Інструкція до самостійної роботи № 12

Тема. Прислівникові епітети

Студенти повинні знати: граматичні та стилістичні особливості прислівника.

Студенти повинні вміти: доречно використовувати прислівникові епітети

Рекомендована література:

1. Кулик Б.М., Масюкевич О.М. Збірник вправ з стилістики. – с.247-250.

Основні питання теми:

1. Лексико-граматична природа прислівників і їх спів­відносність з іншими частинами мови.

2. Широке використання прислівникових епітетів.

3. Типи прислівникових епітетів.

Питання для самоконтролю:

1. В яких стилях української мови використовуються прислівникові епітети.

2. Вказати типи прислівникових епітетів.

Завдання до самостійної роботи.

1. Скласти конспект по даній темі.

2. З кожним з поданих слів утворити по два речення, в яких вони виступали б то іменниками в орудному відмінку, то відповідними прислівниками.

Зразок: Градом вибило посіви — Яблука сипались градом.

Град. Бомба. Стріла. Звір. Вихор. Камінь.

3. Придумати кілька прислівників, співвідносних з формою орудного відмінка іменників, які у сполученні з дієсловами мали б відтінок порівняння.

Зразок: Летіти кулею.

Опорний конспект

Прислівник розглядають як частину мови, що виражає ознаку ознаки, тобто сам він служить для визначення певної якості і здебільшого відноситься до інших частин мови, що теж виражають ознаки, а саме: до дієслова, яке позначає ознаку предмета за його дією або станом; до прикметника і до іншого прислівника. Зрідка, проте, прислівник від­носиться і до іменника, що виходить за межі такого його розгляду.

Ця лексико-граматична природа прислівників і їх спів­відносність з іншими частинами мови, зокрема з прикмет­никами і іменниками, які служать основою для образного означення предметів, зумовлює те, що прислівники самі бувають епітетами.

Прислівники можуть виступати як звичайні визначення якості дії або прикметникової й іншої прислівникової ознаки (говорить тихо, дуже веселий, цілком ясно), а та­кож у ролі цих самих визначень, але художніх, яскравих і образних, часто метафоричних, з .українською національ­ною специфікою, отже, як епітети. Таким чином, прислів­никові епітети являють собою художні, експресивні і зо­бражувальні ознаки інших ознак, тобто дієслів, прикметни­ків і інших прислівників.

Епітетами найчастіше бувають різні складні, повто­рювальні і фразеологічні прислівники, а також форми суб'єк­тивної оцінки, що відзначаються більшою виразністю у по­рівнянні з одиночними прислівниками, які при відповід­ному лексичному значенні теж можуть бути епітетами.

Прислівникові епітети досить широко вживаються у фольклорі, у художньому стилі літературної мови, особливо в поезіях, де вони часто мають характер індивідуальних неологізмів, більш обмежено вживаються у публіцистичних творах. Відносяться ці епітети головним чином до дієслів.

З метою образного художнього зображення письменники часто вживають різного типу прислівникові епітети, зо­крема народні, незвичні у загальновживаному літератур­ному мовленні, іноді діалектні або просторічні.

Можна визначити такі основні типи прислівникових епітетів, вживаних у художніх і частково у публіцистич­них творах:

1. Індивідуальні поетичні неологізми, що здебільшого виступають як складні епітети, утворені з двох прислівни­ків. Наприклад: у М. Рильського — святобливо, тисячозвуко, стозвуко, ширококрило, гостелюбно; у П. Тичини — яблуневоцвітно, яснозорно, легкокрильно, стопрозоро, тлін­но, безводяно.

Як складова частина прислівники дуже часто входять до складних прислівниково-прикметникових індивідуаль­них епітетів. Так, М. Рильський вживає: мудро-ласкавий усміх, струмисто-сині смуги, безумно-запашна весна і ба­гато под. ¹

Зустрічаються неологічні прислівникові епітети і в про­зових творах, де вони найчастіше виступають як незвичні для загального літературного вжитку слова: В безкраїх синіх борах, з яких несло живицею, тронно і велично пливла кудись станція (В. Зем.). Вживаються також своєрідні, специфічно українські прислівники-неологізми на -ма: Тільки б не зробили цього тайкома, не порадившись (В. Петл.). Комсомольці з бригади Степана Неживого сіли на лавах кружкома і голосно співали комсомольських пісень (Л. Серп.).

2. Різного типу оригінальні і образні, здебільшого по­двоєні, складні і фразеологічні прислівники-епітети: ...солдати бойовими порядками, із зброєю напоготові роз­ходились навсібіч віялом, заповнюючи територію порту (Ю. Смол.). Руйнує, нищить цей ураган все старе на своєму шляху. Вогнепроймаюче очищає людське життя (В. Елл.). Під ним печерицею припала до трави полотняна палатка (П. Панч). Так достогибелі гарна вона! (М. Стельм.). Тур ішов оглядати ліс або простягався горілиць на дідовій кожу­шанці, прислухаючись до лункого перестуку сокири... (М. Стельм.). Слуги та джури пустили коней самопаш, знаючи, що в цьому трав'яному лісі побояться вони вовків і ні кроку не ступлять далі... (О. Ільч.). Мати оберігала сон Михайликів, хоч парубок, перевернувшись горічерева, спати й гадки не мав (О. Ільч.). Мелодія дойни кап у кап схо­жа на пересипчанське «сім сорок»... (Ю. Смол.).

3. Як прислівникові епітети часто виступають форми ступенів порівняння прикметників і форми суб'єктивної оцінки, ще мають іноді характер неологізмів і народно-діалектних слів: Південніше Кременчука Дніпро виступає в зону українських степів (3 журн.). Сьогодні жінці ані-скілечки не жаль було прощатися з цими грішми... (М. Стельм.). Батько культурненько щось там морочиться з своїми раціоналізаторськими та винахідницькими ідеями. А мамця, як завжди, добродушно його полаює. Все куль-турненько (О. Коп.).

Досить часто вживаються прислівникові епітети, вира­жені формою суб'єктивної оцінки з суфіксом -увато, які вважаються нелітературними. Наприклад: Малувато нара­хували, та й те «малувате» крутять, вертять — не випла­чують (3 журн.). Віднесення таких прислівників за межі літературної мови неправомірно звужує її можливості. До того ж існують співвідносні прикметники з суфіксом -уват-, -юват-, що відповідають літературним нормам (ма­луватий, білуватий). У російській мові аналогічні прислів­ники поширені («страшновато», «черновато»). Заміна ж таких форм утвореннями з префіксом за-обмежена (замало, забагато). Інші прислівники з префіксом за- мають досить виразний діалектний характер: ... запізно зрозумівши свою помилку... (М. Стельм). ... образ Аннистоїть іщезасвіжо... (Є. Ярош.). ... хоч і було ... гендлярів та баришників задо­сить (О. Ільч.).

Трапляються також оригінальні і образні прислівникові епітети, виражені формами суб'єктивної оцінки з суфік­сом -уват-, утвореними від відносних прикметників. Напри­клад, у О. Ільченка: собакувато визвірився, вовкувато поблискував очима. Ці прислівники виражають зменшену якість (не по-собачому, а лише собакувато). Часто вживає О. Ільченко й інші оригінальні з збільшеною і зменшеною якістю прислівникові епітети: пренахабно, преревно, пре-поважно, заразісінько, недавнечко та ін.

4. У художніх творах вживаються просторічні і діалект­ні прислівникові епітети, що найчастіше служать для мов­ної характеристики персонажів, але зустрічаються і в ав­торській мові: Таке меле йспіва тютька в тютьку по-на­шому... (П. Панч). Поза стільцями, теж де пдпадя, стоя­ли три чи чотири невеличкі скляні пересувні столики... (Ю. Смол.). ...наслідуючи Однокрила, ходили вони з одним вусом, і щирих гетьманців можна було будлі-де впізнати (О. Ільч.). ... відбиваючись від усдтеро дужчого ворога... (О. Ільч.). Ти ж оце свіжо збирався лічить мені ребра (М. Кроп.).

Широко вживаються і різноманітні одиночні при­слівникові епітети, що образно позначають якість дії. Наприклад: порско, звірячо, басовито, безбач, щокрок, яросливо, попідвіконню, крайнеба, навсюруч, зугарно, молільно, шкереберть, вистрибом, вивертом, набакир, зопа­лу і багато под.

Численні і різноманітні прислівникові епітети не всі рівноцінні як образні засоби і однакові за своєю пошире­ністю, деякі з них властиві лише індивідуальному стилю того чи іншого письменника. Але широке вживання різ­них прислівників, в тому числі і нових, своєрідних і не­звичних для літературного мовлення, служить не лише для оригінального, свіжого і яскравого визначення якості дії, а й для збагачення складу прислівників української літературної мови. У творенні прислівників більше, ніж в інших частин мови, виявляється українська народна специ­фіка, що й характеризує саме прислівникові епітети, які не лише яскраво і образно, а часто специфічно по-україн­ському виражають дієслівні ознаки. Відносно цієї особ­ливості прислівників Л. А. Булаховський писав: «Зазна­чимо, наприклад, ще одну ділянку іменного словотвору, де українська мова виступає з особливо виразними рисами своєї індивідуальності,—це прислівники, численні і дуже різноманітні. Саме українській мові належать такі утво­рення, як осторонь, збіса, наздогад, слідком, біжком, по-просом, жужмом, напхом, вистрибом, притьмом, нишком, бігцем, назирцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, напомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, косяка, знестяму, взагалі, знехотя, навкидя, обмаль, горілиць, доброхіть, віч-на-віч, вдосвіта, надвечір, зазда­легідь, торік, позаторік, вряди-годи і сила інших. У пере­важній більшості їх даремно було б шукати українсь­ку спадщину мови староруських пам'яток. Це все надбання української мови в різні часи її розвитку, і в цьому від­ношенні народна українська мова історично була такою ж творчою лабораторією, як і інші споріднені з нею мови».