9.2.Модель „вилучення-ін’єкції”

Основою моделі „вилучення-ін'єкції” є те, що в потоці “доходи -витрати” постійно виникають вилучення та ін’єкції. При цьому пам’ятаймо, що в макроекономіці розрізнюють два типи кількісних перемінних – запаси і потоки. Запас – це показник, який вимірюється як кількість на даний момент. Потік – це величина, що вимірюється як кількість у одиницю часу. Наприклад, запас – майно споживача, потік – його доходи і витрати; також запас – кількість безробітних, потік – кількість людей, що втрачають роботу; або запас – державний борг, потік – дефіцит бюджету, та таке ін. Тож, до вилучень відносять збереження: як відомо, будь-який обсяг виробництва породжує певну величину безподаткового доходу і якусь частку цього доходу домогосподарства та підприємства можуть заощаджувати, тобто не використовувати на споживання. Тому заощадження зменшують витрати і являють собою вилучення із потоку “доходи-витрати”.

На противагу заощадженням, інвестиції можна розглядати як ін’єкції у потоці “доходи–витрати”. Ми знаємо, що джерелом інвестиції є збереження населення та підприємств, і якщо збереження скорочують попит, то інвестиції його збільшують. Таким чином, інвестиції збільшують витрати і компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження.

Якщо вилучення із доходу в формі заощаджень перевищує інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати будуть меншими, ніж фактичний ВВП. Оскільки сукупні витрати визначають рівноважний ВВП, то це означає, що фактичний ВВП буде перевищувати рівноважний ВВП.

З другого боку, якщо вилучення із доходу в формі заощаджень будуть менші, ніж інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати будуть перевищувати фактичний ВВП. Це означає, що фактичний ВВП буде менший, ніж рівноважний ВВП.

Ідеальною ж є ситуація, коли вилучення та ін’єкції збігаються за своєю величиною. В цьому випадку втрати сукупних витрат на потенційних витратах у формі заощаджень компенсуються їх збільшенням у формі інвестицій. Тому сукупні витрати дорівнюють фактичному ВВП, який одночасно є рівноважним.

Отже, рівноважний ВВП – це такий ВВП, який забезпечується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств стосовно заощаджень збігаються з планами підприємств стосовно інвестицій. Тому умовою рівноваги на товарному ринку є рівновага між заощадженнями і запланованими інвестиціями.

Буває, що крім запланованих можуть виникати і незаплановані інвестиції, тобто інвестиції в товарні запаси. Якщо товарні запаси збільшуються, то виникає незаплановане збільшення інвестицій, і навпаки. За цих умов між заощадженнями і запланованими інвестиціями виникає розбіжність. Але фактичні інвестиції завжди балансуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій. Тобто, незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, який постійно приводить у відповідність фактичні інвестиції та заощадження. Такий висновок зв’язано із методом “витрати – випуск”, згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП, що досягається за рахунок незапланованих інвестиційних в товарні запаси.

Рис. 9.2. Модель „вилучення – ін’єкції”

Визначення рівноважного ВВП за допомогою моделі “вилучення - ін’єкції ” можна відтворити графічно (див. рис. 9.2). На рисунку по осі абсцис відзначаємо реальний ВВП (Y), а по осі ординат – збереження і інвестиції (S, I). Лінія S визначає збереження населення, лінія I – заплановані інвестиції, які для простоти положимо незмінними (тому ця лінія горизонтальна). Згідно рисунка, лише випуск Y₁ є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям (S₁ = I), а незаплановані інвестиції дорівнюють нулю (I’ = 0). Це означає, що населення зберігає в об’ємі S₁, а підприємства інвестувати в об’ємі I.

Якщо збереження населення будуть більшими (на графіку S₂), ніж заплановані інвестиції (I’ > 0), то населення починає більше заощаджувати, ніж підприємства готові інвестувати. Фактично населення утримується від додаткового споживання. В результаті фірми находять на ринку менший попит на додаткову продукцію і тому накопичують товарні запаси, або незаплановані інвестиції. Зрозуміло, що це не буде стимулювати зростання виробництва і інвестицій. Виробництво почне скорочуватися, що визве зниження ВВП й приведе до його здвигу ліворуч. Скорочується зайнятість населення, падають доходи, зменшуються збереження. Це відбувається, доки не буде досягнута рівновага у точці (Y₁, S₁).

Якщо збереження будуть меншими (на графіку S₃), ніж заплановані інвестицій (I’<0), то складається ситуація, коли населення зберігає менше, ніж фірми готові інвестувати. Фактично населення, скорочуючи збереження, більше споживає. Це стимулює фірми до нарощування обсягів виробництва, випуску додаткової продукції, що збільшує ВВП та зріст зайнятості. Доходи збільшуються, тому збільшуються і збереження. Цій зріст продовжується, доки не буде досягнута рівновага у точці (Y₁, S₁).

Тож, тільки в точці (Y₁, S₁) буде досягнуто такий розмір ВВП, який не призводить до коливань в макроекономічний системі, при якому не буде перевиробництва або нестачі товарів. Рівноважний розмір збережень і інвестицій визначає і оптимальний розмір ВВП.

Варто згадати, що розглянута модель є спрощеною. В розвинутий моделі ін'єкції містять у собі, крім інвестицій, державні закупівлі й експорт, а вилучення – збереження, податки, маніпулювання запасами в банку та імпорт.