§ 35. Інфінітивні речення

Інфінітивними називаються односкладні речення, головний член яких виражений незалежним (вільним) інфінітивом, само­стійним у семантичному відношенні, що означають можливу (чи неможливу), необхідну або неминучу дію. До останнього часу інфінітивні речення розглядали як один з різновидів безосо­бового. У шкільних підручниках та в деяких інших працях вони й тепер розглядаються як безособові. З погляду вираження дія­ча інфінітивні речення і справді є безособовими, проте відрізня­ються від них низкою ознак, що дає змогу виокремити їх як самостійний тип односкладних речень. Ці ознаки, зокрема, по­лягають у тому, що в безособових реченнях інфінітив, що є скла­довою частиною головного члена, є залежним, він прилягає до безособово-предикативного слова (безособового дієслова чи предикативного прислівника) (пор.: Моральним подвигом мож­на назвати те, що здійснив Котляревський в ім'я свого народу. — О. Г.), а в інфінітивних реченнях інфінітив — головний член незалежний, тобто не залежить від жодного слова, при ньому не може бути ні безособового дієслова, ні безособово-преди­кативного слова (предикативного прислівника). Навпаки, всі

99

слова підпорядковані йому в семантичному і граматичному відношеннях, зокрема тільки додаток може мати форму даваль­ного відмінка іменника чи займенника, який указує на суб'єкт дії (Школярських днів нам не забуть ніколи. — А. М.). Інфінітивні речення відрізняються від безособових також засобами вира­ження модальності. Якщо в безособових реченнях модальність (можливість, повинність, необхідність тощо) виражається лек­сично (безособовим дієсловом чи безособово-предикативним словом, прислівниками, які прилягають до інфінітива (напри­клад, Забажалось королеві завоювати чуже царство. — Л. У.), то в інфінітивних — самою формою інфінітива й інтонацією (Слухать команду! Узять швабри, шланги. — О. Корн.).

За будовою інфінітивні речення можуть бути поширеними другорядними членами й непоширеними.

Незважаючи на те що значення часу в інфінітивних речен­нях граматично не виражене, вони означають дію, яка має відбу­тися в найближчому майбутньому. Внаслідок притаманної їм експресивності й емоційності ці речення використовуються для категоричних висловлювань зі значенням наказу, передачі різних авторських міркувань, найтонших відтінків переживань героїв тощо. Отже, інфінітивні речення виражають не тільки думку, а й ставлення до неї мовця, тобто є засобом вираження модальних значень.

За значенням інфінітивні речення поділяються на кілька груп:

1. інфінітивні речення, що виражають спонукання, катего­ ричний наказ, заклик до здійснення якоїсь дії: Припинити! — гримнув комбат від телефону (О. Г.); Ну, тепер за мною, гур­ том! Кликати людей!.. (С. В.); Зняти головніубориї (А. Г.); Всім розійтись! Гасити зараз свічі! (І. К.); — Качати Василька. — Ка-ча-ти! (А. Г.); Чужих не пускати! Розігнати кілками! (А. Г.);

2. інфінітивні речення, зокрема заперечні, що виражають об'єктивно-суб'єктивну зумовленість дії (її неминучість, можли­ вість, неможливість тощо): Душі моєї не купить вам ані лавровими вінками, ні золотом, ні хлібом, ні орлом (П. Т.); По наших землях не блукати псам (М. Б.); Нас тепер нікому не скорити (М. Р.); Ні, не забуть тих днів щасливих (В. Сос); Тут мені у даль диви­ тись, горизонт вивчать (М. Шер.);

3. інфінітивні речення, що виражають побажання: Роботя­ щим умам, роботящим рукам перелоги орать, Думать, сіять, не ждать і посіяне жать (Т. Ш.); Кров людська — не водиця — Проливати не годиться (М. С); Сонцю над світом горіти (М. Н.); Учитися! Вдихати шум віків, Рости і розумнішати! (М. Р.);

4. інфінітивні речення, що містять питання, а також вагання, сумнів, нерішучість, виражені у формі запитань: Де сховатися

100

од вітру? (П. Т.); / чим мені залити той вогонь, щоб не палив того серденька — слізьми? (Л. У.); По чім вас, молоді літа, зга­дувати?'(М. В.); Чого мені турбуватися? (О. Г.); Лимериха: Що робити? (П. М.); Бути у нас субтропікам чи не бути (О. Г.);

5. інфінітивні речення з часткою би (б), що виражають ба­ жану для мовця дію: Що б таке їм гарне зробити! Як би хоч обізватись до їх? (А. Т.); Коли б хоч з чоловіком словечко промови­ ти (М. В.); Відпочити б з дороги, пообідати смачно (І. Кирил.); Покурити б, — сказав хтось, ідучи за Чернишем (О. Г.);

6. інфінітивні речення з часткою би (б), що виражають по­ раду: Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Ш.); Твоїми б, Якиме, устами та мед пити (П. М.); Вам би милосерд­ ною сестрою бути — кволо промовив він Шовкунові (О. Г.).

Отже, навіть короткий огляд інфінітивних речень україн­ської мови свідчить, що порівняно з безособовими вони мають свою специфіку. Зближуючись з безособовими, а окремі різно­види — також із номінативними, інфінітивні речення станов­лять окремий тип односкладних речень.