МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
для студентів
по підготовці і роботі на практичному занятті
з медичної психології.
ТЕМА: Особистість та хвороба. Внутрішня картина хвороби.
Актуальність теми:
Ще в стародавні часи було відомо, що душевний стан людини впливає на її фізичне самопочуття та навпаки. Дане положення відображене в основному постулаті клінічної медицини – лікувати не хворобу, а хворого. Тому, однією із основних проблем клінічної психології є реакція хворого на своє захворювання. Основою вивчення внутрішнього світу хворого, психологічної картини захворювання і терапевтичного процесу є система відносин його особистості – самооцінка, відношенні до інших, до хвороби, до лікування. (В.Н. Мясищев, 1960). Хвороба як стресова ситуація у житті пацієнта активує систему значимих відносин, вищих регуляторних механізмів, які виявляються, з однієї сторони, у характерних способах сприйняття, переживань та оцінок, а з іншої – в особливостях пристосувальної поведінки. Знання та врахування цих механізмів реагування на хворобу і терапію можуть підвищити ефективність останньої, сприяти вибору найбільш точно спрямованих способів лікувального впливу.
Загальна мета – уміти визначати типи реакцій хворих на своє захворювання та володіти методами психокорекції патологічних типів реагування на своє захворювання у пацієнтів.
Конкретні цілі:
Уміти дати визначення поняттю внутрішня картина хвороби.
Уміти охарактеризувати рівні внутрішньої картини хвороби.
Знати фактори, які впливають на формування внутрішньої картини хвороби та уміти їх характеризувати.
Знати типологію патологічних форм реагування на захворювання за класифікацією Р. Конєчного, М. Боухала та Л.Є.Личко, Н.Я. Іванова.
Знати характеристику кожного типу патологічного реагування на захворювання та вміти їх діагностувати.
Знати основні принципи психотерапевтичної корекції відношення до хвороби та тактику лікаря відносно хворих з патологічними типами реагування на хворобу.
Уміти визначати такі форми психологічного реагування на захворювання, як дисимуляція, симуляція, агравація.
Цілі вихідного рівня:
Знати визначення поняття „об’єктивна важкість хвороби” (кафедра пропедевтичної терапії);
Знати погляди вчених на взаємовплив психічної та соматичної сфери людини (кафедра історії медицини);
Знати основні закономірності перебігу психічних процесів у людини – відчуття, сприйняття, емоції, воля. (курс загальної психології);
Уміти охарактеризувати індивідуально-типологічні особливості перебігу психічних процесів (кафедра нормальної фізіології, курс загальної психології);
Уміти дати визначення понять темперамент, характер, особистість (курс загальної психології);
Знати особливості вікової періодизації людини (курс загальної психології).
Перевірити ступінь своєї підготовки Ви можете, вирішивши запропоновані завдання.
Теоретичні питання:
1.Розкриття сутності поняття „внутрішня картина хвороби.”
2. Характеристика рівнів сприйняття хворим свого захворювання.
3. Фактори, які впливають на формування ВКХ.
4.Характеристика преморбідних та особистісних факторів.
5. Характеристика природи самого захворювання, його етапу, можливих наслідків.
6. Характеристика соціального положення хворого та впливу оточення.
7. Характеристика медичних факторів.
8. Типи реакції на захворювання (класифікації Р. Конєчного, М. Боухала та Л.Є.Личко, Н.Я. Іванова) та їх корекція.
9. Симуляція, дисимуляція, агравація.
Інформацію, яка необхідна для формування знань-вмінь, що забезпечують досягнення мети заняття, можна знайти у джерелах:
Клиническая психология: Учебн. для студ. мед. вузов /Н.Д. Лакосина, И.И. Сергеев, О.Ф. Панкова. – 2-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. – С. 9-23, 123-138.
Вітенко Н.В. Загальна та медична психологія. К.:«Здоров'я».-1994.-С.76-89.
Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – 4-е изд.- М.: „МЕДпресс-информ”, 2002. – С.3-61.
Клиническая психология: учебник /Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Питер, 2002. – С. 116-169.
Овчинников Б.В., Дьяконов И.Ф., Колчев А.И., Лытаев С.А. Основы клинической психологии и медицинской психодиагностики. – СПб.: «ЭЛБИ-СПб», 2005. – С. 85-102.
У додатку 1 приведено граф логічної структури теми „Особистість та хвороба. Внутрішня картина хвороба.”
Значні досягнення сучасної наукової думки, технічний прогрес призводять до постійного удосконалення медичної практики, використання складної і різноманітної апаратури, упровадження нових методів обстеження, діагностики і лікування. Вузька спеціалізація лікарів заважає сприйняттю хворого вцілому, утруднює можливість бачити особистість страждаючої людини у всій її повноті, із усіма властивими їй індивідуальними особливостями, проблемами, прагненнями, переживаннями і надіями. Було б великою помилкою думати, що апаратна діагностика може замінити погляд досвідченого лікаря-клініциста, який бачить хворого і розуміє, як хворий переживає свою хворобу.
Напевно, кожен лікар на якомусь етапі своєї діяльності задумується над питанням, що ж відбувається з людиною, коли він не тільки почуває себе хворим, але і починає усвідомлювати факт своєї хвороби? Одні люди занурюються у свій внутрішній світ і переживання, інші, навпаки, не можуть перебороти постійної потреби обговорити свій стан з навколишніми. Одні бояться навіть почути про свою або чиюсь хворобу, уникають розмов про це, інші ж усіляко прагнуть розширити свої пізнання в цій області. Одні охоче відвідують клініки, часто змінюють лікарів, інші займаються «самолікуванням», «заглиблюються у хворобу», створюють свої «теорії» хвороби і її лікування.
Хвороба впливає на життя кожної людини, змінює його життєвий уклад, характер і можливості спілкування з навколишніми, відношення до професійної діяльності.
Перед лікарем стоїть нелегка задача: поставити вірний діагноз. А для цього необхідно глибоко проаналізувати зовнішню і внутрішню картини хвороби.
Розмовляючи з пацієнтом, збираючи інформацію про хворобу, обговорюючи тактику лікування, не слід забувати, що лікар і пацієнт розглядають недугу з різних позицій. Це часто стає перешкодою в досягненні взаєморозуміння, призводить до незадоволення результатами лікування, а іноді і до погіршення стану здоров'я.
Позиція хворого відрізняється тим, що тільки він відчуває ті відчуття (біль, незручність, сверблячка) які викликаються хворобою. Крім того, він не може відноситися до хвороби байдуже, оскільки почуває погрозу й обмеження його базових потреб. Кожен пацієнт має унікальний свій життєвий досвід, індивідуальний багаж знань, вироблених в юності переконань, набір звичних стратегій подолання стресу. Все це змушує його сформувати свою власну позицію стосовно розладів здоров'я, що ми називаємо внутрішньою картиною хвороби.
ВКХ – це суб'єктивне відношення хворого до свого захворювання, що складається з хворобливих відчуттів і зовнішніх проявів хвороби, оцінки механізмів їхнього виникнення, важкості і значення для майбутнього, а також типи реагування на хворобу.
Поняття «внутрішня картина хвороби» увів відомий російський терапевт Роман Альбертович Лурія (1874 – 1944) у 1930 році, що відштовхувався від робіт А. Гольдшейдера про «аутопластичну картину хвороби». Ці автори намагалися, з одного боку, підкреслити суб'єктивізм сприйняття людиною своєї хвороби її небезпеки і наслідків, а з іншого боку - звернути увагу на вплив, який здійснює психологічне відношення до хвороби на її перебіг. Р.А. Лурія закликав до обережності як в оцінці скарг хворих, так і в обговоренні з пацієнтом його захворювання, оскільки неточне, забарвлене суб'єктивними емоціями сприйняття слів лікаря може погіршити стан пацієнта і навіть стати причиною психічних розладів. Про що буде сказано нижче.
Крім того, у медичній літературі можна зустріти безліч термінів, що визначають відображення хвороби в психіці людини.
Внутрішня картина хвороби протиставляється алопластичній картині розладу, що підсумовує її об'єктивні прояви, які можна досліджувати за допомогою спеціальних медичних методів і приладів.