2.Методи економічної теорії.

Досліджуючи господарські процеси, економічна теорія застосовує ряд методів пізнання:

• Спостереження та збір фактів.

• Експеримент.

• Моделювання.

• Метод наукових абстракцій.

• Аналіз і синтез.

• Системний підхід.

• Індукція і дедукція.

• Історичний та логічний.

• Графічний.

Економічні дослідження мають емпіричний характер (від гр. empeiria – досвід), тобто спирається на практичний досвід. Це передбачає спостереження, тобто сприйняття економічних процесів в їх реальному вигляді, та збір фактів, що відбуваються в дійсності. Наприклад, завдяки спостереженню та збору фактичної інформації можна визначити, як змінились товарні ціни за той чи інший період.

Експеримент передбачає проведення штучного наукового досліду, коли об’єкт, що вивчається, ставиться в спеціально створені і контрольовані умови. Наприклад, для перевірки ефективності нової системи оплати праці проводять її експериментальні дослідження на окремому підприємстві.

Метод моделювання передбачає вивчення соціально-економічних явищ за їх теоретичним взірцем тобто моделлю (лат. modulus – взірець).

Математичне моделювання дозволяє, наприклад, розрахувати найбільш раціональний варіант поведінки підприємства.

Абстрагування передбачає відволікання від несуттєвих сторін, властивостей об’єкту, що вивчається, з метою виявлення його суттєвих сторін та властивостей.

Метод аналізу та синтезу передбачає вивчення соціально-економічних явищ як за частинами (аналіз), так і в цілому (синтез).

Завдяки поєднанню аналізу та синтезу забезпечується системний, комплексний підхід до складних об’єктів дослідження, які складаються з багатьох елементів.

З методом аналізу та синтезу пов’язаний поділ економічної теорії на мікро- та макроекономіку (від гр. mikros малий та makros – великий), що передбачає два різні рівні дослідження господарських систем.

Так, мікроекономіка має справу з окремими елементами (частинами) цих систем. Вона вивчає економіку окремих фірм, домогосподарств (сімей), галузей; виробництво або ціну окремого продукту тощо.

Макроекономіка досліджує господарські системи в цілому, або так звані агрегати ( лат. Aggregatus – приєднаний), які являють собою сукупності економічних одиниць. До таких агрегатів відноситься світова економіка, національне господарство.

Індукція (лат. Inductio – наведення) та дедукція (лат. Deductio – виведення). Рух думки від окремих факторів до загального висновку це індукція, або узагальнення. А рух думки у зворотньому напрямку (від загального положення до окремих висновків) називають дедукцією.

Історичний та логічний методи (або підходи) теж застосовуються в єдності. Вони передбачають детальне вивчення соціально – економічних процесів в їх історичній послідовності.

Графічний метод (від гр. Grapno – пишу, креслю). Він ґрунтується на використанні різних креслень та малюнків – схем, таблиць, графіків та т.д.

3.Функції економічної теорії.

Економічна теорія одночасно входить до двох систем наук, що має принципове значення для розуміння її ролі та функцій. Насамперед вона є невід'ємною складовою частиною вчення про суспільство. Вчення про економіку як основу суспільного розвитку становить головну складову суспільствознавства. Одночасно економічна теорія входить до системи економічних наук. Вона є фундаментальною наукою, теоретичною основою всіх економічних наук. Основні функції політичної економії. Такими функціями є теоретико-пізнавальна, практична, світоглядна (ідеологічна) та методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, а отже — сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів, форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Теоретико-пізнавальна функція є методологічною основою.

Практична функція економічної теорії полягає в тому, щоб комплексно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей (конфліктних, антагоністичних), які гальмують розвиток народного господарства, а отже — сформувати наукову основу економічної політики держави. Конкретніше ця функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних типів і форм власності, що найбільше відповідають узгодженим інтересам людини, трудового колективу і суспільства.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уряду. Щодо реалій України на початку XXI ст., такий тип милення передбачає глибоке усвідомлення і вміння втілити на практиці ідеї доцільності раціонального поєднання державних важелів регулювання економіки (в оптимальному співвідношенні економічних, правових та адміністративних) з ринковими важелями саморегулювання, різних типів (приватної, колективної та державної) і форм власності тощо.

Методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії. По-друге, вона обґрунтовує базові економічні категорії для цих дисциплін із урахуванням вимог принципу історизму. По-третє, політична економія озброює знанням найважливіших шляхів засобів розвитку та вдосконалення економічної системи і внаслідок цього опосередковано впливає на пізнання напрямів та засобів розвитку окремих сфер і галузей економіки, а отже, на вдосконалення конкретних економічних дисциплін.