2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин:

цивільно-процесуальні норми;

Незважаючи на велике практичне значення цих питань в теорії цивільних процесуальних правовідносин вони залишаються найменш розробленими. Частково розглядаються тільки процесуальні передумови виникнення правовідносин, до яких належать норми права, процесуальна правоздатність, юридичні факти. Додатково називаються ще матеріальні правовідносини і підвідомчість справи судові1. Зазначені обставини й спрабді є передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але, як було зазначено з цього приводу, посилання на них зайве, оскільки перераховані вони не всі, а якщо керуватися їх процесуальною суттю, то в одному переліку не можна наводити різнопланові правові категорії, які нерідко поглинають одна одну2.

Виникнення процесуальних правовідносин правильно пов'язується з потребою наявності процесуальної норми права, яка передбачає названі правовідносини, а також, — щоб його суб'єкти були учасниками процесу в даній справі. Але для того, щоб бути учасником процесу, необхідні певні передумови, які не ідентичні для участі стороною, третьою особою, іншим суб'єктом у суді першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанції та в стадії звернення рішення до виконання3. Отже, вказівка на норму права як передумову виникнення цивільних процесуальних правовідносин має загальний характер і означає наявність сукупності норм, якими участь у цивільному процесі конкретних суб'єктів обумовлюється наявністю або відсутністю певних обставин (наприклад, для участі сторонами у справі такі обставини в систематизованому вигляді визначені ст. 136 ЦПК України 1963 р., статтями 121, 122, ЦПК України 2004 р.). Тому вказівка на норму права як передумову правовідносин має загальне значення для теорії правових відносин і конкретизується для теорії цивільних процесуальних правовідносин.

цивільно-процесуальна правосуб’єктність;

Громадяни і організації можуть бути суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, якщо вони визнані суб'єктом цивільного процесуального права, носіями процесуальних прав і обов'язків. Поняття суб'єкта права нерозривно пов'язане з категорією цивільної процесуальної правоздатності (здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки), яка виникає у організацій одночасно з дієздатністю (здатністю особисто здійснювати свої права в суді та доручити ведення справи представникові) і відповідно до статей 28, 29 ЦПК України наділяються ними тільки юридичні особи. Процесуальною правоздатністю наділені всі громадяни України, іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства (статті 410, 411 ЦПК України). Дієздатністю — громадяни, які досягли повноліття. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть виступати у суді особисто лише у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь.

Притягнення до участі у таких справах законних представників (батьків, опікунів, піклувальників) неповнолітніх дітей для надання їм допомоги залежить від суду. Однак він зобов'язаний їх притягти до участі у справі, що виникла з угоди, на укладання якої неповнолітнім потрібна згода батьків, опікунів і піклувальників, для захисту прав та інтересів неповнолітніх.

Права та охоронювані інтереси неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти років, а також визнаних судом обмежено дієздатними і недієздатними громадянами, захищають у суді їх законні представники. 90

Але бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин мають можливість також організації, які не є юридичними особами, на підставі надання їм законом прав і покладання обов'язків на участь у цивільному процесі. Наявність статусу юридичної особи ще є недостатньою для того, щоб організація мала можливість бути будь-яким суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і здійснювати його права. По захисту прав інших осіб (ст. 45 ЦПК України) вона може брати участь лише у деяких справах. Вона не може бущи свідком, експертом, перекладачем, спеціалістом.

Недосконалість цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності для характеристики наявності в організації можливостей права набуття і права здійснення дали підставу деяким авторам ввести до термінологічного складу цивільного процесу таку юридичну категорію, як правосуб'єктність1. Щодо категорій правоздатності та дієздатності, то їх необхідно мати у цивільному праві, де можливість мати права не завжди є можливістю реалізувати їх особистими діями. У цивільному процесі необхідна наявність правосуб'єктності — права і обов'язку стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних процесуальних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Але категорія правосуб'єктності у теорії цивільного процесу визначається різним змістом — ототожнюється з правоздатністю або з правоздатністю і дієздатністю; сфера застосування обмежується тільки організаціями2. Використання для характеристики можливого правонабуття і право здійснення різної юридичної термінології — правоздатності, дієздатності і правосуб'єкт-ності — вносить неточність у зміст цих понять, викликає помилки і труднощі у практичному застосуванні.

Правоздатність і дієздатність у змісті статей 28, 29 ЦПК України мають, крім зазначених вище, ще й той недолік, що вони стосуються права мати права і обов'язки і здійснювати їх лише тоді, коли можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин для органів держави, підприємства і організацій доповнюється також їх обов'язком. Участь органів опіки і піклування, наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав (частини 4, 5 ст. 19 СК України), є не тільки правом, а й обов'язком, який випливає з необхідності здійснювати покладені на них функції у державному управлінні і у справі захисту прав громадян та інтересів держави. Право державних організацій і підприємств брати участь у цивільному процесі суб'єктами захисту цивільних прав сторонами є для них обов'язком, який випливає з необхідності захисту державної власності. Обов'язком є участь громадян у цивільному процесі свідками, а також експертами (статті 50, 53 ЦПК України).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокуратури, суду, підприємства, установи, організації для виконання визначеної їм компетенції наділяються необхідними правами і обов'язками, а не здатністю їх мати. Формула «правоздатність — правосуб'єктність» не може бути прийнята для підприємств, установ, організацій також тому, що для них можливість мати процесуальні права і обов'язки виникає одночасно з правом їх здійснювати. Отже, соціальна можливість, визнана і узаконена державою, характеризує не здатність громадян, підприємств, установ і організацій мати процесуальні права і обов'язки та здійснювати їх, а право і обов'язок бути конкретним суб'єктом процесуальних відно* син і здійснювати закріплену за таким суб'єктом дозволену і обов'язкову поведінку, тобто наявна цивільна процесуальна правосуб'єктність. Вона визначається сукупністю процесуальних прав і обов'язків на участь у цивільному процесі: 92

а) суб'єктами захисту своїх прав та інтересів як сторони, третьої особи у справах позовного провадження, заявника і заінтересованої особи у справах окремого провадження та щодо здійснення закріплених за ними у законі процесуальних прав і обов'язків; б) суб'єктами захисту прав та інтересів інших осіб як прокурор, орган державної влади, профспілка та ін. (ст. 45 ЦПК України), процесуальний представник та щодо здійснення закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків; в) суб'єктами, які сприяють правосуддю, а також у здійсненні закріплених за ними процесуальних прав та обов'язків.

З цього приводу зроблено зауваження, що при визначенні правосуб'єктності через права і обов'язки її не можна відрізнити від суб'єктивних прав, незважаючи на те, що вона є передумовою їх виникнення. Таке твердження є наслідком ототожнення суб'єктивних прав з правами суб'єкта конкретних правовідносин. Суб'єктивне право поняття більш широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права суб'єкта правовідносин*. Цивільна процесуальна правосуб'єктність є передумовою не суб'єктивних прав, оскільки сама входить до її складу, а передумовою для набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність і права суб'єкта правовідносин — пов'язані можливості, які існують паралельно і являють собою різні етапи у її розвитку. Зі вступом у цивільний процес громадянин і організація не позбавляються правосуб'єктності. їх право бути суб'єктом захисту своїх чи чужих інтересів не погашається використаною можливістю участі у конкретній справі. А це свідчить про те, що з реалізацією правосуб'єктності громадянин і організація стають конкретними суб'єктами процесуальних правовідносин, набувають його прав і обов'язків, а також можливості їх здійснення.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність є складовою загальної правосуб'єктності громадян та організацій і тісно пов'язана з державною, адміністративною, цивільною, трудовою та іншими видами і визначається характером зв'язку між зазначеними галузями права. Можливість набути цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх (цивільна правосуб'єктність) перебуває у реальному забезпеченні визнаної за громадянами і організаціями, що нею наділені, цивільної процесуальної правосуб'єктності, наявність якої є процесуальною гарантією охорони, а не захисту першої. Охорона — це загроза вжити заходів, тобто бути учасником процесу, порушити у суді справу. Захист виникає з порушенням цивільної правосуб'єктності і виявляється у реалізації процесуальної правосуб'єктності на відкриття у суді справи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність також охороняється процесуальним законом і може бути предметом захисту.

юридичні факти в ЦПП.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов.

Щодо чинного цивільного процесуального законодавства України підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є факти, з настанням і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред'явлення позовної заяви (встановлених законом форми і змісту) в справах позовного провадження; заяви у справах окремого провадження.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження. У справах окремого провадження — необхідності встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміни юридичного становища громадянина чи його майна, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну, припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин — це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для.реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для відкриття справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

Передумови реалізації права на пред'явлення позову були широко розроблені в науці цивільного процесу. їх систему становлять обставини, відтворені у ст. 136 ЦПК України 1963 р.: правоздатність сторін, підвідомчість справи судові; відсутність рішення, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду; додержання встановленого попереднього позасудового порядку розгляду спору; відсутність У провадженні суду тотожної справи; підсудність справи судові; дієздатність особи, яка подає заяву; наявність повноваження у представника на подачу заяви від імені заінтересованої особи. До цього переліку в літературі включаються додатково такі передумови, як процесуальна заінтересованість сторін, правовий характер вимоги, наявність спору про право цивільне, відсутність прямої заборони на судовий захисті. Щодо останньої передумови, то вона охоплюється підвідомчістю справи, а попередні три характеризують наявність приводу для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. У ЦПК України 2004 р. передумови для реалізації права на пред'явлення позову визначені в статтях 121 і 122.

Передумови реалізації права на відкриття у суді справ окремого провадження, а отже, — і виникнення цивільних процесуальних правовідносин, не були предметом самостійного і глибокого дослідження. У своїй основі вони збігаються з обставинами, передбаченими для пред'явлення позову, за винятком передумови — відсутності договору про передачу даної справи на вирішення третейського суду, оскільки третейські суди не компетентні розглядати такі справи.

Інші передумови для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії провадження справ у касаційній інстанції. Ними будуть: подання касаційної скарги у письмовій формі, відповідного змісту, передбаченого ст. 326 ЦПК України; подання скарги право- і дієздатною особою, яка брала участь у справі, або її представником; подання скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням; відсутність встановленої законом заборони в оскарженні рішень, ухвалених у даній категорії справ (статті 324, 325 ЦПК України).

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадіях перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду необхідними є такі передумови: подання заяви особою, яка брала участь у справі (ст. 362 ЦПК України); подання заяви до суду, рішення чи ухвала якого переглядаються (ст. 363 ЦПК України); подання заяви протягом трьох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду рішення, ухвали, судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК України).

Різним складом передумов характеризується виникнення цивільних процесуальних правовідносин не тільки в окремих стадіях процесу, а й між судом і окремими учасниками цивільного процесу. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин з третіми особами без самостійних вимог необхідною є наявність у провадженні суду справи, правоздатності третьої особи, а для особистої участі — також дієздатності. Отже, склад і зміст передумов для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у справах різного виду провадження, різних стадіях розвитку судочинства і між різними учасниками процесу не збігаються.