Тема 3: глобалізація та її системна сутність

План:

• підходи до глобалістичної проблематики;

• теоритизування терміну «глобалізація»;

• характерні риси процесу глобалізація;

• рушійні сили та фактори глобалізації.

В науковій літературі виділяють 3 основні підходи до глобалістчної проблематики:

• гіперглобалістики, які вважають, що глобалізація являє собою якісно нову добу розвитку людства, яке у вигляді окремих народів та держав підпорядковуються функціонуванню глобальної системи, глобалізація розглядається як специфічний варіант інтернаціоналізації господарського, політичного, культурного, соціального життя людства орієнтований на форсовану економічну інтеграцію в глобальних масштабах з максимальним використанням науково-технічного прогресу, вільна конкуренція і ринок повинні будуть автоматично забезпечити найбільш раціональне та ефективне розподілення ресурсів та капіталу та привести до формування єдиного глобального економічного, правового, політичного простору;

• скептики, вони виступають з прямою або опосередкованою критикою теорії та практики глобалізації, вважають, що глобалізація - це переважно міф, а сучасні відповідні процеси мають глибоке історичне коріння і є продовженням давніх тенденцій, вбачають у глобалізації поширення західного модернізму, розуміючи під нею уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей, які нав’язують всьому світові високорозвинені країни світу, глобалізація розглядається ними як вестернізація (запозичення англо-саксонських, англо-американських, цінностей життя в області економіки, освіти і культури), представник: російський вчений Панарін;

• еволюціоністи, відповідно до їхнього вчення весь світ справді сьогодні переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але ці перетворення мають глибоке історичне коріння, вважають, що глобалізація це потужна сила, яка спричиняє еволюцію всього людства, зміну світового порядку, вказують на необхідність створення в традиційному товаристві нового політичного, економічного і соціальнгого простору, до якого на макрорівні повинна пристосовуватися держава, а на мікрорівні - локальних спільнот, глобалізація асоціюється у них з новою світовою стратифікацією, коли деякі країни увійдуть у центр світового розвитку в той час як інші країни витісняться на периферію, суверенні держави збережуть владу на власними територіями однак все більшу роль будуть виконувати міжнародні організацї, представники: Горбачов, Делягін.

Етапи теоретизування:

• 70-90 ХХ століття - вважається, що першим його використав у 1971 році американський соціолог Маклін, який закликав порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізація в соціальних відносинах, в той час в 1983 професор Гарвардської школи Теодор Левітт у статті «Глобалізація ринків» вперше надав тлумачення глобалізації , визначивши її як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються підприємствами нової форми, Левітт називає нові технології потужною силою, яка змушує увесь світ рухатися до одноманітності, популяризацію глобалізація отримала завдяки американському соціологу Робертсону, який вважав, що глобалізація являє собою процес всезростаючого впливу на соціальну дійсність окремих країн, різних факторів міжнародного значення, в середині 80 років термін глобалізація стали використовувати для опису бурхливого процесу перетину капіталу та інтеграції фінансових та біржових ринків, внаслідок реалізації політики дерегулювання, таким чином наприкінці 80 років термін «глобалізація» пов’язувався ви з економічною сферою, подальшого розвитку отримала в працях Омає, який у своїй книзі «Схід без кордонів» 1992 рік, аналізуючи стан світової економіки довів, що в основному на її розвиток впливає так звана «тріада» (Європейський союз, Сполучені Штати А та Японія), всі головні процеси виявляютсья підпорядкованими глобальному ліберальному ринковому просторі, а традиційні держави-нації втрачають свою природність, основними діючими суб’єктами на глобальному ринку починають виступати глобальні фірми. Отже, початковий етап теоретизування можна в агригованій формі представити наступним визначенням Уткіна: «Глобалізація - це процес злиття національних економік до єдиної загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційної відкритості світу, лібералізації групи товарів та послуг;

• остання декада ХХ століття-перша декада ХХІ століття - в останній декаді ХХ століття політичні процеси, екологічні загрози, зростання економічної взаємозалежності країн призвели до розширеного тлумачення терміну глобалізація, визначивши принциповими її складовими не тільки економічні, а й політичні, культурні, соціальні, історичні та географічні складові, на думку деяких вчених (Хоффман) у світі сьогодні відбувається зіткнення глобалізації.

Глобалізація проявляється у 3 основних форми кожна з яких характеризується своїм проблемним потенціалом:

• економічна глобалізація, яка є результатом науково-технологічної революції в інформаційному секторі, торгівельній на інформаційній галузях, вона відображає міжнародні економічні відносини між транснаціональними корпораціями, державами, регіональними інтеграційними угрупуваннями, національними комерційними структурами, основою економічної глобалізації стала інтернаціоналізація виробничих зв’язків високотехнологічних галузей економіки, рушійними силами її є корпоративний бізнем, державні та корпоративні структури.

На думку деяких дослідників Міхєєв, Томпсон економічна глобалізація проходить в 3 етапи:

• сучасний, який характеризуєтьс залежністю всіх національних економік від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталу, робочої сили, технологій, знань та ноу-хау, ефективний розвиток національних економік є неможливим без тісної співпраці світової економіки;

• до якого наближається світ, на ньому виникає проблема вирівнювання економіко-правовоих умов господарювання;

• прогностичний - створення єдиного світового простору (світової економіки) з єдиною координацією економічних процесів.

• 2 форма - культурна глобалізація - це багатогранний соціальний процес, що торкається стосунків між релігіями та етносами, традиційними та сучасними цінностями різними культурними орієнтаціями, стилями життя, споживчими перевагами, в результаті цього процесу стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, основною її дилемою є вибір між стандартизацією та різноманітністю, адже глобалізація за своєю сутністю виключає культурне різноманіття замінюючи його масовою культурою західного зразка, яка загрожує національній ідентичності;

• 3 форма - політична глобалізація - це поступове посилення взаємодії між націями, цивілізаціями, що призводить до утворення структур політичного глобального управління, політична глобалізація супроводжується введенням в світову практику механізмів таких як миротворчі операції або міжнародні санкції проти поганих режимів, параметри політичного глобалізації визначаються зростанням проблем планетарного масштабу, виникненням нової політичного культури, розвитком спеціальних міжнародних організація таких як Рада безпеки при Організації об’єднаних націй, Рада Європи.

Виділяються декілька підходів до тлумачення процесу глобалізації:

• з точки зору економістів глобалізація визначається як виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки поєднуються в системі угод і процесів безпосередньо на міжнародному рівні;

• з точки зору політиків глобалізацію можно розглядати як підйом у власній могутності поліцентричного світу, який реалізується на транснаціональних на недержавних зв’язках;

• з точки зру соціологів глобалізація являє собою об’єктивний процес, який руйнує національні кордони держави її цілісність, зростає роль індивіда та засобів масової інформації;

• з точки зору екологів глобалізацію розглядаються в контексті негативного впливу економічного розвитку на навколишнє середовище.

Отже, 2 етап теоретизування можна представити визначенням російської вченої Рімашевської, яка вважає що глобалізація - це процес взаємодії держав, народів, етносів, соціальних спільнот в єдиній системі відносин на планетарному мастшабі; це система відкритого культурного обміну, запозичення моделей поведінки і адаптація культурних стереотипів; це розширення кордонів спілкування у всіх сферах людської діяльності та виникнення єдиного економічного, інформаційного, екологічного, політичного простору, що зумовлює необхідність вироблення погоджених дій держав та народів.

• Сучасний етап, за визначення генерального секретаря Організація об’єднаних націй Пана Гі Муна глобалізація є загальним терміном, що означає все більш складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами підприємствами інститутами та ринками, експерти Міжнародного валютного Ф вважають, що глобалізація - це зростаюча економічна взаємозалежність країн світу в результаті постійного зрозтання обсягу і різноманітності угод товарів, послуг, капіталу, а також завдяки все більш інтенсивній дифузії нових технологій. Отже, в залежності від економічної трактовки, глобалізація в будь-якому випадку передбачає підняття приватних проблем на національний рівень, по-друге вплив того, що відбувається в одній частині світової економіки на інші її частини необов’язково пов’язане між собою, по-третє необхідність координації в загально-світових масштабах національних, економічних політик шляхом створення єдиного світового правопорядку як умови стабільного, безпечного економічного розвитку.

Характерними рисами глобалізації є:

• посилення взаємозалежності між етносами у різних сферах життєдіяльності;

• формування глобального ринку фінансів, товарів та послуг;

• міжнародна торгівля товарами та послугами зростає значно швидше ніж виробництво цих товарів та послуг;

• формування глобального інформаційного простору;

• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів цінностей, принципів функціонування під впливом обміну товарів, робочої сили, капіталу, культурних цінностей;

• перетворення знання на головний елемент суспільного багатства;

• створення єдиного або спільного метапростору за допомогою транснаціональних фінансових телекомунікаціних (інформаційних) мереж;

• вихід бізнесу за межі національних кордонів шляхом формування транснаціональних корпорацій;

• індустріалізація країн, що розвиваються;

• імплементація та домінування в повсякденному житті (практиці міжнародних відносин) принципово нових ліберально-демократичних цінностей, які в першу чергу пов’язані з забезпеченням прав людини та громадянина;

• посилення економічних диспропорцій в глобальній економіці і наростання поляризації світової економіки.

Рушійними силами глобалізації є:

• ринкова конкуренція, яка підвищується не тільки на національному ринку, але й на світовому і набуває нових якісних форм, що проявляються в тому що:

  • уряди окремих держав готові субсидувати перспективні дослідження їх національних об’єднань;

  • фірмова конкуренція перетворюється в конкуренцію між глобальними компаніями та окремими державами;

• наукова-технічна революція та прогрес технологічних інновацій, що в найбільшій мірі проявляєтьсяв модифікації транспорту та зв’язку, сектору інформації, створює нові можливості для високошвидкісного та низькозатратного тракоідо переміщеняня товарів послуг, фінансових ідей, інформації, інноваційних продуктів;

• лібералізація господарського життя, дерегулювання ринків товарів, послуг та капіталів, зняття різних адміністративних бар’єрів та обмежень.

Рушійні сили глобалізації втілюють себе в факторах:

• виробничі, науково-технічні, технологічні:

  • різке зростання масштабів виробництва;

  • перехід до нового технологічного способу виробництва;

  • інформаційна та телекомунікаційна, які призвели до підтримки постійних контактів між територіальними об’єднаннями суб’єктів господарського життя;

  • швидке поширення знань в результаті наукових або інших видів інтелектуального взаємообміну;

  • різке скорочення телекомунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, зберігання і використання інформації;

  • формування нової якості міжнародного поділу праці, що призводить до того, що збільшується частка обміну між країнами готової продукції, а обмін аграрно-сировинними товарми різко скорочується;

  • організаційні фактори:

  • глобальне розширення сфери діялності ТНК, які володіють потужними фінансовими і технологічними ресурсами;

  • ускладнення структури суб’єктів міжнародної економіки;

• економічні:

  • підвищення ступеня відкритості в більшості країн світу завдяки зростання мобільності факторів та результатів виробництва, посилення зв’язків між національними сегментами світового фінансового ринку;

  • впровадження міжнародними економічними організаціями єдиних критеріїв макроекономічної політики, уніфікація вимог до податкової, регіональної, антимонопольної, аграрної політики;

  • посилення тенденції до уніфікації та стандартизації;

• політичні:

  • послаблення жорсткості державних кордонів, тобто полегшення свободи пересування громадян товарів послуг;

  • закінчення «холодної війни»;

  • різке посилення взаємозалежності між країнами, адже жодна країна в даний час не може залишитись осторонь політичних подій, адже тим самим може залишитися в повній ізоляції і деградації в своєму розвитку;

• соціально-культурні:

  • послаблення ролі звичок і традицій соціальних зв’язків, звичаїв, що підвищує мобільність людей і призводить до збільшення міграції робочої сили;

  • прояв тенденції формування єдиних глобалізованих однорідних засобів масової інформації і культури;

  • подолання кордонів в світі за рахунок розвитку дистанційного навчання.

Таким чином глобалізація економічної діяльності інтенсивно розгортається в двох площинах на макрорівні вона проявляється посиленням взаємозалежності національних економік, інтенсифікації міжнародних економічних відносин у країнах, в той час як на мікрорівні вона передбачає зміну стратегії поведінки та діяльності компаній передусім транснаціональних корпорацій. Головоною особливістю глобалізації на мікрорівні являється загальностратегічна орієнтація транснаціональних компаній завоювати глобальні ринки.