Міністерство освіти і науки україни

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ

Укладачі: Алексєєв С.В.

Ляшенко Є.П.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ

(1900-1917 рр.)

Навчальний посібник з курсу «Історія України»

для студентів всіх спеціальностей

До друку______прим.

Проректор з навчальної роботи

А.М. Фесенко

Затверджено

на засіданні кафедри

українознавства

та гуманітарної освіти

Протокол № 13 від 14.03.2002

Краматорськ 2002

ББК ТЗ (2 Ук)

Політичні партії в Україні (1900-1917 рр.) :Навчальний посібник з курсу «Історія України» для студентів всіх спеціальностей. Укл. Алексєєв С.В., Ляшенко Є.П. – Краматорськ: ДДМА, 2002. - 85 с.

У посібнику аналізується процес формування українських національних політичних партій на початку ХХ ст., їх діяльність та взаємовідносини з загальноросійськими політичними партіями в Україні в роки першої буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр., в період реакції та нового революційного піднесення, під час І світової війни та революцій 1917 р.

Бібліограф: 20 назв.

Укладачі: С.В. Алексєєв, доц.

Є.П. Ляшенко, доц.

Відповідальний за випуск Т.В. Кудерська, доц.

Вступ

Весь хід соціально-економічного розвитку попереднього періоду призвів до того, що на початку ХХ ст. Росія стала вузловим пунктом усіх соціальних суперечностей, осередком капіталістичного, феодально-поміщицького й національно-колоніального гніту, який переплітався з поліцейським деспотизмом царизму й доповнювався грабежем з боку іноземного капіталу. Це робило нестерпним становище народних мас, поглиблювало соціально-класові суперечності й створювало передумови для всенародної боротьби за повалення царизму.

В умовах царської Росії нестерпний соціальний гніт доповнювався національними утисками. Царизм переслідував національну культуру, забороняв уживання рідної мови, проводив політику насильної русифікації.

В зазначений період в Росії склалися об’єктивні передумови для здійснення народної революції, а також сформувалася реальна сила, спроможна розв’язати глибокі соціально-економічні суперечності революційним шляхом. Цією силою був пролетаріат. На початку ХХ ст. посилюється революційна боротьба робітників, які під керівництвом соціал-демократичних організацій переходять від економічних страйків до політичних.

Під впливом революційної боротьби робітництва посилюється селянський рух. Селянський рух на початку ХХ ст. охопив майже всі повіти й губернії України, однак найбільшого розмаху він набув на Правобережжі.

Поряд із наростанням революційної боротьби робітничого класу й селянства йшло піднесення політичної активності ліберально-демократичних верств населення, студентської та учнівської молоді. Посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, яка проявляла незадоволення жорстокою внутрішньою політикою царизму й домагалася часткових реформ. Ліберально-демократичний рух в Україні, як і в усій країні, набув опозиційного характеру.

В умовах загального революційного піднесення на Україні посилюється національний рух, спрямований проти шовіністичної-великодержавної політики царського уряду, за вільний розвиток рідної мови, культури й літератури. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню національних політичних партій

Якщо на перших етапах українського національного руху (дворянський та різночинський) він виявив себе здебільшого в спробах загальноосвітнього виховання мас та утвердження їх національної самосвідомості, то роки першої буржуазної революції 1905-1907 рр. характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні та культурно-освітні програми.

У радянській історіографії існувала упереджена характеристика їх у різко негативному плані як “націоналістичних” та контрреволюційних. Між тим ця породжена в часи сталінщини і продовжена в часи застою концепція далеко не відповідає історичній правді. Хоча національне питання займало різне місце в програмах цих партій, воно завжди стояло поруч і нерозривно з найважливішими політичними і соціально-економічними вимогами того часу. Було б спрощенням характеризувати українські партії суто з негативного боку. Адже ,наприклад, в 1905-1907 рр. український визвольний рух не пішов шляхами націоналізму (про що й свідчить, зокрема, багатонаціональний склад членів і керівництва партій), а торував шлях українського демократичного руху. Їх діяльність багато в чому заклала підвалини нових дружніх відносин між народами.

Питання формування та діяльності в Україні різних партій та організацій в 1900-1917 рр. до теперішнього часу розроблені в науковій літературі недостатньо. Існує два підходи до проблеми визвольного руху в Україні: перший – класовий, ленінський, за яким національне визволення та національна рівність можливі тільки на основі революційних соціально-економічних перетворень, знищення панування поміщиків та буржуазії, та другий – національний, за яким на першому місті стоїть досягнення національної свободи, на базі якої планується подальше вирішення соціально-економічних проблем.

В деяких виданнях за останні роки зроблена спроба відійти від таких полярних підходів і надати об’єктивний аналіз позиціям і ролі в українському визвольному руху політичних партій різної орієнтації.