Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1 Голосні [а], [і], [у]—в усіх позиціях вимовляються виразно:

[знати] — знати;

[пунктуал'н'іс'т'] — пунктуальність; [зв'ітувати] — звітувати.

2 Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:

[то*му] — тому; [зо^узул'а] — зозуля; [го^улубка] — голубка.

3 Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] — з наближенням до [и] [меита] — мета; [ре^иагувати] —реагувати; [вантаже ин':а] — вантаження, [и] — з наближенням до [е] [ви^едаток] — видаток; [обви^енуваче^ин':а] — обвинувачення; [си^есте^иматйчний] — систематичний.

Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива ви­мова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] — мажоритарна.

Вимова приголосних звуків

1 Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] — народ; [наказ] — наказ;

[чимдуж] — чимдуж; [надто] — надто; [дов'ідка] — довідка. Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимов­ляється як [х]:

[лехко] — легко; [н'іхт'і] — нігті; [к'іхт'і] — кігті.

2.Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовля­ються дзвінко:

[проз'ба] — орфографічно просьба; [воґзал] — вокзал; [бород'ба] — боротьба.

3.Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими при­голосними:

[с тобойу] — орфографічно з тобою; [сказати] — сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [роспйска] —розписка;

[бе^изпоми^елковий] і [бе^испоми^елковий] — безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім по­довжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] — сім;

[вели^еч] — велич;

[пише^иш] — пишеш;

[с'м'іх] — сміх. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які:

[в'італ'ний] — вітальний;

[б'іограф'ійа] — біографія;

[ш'іс'т'] — шість;

[х'ід] — хід;

[к'ілограм] — кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які:

[роздор'іж':а] — роздоріжжя;

[р'іч':у] — річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приго­лосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в «Українському орфографічному слов­нику», яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазді ґаздувати

ґанок ґрати

ґатунок ґречний

ґречність ґречно

ґрунт ґрунтовий

ґрунтбво-кліматйчний ґрунтозахисний

ґрунтознавство ґрунтообробний

ґрунтуватися ґудзик

ґрасувати (розчищати)

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимов­ляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвони^ек] — орфографічно дзвоник; [присуджувати] — присуджувати; [в'ідр'адже"н':а] — відрядження; [нагор6дже*н':а] — нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зи^евати] — орфографічно відзивати; [п'ід-зв'ітний] — підзвітний; [п'ід-же^ину] — піджену.

8 .Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] — орфографічно майбутнє; [п'іс'н'а] — пісня; [гбрд'іс'т'] — гордість.