3. Джерела транспортного права

Найпоширеніша класифікаціями джерел транспортного права є:

За спрямованістю змісту:

1. Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів.

2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності. Наприклад:

- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відпо­відно до покладених на нього завдань: встановлює форми і правила, бере участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони довкілля від забруднення та іншого шкідливого впли­ву, забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує нор­ми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і збері­гання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відхо­дами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлу­атації обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;

3. Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців. Наприклад:

Конституція України встановлює, що члени Кабінету Міністрів Ук­раїни, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одер­жання прибутку.

4. Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні. Наприклад: контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата;

5. Такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-куль­турною, адміністративна-політичною тощо), державними функціями і територіями. Наприклад, Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єкта­ми державної власності відповідно до закону;

6. Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері ви­конавчої та розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністратив­ну відповідальність за порушення громадянами своїх обов’язків. Це пра­во на об’єднання в політичні партії та громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління та ін. Так, Конституція України зафіксувала, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.

За адресами або суб’єктами призначення:

- адресовані органам державно-виконавчої влади;

- іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

- державним службовцям;

- державним підприємствам, закладам, організаціям;

- недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;

- громадянам.

7. За межею дії:

- у просторі – дія норм у просторі передбачає територію, на яку по­ширюється їх юридична сила. У деяких випадках норми транспортного права можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони. Можливий «вихід» таких норм за межі державного кордону, якщо вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном;

- у часі – дія норм транспортного права у часі може обмежувати­ся будь-якими строками (строкові норми) або не обмежуватися ними (безстрокові норми).

8. За ступенем загальності:

- загальні – мають загальне значення;

- міжгалузеві – регулюють будь-яку одну функцію в усіх галузях (нор­ми міжгалузевого управління);

- галузеві – регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств;

- місцеві – норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцево­го самоврядування.

9. За юридичною силою:

- викладені в законах;

- викладені в указах;

- викладені в постановах;

- викладені в рішеннях;

- викладені в наказах тощо [56, c. 52-55].

З погляду правової держави правова норма є гарантом прогнозованості, пропорційності, стабільності та являє собою матеріальну програму і формальний процесуальний порядок. Відповідно норма транспортного права формує колізійні рішення між приватними інтересами. Що конкурують і слугує засобом вираження публічних інтересів. У цьому перетинається вимога парламентського регулювання, публічно-адміністративна компетенції реалізації та завдання судового контролю. Як інструмент визначення змісту та меж відіграє одночасно важливу роль як для захисту основоположних прав, так і механізму розподілу гілок державної влади.

У даному контексті доцільно доповнити класифікацію норм транспортного права користуючись науковими поглядами авторів підручника «Адміністративне право України» за редакцією В. Авер'янова [34].

За повнотою викладених приписів норми поділяються на:

- визначені (мають повно викладене правило поведінки);

- відсилочні (викладають правило поведінки неповно, відсилаючи до інших норм або правових актів);

- бланкетні (передбачають, що відповідне правило поведінки встановлюється іншим уповноваженим суб'єктом).

Крім того, норми транспортного права можна поділити:

- за юридичною силою на: викладені в законах; указах; постановах; рішеннях; наказах тощо. Деякі автори пропонують за вказаним критерієм більш вузьку класифікацію: законодавчі; підзаконні; галузеві (відомчі); локальні;

- за характером юридичного захисту на: норми, які захищаються адміністративними санкціями; норми, що захищаються дисциплінарними санкціями. Інколи пропонуються й інші класифікаційні групи норм транспортного права [34, c. 119].

Ряд науковців поділяє норми транспортного права в залежності від джерел походження.

Нормативно-правові акти державних органів складаються з норм транспортного права та утворюють систему, яка побудована відповідно до принципу верховенства закону.

1. Норми транспортного права, які містяться у законах закріплюють і регулюють найважливіші аспекти організації і діяльності органів виконавчої влади, державної служби, правового статусу особи у сфері державного управління, створюють режим відповідальності, а також регламентують порядок реалізації повноважень органів управління, правоохоронних, судових та інших органів.

2. Норми транспортного права, які відображені у постановах Верховної Ради України мають організаційно-правовий характер і за юридичною силою є наступним після законів рівнем.

3. Норми транспортного права закріплені в указах Президента України – актах глави держави, що видаються у межах його повноважень на основі та на виконання Конституції і законів України з питань державного управління.

4. Норми транспортного права включені в акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер. До вказаних норм транспортного права відносяться постанови. Цими актами конкретизуються положення законів України і указів Президента України, в тому числі з питань, які є предметом адміністративно-правового регулювання.

Крім того, Кабінет Міністрів самостійно приймає рішення, які стосуються питань державного управління, віднесених до його компетенції. Ними, як і актами Президента, регулюються організація і діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, питання управління в сферах економічного, соціально-культурного розвитку, адміністративно-політичної діяльності.

Статут, положення – акт, який визначає організацію та діяльність окремих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, їх службовців та інших осіб у певних сферах діяльності.

Правила – акт, що конкретизує норми права більш загального характеру з метою регулювання поведінки суб'єктів правовідносин у певних сферах державного управління і має процедурний характер.

Інструкція – акт, яким роз'яснюється порядок застосування закону чи іншого акту більшої юридичної сили, створюється механізм їх реалізації.

Окрім постанов, Кабінет Міністрів України видає і такі акти, як розпорядження, котрі мають, як правило, індивідуальний характер і спрямовані на вирішення конкретних управлінських справ.

5.  Норми транспортного права закріплені наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Це акти відомчого (галузевого) характеру, які видаються міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади у одноосібному порядку. Накази можуть мати галузевий або міжгалузевий характер.

6. Нормативно-правові акти, які містять норми адміністративного права Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

7. Норми транспортного права, що включені у акти місцевих державних адміністрацій.

8. Рішення місцевих рад (органів місцевого самоврядування) також можуть містити норми адміністративного права.

9.  Акти органів управління державних підприємств, установ, організацій, які містять норми транспортного права. Наприклад, ст. 78 Кодексу торгівельного мореплавства України передбачає, що керівник порту (державного транспортного підприємства) видає обов'язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, проведення санітарних та протипожежних заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у порт та виходу з нього.

10. Норми адміністративного права які знаходяться у міжнародно-правових актах, що ратифіковані Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства. Міжнародно-правові акти регулюють і питання, які віднесені до адміністративно-правової сфери: захист прав і свобод людини і громадянина; правовий статус іноземців; порядок перетину державного кордону; взаємодія прикордонних та митних служб сусідніх держав; міжнародне транспортне сполучення; співробітництво у різних галузях народного господарства; боротьба із злочинністю [57, с. 39-41; 58].

Центральне місце закону у системі адміністративного права відповідає традиційному розумінню: формально-юридична організація органів публічної адміністрації здійснювалось через їхню зв’язаність законом, матеріальна програма рішень, якого повинна бути реалізована методично точними кроками через прийняття адміністративних актів разової дії. Саме тому значення закону для сучасного адміністративного права нині нерідко піддається сумніву. Швидкозмінність дії держави соціальних послуг і власна динаміка технологічного розвитку видається мало придатна для того, щоб їх можна було регулювати заздалегідь сформульованими абстрактними програмами. Однак такі заперечення не можуть привести до прийняття закону, який би виходив зі систематики адміністративного права. З одного боку, вони охоплюють взагалі лише деякі адміністративні сфери, тоді як в інших сферах закон виконує свою незаперечну класичну функцію регулювання. Там же, де наявний брак дій, слід подумати над тим, як компенсувати його іншими засобами і іншими формами виконання. Підґрунтям знов таки виступає закон за своїми функціями кінцевої програми, процесуального регулювання або рамкового механізму для організаційного оформлення. Детальніше його завдання та відповідності для цього структури юридичного складу можуть бути визначені лише тоді. коли, крім іншого, буде виявлено також його демократичне значення і точніше розглянуто структуру поділу влади. Однак уже з погляду правової держави можна стверджувати, що закон із його структурувальною функцією, що створює прозорість, поряд із суб’єктивним правом залишається й нині незамінним наріжним каменем адміністративного права.

З вказаного приводу нами невипадково вище наведено приклади: Технічний регламент надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом, Критерії оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності та визначення періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю) у галузі залізничного транспорту, Концепція Державної цільової соціальної програми профілактики травматизму невиробничого характеру на період до 2015 р., Державна цільова програма реформування залізничного транспорту на 2010-2015 рр. [49; 50; 51]. Вказані нормативні акти деталізують норми Закону України «Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 рр.» [59]. Щодо Концепції Державної цільової соціальної програми профілактики травматизму невиробничого характеру на період до 2015 р. то Кабінет Міністрів України схвалив проект Закону України «Про Основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру» [60].

11. Норми транспортного права передбачені нормативним актами Української РСР та СРСР. До 1992 р. серед джерел адміністративного права переважали актів вищих і центральних органів СРСР [61, с.17-18].

З часу проголошення Незалежності України ці акти продовжують діяти на території держави при дотриманні двох умов:

1) якщо ще не прийняті відповідні нормативні акти України;

2) якщо вони не суперечать національному законодавству.

Характерним є те, що національне адміністративно-деліктне законодавство ґрунтується на норм транспортного правах Кодексу України про адміністративні правопорушення прийнятого у 1984 р.

На жаль, сучасний стан законодавства не дозволяє говорити про єдину і цілісну систему норм транспортного права адміністративної юрисдикції, що має єдині принципи і процесуальну форму. На відміну від багатьох європейських держав, в Україні немає інституційно цілісної і функціонально єдиної системи адміністративної юрисдикції. (Кодекс адміністративного судочинства прийнято у 2005 р. [62].)

Адміністративні справи вирішуються в рамках цивільного, господарського судочинства, провадження по справах про адміністративні правопорушення, розгляду справ у адміністративних судах [63; 64; 65]. При цьому адміністративно-процесуальна діяльність характеризується не тільки кількісним зростанням справ про адміністративні правопорушення, але і ускладненням змісту адміністративно-деліктной практики [66, с. 3-4].

Класифікація норм адміністративного права була би не повною, якщо не розглянуто значну частину норм транспортного права, яких С. Ківалов відніс до «технічних», М. Ковалів до «організаційно-технічних» [67; 68]. Однак сфера їх застосування лежить у площині специфічної діяльності органів виконавчої влади, яка потребує спеціального дослідження.

Ґрунтуючись на критеріях єдиної основи, рівності обсягу елементів підставами для класифікації норм адміністративного права доцільно визнати:

1) характер адміністративно-правового впливу на суспільні відносини;

2) мету та призначення у сфері адміністративно-правового регулювання;

3) суб'єкт прийняття;

4) характер відображення змісту норми транспортного права у нормативному акті;

5) характер підстави прийняття;

6) ступінь відображення нормативного веління у змісті;

7) форма зовнішнього вираження.

Дослідження видів норм транспортного права дозволило зробити висновки:

- норма транспортного права опосередковує управлінську діяльність, в результаті якої, незалежно від того, який владний орган її здійснює, застосовуються тлумачення, встановлення фактів і юридична кваліфікація, у силу чого основним критерієм розмежування юридичних форм діяльності суб’єктів адміністративних відносин виступає характер функціонування та безпосередній вплив на динаміку суспільних процесів через зовнішньою і внутрішню форми що виражають правову сутність та відображають зв’язок елементів її змісту;

- норми транспортного права доцільно класифікувати за: характером адміністративно-правового впливу на суспільні відносини; метою та призначенням у сфері адміністративно-правового регулювання; характером відображення змісту норми транспортного права у нормативному акті; характером підстави прийняття; за ступенем відображення нормативного веління у змісті; формою зовнішнього вираження; щодо суб'єкту прийняття;

- вид норми транспортного права може бути адекватно визначений лише через розуміння її як публічно-правової норми, що дає підстави для дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, зумовлених публічно-правовим характером адміністративного права.