2. Складові елементи політичної системи

У кожній системі є центральний компонент, який в'яже всі її еле­менти в одну цілість. Скажімо, в економічній системі таким компо­нентом є власність. Основним компонентом політичної системи є по­літична влада.

До структури політичної системи також входять такі елементи:

- політичні відносини;

- політичні інститути (або політична організація суспільства);

- політичні і правові норми;

- політична свідомість і політична культура.

Тільки в сукупності ці елементи забезпечують функціонування си­стеми та політичну діяльність в суспільстві.

Найдинамічнішим елементом політичної системи є політичні відносини. Політичні відносини - це взаємини між соціальними спільнотами суспільства (групами, класами, націями, народностя­ми), політичними інститутами, державою та громадянами з при­воду оволодіння та здійснення влади у суспільстві.

Тобто, політичні відносини можуть бути міжкласовими, міжетніч­ними, міждержавними, між державою та партіями, між державою та трудовими колективами тощо. По своєму характеру вони можуть бути відносинами співробітництва, компромісу, консенсусу, солідарності, суперництва, ворожнечі і конфлікту.

Безпосередньо із політичних відносин виникає політична органі­зація суспільства. До неї входять:

- власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

- політизовані організації (народні рухи, профспілки);

- неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Держава із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, армією, іншими силовими структурами тощо є визначальним елементом і ядром політичної організації суспільства. Будучи головним інститутом суспільства, держава здійснює управління ним, охороняє його.

Політичні партії. Вони здійснюють зв'язок між різними соціальними групами суспільства та державою. Головним призначенням партії с досягнення державної влади та реалізації при її допомозі інтересів тих соціальних груп, які вони представляють. До проміжних завдань партій належить участь у виробленні політичної лінії в державі, вплив на кадрову політику в ній тощо.

Трудові колективи. їхнім призначенням є виконання виробничих завдань. Але в певні моменти політичного життя вони можуть ставати його суб'єктами. Це, як правило, стається в той кризовий для суспіль­ства час, коли економічні методи вирішення питань не дають належ­ної ефективності.

Громадські організації та рухи також відіграють вагому роль у політичному житті. Кожне із професійних, молодіжних, жіночих та інших добровільних громадських об'єднань мас статутну мету для задово­лення і захисту потреб та інтересів своїх членів. Часто ці інтереси набувають політичного характеру. Помітне, а в деяких країнах і визначальне значення в політичній системі суспільства належить релігійним організаціям, церкві.

Політичні і правові норми. Вони становлять нормативну основу політичної системи. Будучи виробленими в процесі політичної практики, політичні і правові норми регулюють політичні відносини.

До політичних і правових норм належать:

- правові норми як загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються державою з метою врегулювання суспільних відносин, закріплюються в законі та оберігаються силою державного примусу.;

- норми політичних партій та громадських організацій, які врегульовують їхнє внутрішнє життя;

- звичаї та традиції політичного життя.

Політичні норми ще прийнято поділяти на норми-закони і норми-звички. Норми-закони зумовлюють законодавчий процес, визначають (або, в залежності від політичного режиму, не визначають) основні права і свободи громадян: право голосу, свободу слова, утворення асоціацій тощо. Нормою-звичкою можна назвати участь громадян у політичному процесі через політичні партії і групи.

Політична культура і політична свідомість є духовними компонентами політичної системи.

Категорія "політична культура" стала систематично вживатися у 50-х роках XX ст. Попередником цього терміну був термін ''національний характер", що трактувався як комплекс політичних, моральних та інших уявлень, які властиві окремій нації та закріплені у її національній культурі і традиціях.

За свосю структурою політична культура с поєднанням політичних знань і політичної свідомості. Вона є підсистемою загальної культури суспільства і тісно пов'язана з усіма її складовими - економічною, релігійною, правовою, організаційною тощо культурою.

Розрізняють політичну культуру цілого суспільства, політичної групи і окремої особистості. Так, зокрема, політична культура особистості, окрім знань та емоційного сприйняття дійсності, багато в чому зумовлена психологічними особливостями самого індивіда.

У свою чергу, на формування політичної культури особистості визначальний вплив мас ментальність тієї нації, до якої вона належить. Свої особливості має і ментальність українців. Фахівці відзначають, що українцям притаманні інтровертність (тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивіду-ального світу) та кордоцентричність (виявляється у сентименталізмі, яскраво вираженій любові до природи, культуротворчості та естетизмі життя). Окрім того, в українців виділяють і такі важливі риси: демократизм, волелюбність, миролюбність, толерантність - і водночас схильність до анархізму, бунту, міжусобної боротьби, намагання поставити свої інтереси над загальнодержавними.

Зрозуміло, що таке розмаїття характеристик української ментальності зумовлене складним історичним процесом формування нації - тривалим перебуванням у поневоленні та постійною боротьбою за на­ціональне визволення, розташуванням на межі Європи й Азії та між державами, що є полюсами глобального політичного позиціювання.

Політична свідомість - це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів.

Політична свідомість є відображенням реалій політичного буття і суб'єктивним образом відповідної політичної системи та формується у процесі пізнання суб'єктом певних політико-владних відносин, політичних інтересів, установок, цінностей, а також у процесі його виховання і формування політичної культури.

За суб'єктами політичного життя розрізняють політичну свідомість суспільства, нації, класу, соціальної групи, особистості.

Передумовою формування політичної свідомості особистості є те, що вона починає усвідомлювати свою національну ідентичність, групову належність та неспроможність реалізувати власні, групові й національні інтереси без вступу у певні відносини з політичною владою.

Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.

Для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітично-критичне ставлення до навколишньої дійсності та її осмислення, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети тої політичної сили і соціальної групи, до якої вона належить.

Таким чином, в узагальненому вигляді політичну систему суспільства можна уявити як три взаємодіючі підсистеми: інформаційно-комунікативну, інституціональну та нормативно-регулятивну.