Друга група дій спрямована на засвоєння рухових навичок в процесі музичних ігор, хороводів, танців. При цьому використовуються різні рухи з області фізкультурних вправ (ходьба, біг, підскоки), драматизація (інсценування ігрових образів), танцю (доступні елементи народного танцю і сучасного балету).

Досягаючи виразного якісного виконання рухів дітьми, необхідно слідкувати за тим, щоб вони точно передавали особливості того чи іншого музичного твору.

Програма музично-ритмічних рухів, як і співу, містить музично-ритмічні вправи, музичні ігри, хороводи, танці, музично-ігрову і танцювальну творчість.

У відповідності із завданнями і змістом програми дібраний і музичний матеріал.

Всі музично-ритмічні рухи (вправи, ігри, хороводи, танці) виконують загальне завдання – досягти злитності характеру руху і музики. Але у кожного виду ритмічних рухів є свої функції.

Призначення вправ – розвиток гімнастичних, танцювальних рухів, відпрацювання їхньої ритмічності, пластичності, оскільки на цих елементах побудовані ігри, хороводи, танці. Засвоївши дані елементи, діти невимушено і яскравіше проявляють себе в більш складних формах рухів.

Музичні ігри – провідна форма організації ритмічних рухів. Вони відповідають запитам дітей дошкільного віку. В основі гри найчастіше програмна музика, яка підказує хід дії сюжетної гри, музичну характеристику персонажів. В ході гри діти уявляють себе будівельниками, космонавтами, а урочиста музика надає особливий емоційний настрій цим діям. Вони то рибалки, які поєднані загальним намаганням (точно під музику) витягти улов, або вершники, які їдуть на конях, і стрімка, ритмічна, уривчаста музика надає їхнім рухам активного характеру.

Багато музичних ігор спочатку побудовані на зафіксованій послідовності рухів, продиктованій музичними засобами, а потів в грі проводяться змагання в спритності, швидкості, моменти вільної невимушеної гри. Так, в грі «Шукай» після точних, безпосередньо пов’язаних з музикою побудов кожна дитина шукає собі пару; той, хто залишився сам, програє. Аналогічно побудована «Гра з кольоровими прапорцями», яка теж завершується змаганням дітей – хто швидше стане в коло.

Хороводи найчастіше проходять під народні пісні. Хоча текст пісень підказує зміст і послідовність рухів, діти самостійно його інсценують у відповідності з розвитком сюжету, виконуючи окремі ролі.

Танці зазвичай побудовані на зафіксованих рухах в певній послідовності і побудові (пари, коло) – складаються із знайомих елементів рухів, які найчастіше повторюються на приспів (що відповідає характеру, структурі музичних п’єс).

Методи і прийоми навчання співу і ритміки в певній мірі схожі поміж собою. В тісному зв’язку використовуються різні методи, про які вже йшлося – наочно-слуховий (який передбачає художнє виконання педагогом музики), наочно-зоровий (показ ігор, танців або окремих елементів рухів) і словесний (образна розповідь про нову гру, танець, пояснення по ходу виконання рухів, нагадування про їхні прийоми). Великого значення набуває метод вправляння, багаторазового повторення. Він використовується не тільки при засвоєнні музично-ритмічних навичок, але і при самостійних діях дітей і виконанні ними творчих завдань.

Як і при навчанні співам, методика роботи з ритміки передбачає поетапне розучування репертуару (пісень, ігор, танців, особливо найбільш складних). Окрім цього, враховуються вікові особливості і індивідуальний розвиток дитини.

Всі ці методи і супутні до них прийоми тісно пов’язані між собою і взаємодоповнюються. Але є і особливі прийми, які визначаються видами ритмічної діяльності і особливостями репертуару.

Розглянемо це на прикладі розучування музичних ігор. Перш за все дітей вчать слухати і вслухатися в музичний твір. Найчастіше це невеликі яскраві хороводні, маршові і ігрові пісні, а також інструментальні п’єси зображувального характеру. Досягти цілісного сприйняття музики здавалося б, тут легко. Однак мова не про заняття із слухання музики, а про музичну гру, пов’язану з певними діями. Тому в даному випадку цілісне сприйняття – це сприйняття музики і руху в єдності. В грі діють багато учасників, і показати її як дещо ціле в сполученні з одночасним звучанням музики майже неможливо.

Як же зберегти цілісність сприйняття7 Для цього використовується не тільки показ, але і слово педагога, яке пояснює гру: в одних випадках він це робить в образній формі, в інших – в формі коротких ясних вказівок. Виправданим уявляється такий прийом початкового ознайомлення дітей з грою: твір виконується повністю, дається короткий виклад гри, знову звучить музика, лише після цього діти починають діяти. Найчастіше до цього способу звертаються тоді, коли гра несюжетна, але разом з тим ясна за своїми діями і рухами.

Цим же способом можна скористуватись при поясненні гри, яка супроводжується піснею, текст якої підказує відповідні дії. Наприклад, попереднє виконання пісні «Соловеєчку, сватку, сватку» створює цілісне враження про ті музично-ігрові образи, які дітям потрібно буде відтворити.

Можливий і інший шлях знайомства з грою: розповідь про гру, яка підводить до розуміння музики, готує її виконання. Так, вихователь каже дітям, що вони будуть гратись в «Поїзд:».Поїзд починає йти повільно, не поспішаючи, потім все скоріше. Але наближається станція, поїзд уповільнює хід, зупиняється. Всі виходять, а що будуть робити діти, підкаже музика. Потім звучить музика, діти зацікавлено слідкують за розгортанням гри, яка образно передана в програмній музиці. Її ілюстративний характер дає змогу цілісно сприймати розвиток музики в єдності з розвитком змісту, який вже розповів педагог. Діти рухаються один за одним, передаючи стукіт колес ритмом своїх кроків. На спокійну ліричну частину п’єси вони «ходять по галявині, збирають квіти, ягоди».

Якщо гра побудована таким чином, що в ній є різні ігрові образи і розгорнута дія, методичні прийоми розкриття дітям її змісту змінюються.

Виховання цілісного сприйняття не виключає, а, навпаки, передбачає подальшу роботу з дитиною над умінням виокремити засоби музичної виразності. Цілісне сприйняття засобів музичної виразності поглиблюється, коли дитина починає утримувати в свідомості окремі компоненти, які обумовлюють розвиток музичних образів (темпові, динамічні і ритмічні зміни).

По мірі засвоєння дітьми гри методичні прийоми повинні бути спрямовані на те, щоб допомогти дитині зрозуміти музичну тканину твору, адже його рухи безпосередньо відображають особливості музики.

Подальше розучування гри спрямоване на те, щоб на кожному занятті перед дітьми виникали нові завдання з виявлення особливостей твору, засвоєнню необхідних для гри виразних рухів. В деяких випадках, коли гра складна, її можна видозмінити.

Таким чином, методи навчання різноманітні, варіативні, вони доповнюються численними прийомами. Кожна гра має свої особливості.

Методика розучування танців, хороводів аналогічна роботі над іграми. Треба створити атмосферу зацікавленості і дати загальне уявлення про танець. Виконавши твір, образно розповісти, показати рухи і їхню послідовність. По мірі необхідності провести попередньо вправи, які готують засвоєння складних рухів танцю.

Метод показу тих чи інших рухів (педагог дає певний еталон), необхідний. Але ще більшу роль відіграють прийоми, які стимулюють розвиток самостійних дій. Вже після початкового прослуховування твору педагог спонукає дітей розкрити його образний зміст, висловити пропозиції щодо рухів під дану музику.