Тема: Гетьманська держава п.Скоропадського: внутрішня та зовнішня політика. План

1. Падіння радянської влади в Україні.

2. Гетьманський переворот.

3. Гетьманська держава.

4. Внутрішня політика П.Скоропадського.

5. Боротьба проти гетьманського режиму.

6. Початок нового наступу військ РСФРР в Україну.

7. Грамота про федерацію з Росією.

8. Падіння Гетьманату.

1. Падіння радянської влади в Україні.

Протягом лютого-квітня 1918 p. німець­ко-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звер­нень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ, як безкорисливу дружню допомогу і заяви­ла про незмінність своєї політики, проголо­шеної Третім і Четвертим Універсалами.

Сподівання Центральної Ради на допо­могу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними і ілюзорними. В Укра­їні було встановлено жорстокий окупацій­ний режим, військова адміністрація "наво­дила порядок" за своїм сценарієм. Так, були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинства і розстріли мирного населення, в інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими війська­ми видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і пе­решкоджати в засіві поміщикам. Центральна Рада втрачала реальну вла­ду в Україні, втрачала авторитет серед на­селення, скомпрометувавши себе співробіт­ництвом з окупаційним режимом і безпорад­ністю в здійсненні соціально-економічних перетворень.

Основними причинами поразки Центральної Ради були:

- агресія більшовицької Росії проти УНР;

- помилки Центральної Ради у державному будівництві: небажання створення регулярної національної армії і дієздатного державного адміністративного апарату;

- непослідовна соціальна політика;

- нерозвиненість українського національно-визвольного руху. Уважне вивчення історичного досвіду Центральної Ради, зокрема названих помилок, які вона допустила під час державного будівництва, має величезне значення на сучасному етапі для України, коли перед нею стоять майже аналогічні завдання, як перед УНР в 1917-1918 рр.

Центральна Рада очолювала Україну 13 місяців (березень 1917 р,- квітень 1918 р.) і відіграла величезне історичне значення. Воно полягає в тому, що:

- вона відродила незалежну Українську Державу;

- вона створила основи демократичної української державності, які знайшли свій яскравий вияв у нинішньому політичному розвитку України;

- завдяки державотворчій роботі остаточно покінчила з побутуючим ще в 1917 р. поглядом щодо відсутності боротьби української нації за відновлення державності;

- своїми діями вона створила українську націю, бо на практиці довела, що український народ здатний мати свою державу, засновану справді на демократичний принципах.

Отже, 1917 - початок 1918 рр. ввійшли в історію України як її державне відродження.