4. Формування сучасної політичної науки в Україні

Про існування окремої української політологічної школи за часів перебування України у складі СРСР говорити не доводиться. Адже в Радянському Союзі, як і в будь-якій іншій тоталітарній державі, ця наука не була в пошані. В СРСР її йменували "буржуазною псевдо­наукою", а єдиним правильним вченням вважався марксизм-ленінізм у формі наукового комунізму та марксистської філософії.

Прояви незалежного політичного мислення в підрадянській Україні частково були представлені рухом дисидентів (від лат. dissident - не­згідний). До їх числа належали М. Горинь, І. Дзюба, І. Драч, І. Кандиба, С. Караванський, Л. Костенко, Л. Лук'яненко, В. Мороз, Є. Сверстюк, В. Стус, В. Чорновіл та ряд інших. Скориставшись хрущовською відлигою та політикою десталінізації, вони знову порушили укра­їнську політичну проблематику та невирішеність українського питан­ня в СРСР.

У 60-80-ті роки виникають і підпільні форми організованого про­тесту: заснована Л. Лук'яненком "Українська робітничо-селянська спілка", "Демократична спілка соціалістів" в Одесі, "Об'єднана партія визволення України", "Український національний комітет" та "Україн­ський національний фронт" у Західній Україні, пізніше (від 1975 р.) - український Гельсінський рух. Однак слабкою стороною політичної думки, репрезентованої ди­сидентським рухом, був її переважно письменницький, емоційний ха­рактер, їй бракувало філософської заглибленості та політичної науко­вості. Бачення перспектив шляхів вирішення українських політичних проблем не виходило, як правило, за межі марксистського світогляду.

Одначе саме представникам цього руху належить найбільша заслуга у проголошенні Акту незалежності України 24 серпня 1991 р. Відпові­дно, відсутність у них системного бачення щодо побудови і розвитку самостійної держави спричинили своєрідний стан хаосу і невизначе­ності на першому етапі державотворення.

Лише після проголошення в 1991 р. незалежності України розпо­чався сучасний етап становлення української політичної науки. Почи­нати довелося з азів, маючи в розпорядженні кафедри політології, пе­рейменовані з кафедр історії КПРС та наукового комунізму, і фахівців відповідного ґатунку.

У такий момент безцінним для становлення системи української політичної науки виявився світовий досвід та набуток українських полі­тологічних установ в еміграції:

Український соціологічний інститут у Відні (УСІ) - це перший український науковий заклад за кордоном, заснований наприкінці 1919 р. Михайлом Грушевським. У ньому вчений видав чимало своїх наукових праць, у т. ч. й політологічних, а зокрема "Початки грома­дянства (генетична соціологія)", в якій обґрунтував свої погляди на державу і націю, та збірник матеріалів про піонерів української по­літичної думки - М. Зібера, М. Драгоманова, С. Подолинського.

Український Вільний Університет (УВУ). Заснований у січні 1921 р. у Відні, з жовтня 1921 р. функціонував у Празі, а з 1945 р. -у Мюнхені. Тільки з 1921-го по 1945 рік у ньому було захищено 132 дисертації, а з них 95 - із політичних і юридичних наук.

Український науковий інститут у Берліні (УНІ-Б). Працював із 1926 р. як філіал Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма. Дослідження з політології та політичної історії України проводилися на кафедрах української державності та історії, якими керували В'ячеслав Липинський і Дмитро Дорошенко.

Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. Липинського. Діяв із 1963 р. у Філадельфії (США). В ньому зберігалися і опрацьовували­ся архівні документи і творчий доробок самого В. Липинського та інші матеріали з новітньої історії України.

Однак протягом 90-х років активно заявили про себе і політологічні центри в Україні:

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Він був утворений ще в 1969 р. на базі Сектора держави і права АН УРСР, що існував з 1949 р. Головні напрями його сучасних досліджень: про­блеми формування Української незалежної держави, її правової систе­ми, історія розвитку політико-правових інституцій в Україні тощо. Інститут видає багатотомну "Юридичну енциклопедію", збірник "Пра­вова держава", щорічник наукових праць "Держава і право", журнал "Право України" тощо.

Інститут політичних і етнонаціонаяьних досліджень НАН Ук­раїни створено в 1991 р. Головний напрям його діяльності - досліджен­ня закономірностей політичного розвитку та етнонаціональних процесів в Україні. Заклад видає "Наукові записки Інституту політичних і етно­національних досліджень НАН України" та є співзасновником науко­вих часописів "Політична думка", "Людина і політика", "Український історичний журнал".

У березні 1991 р. утворено Українську асоціацію політологів з ме­тою всебічно сприяти розвиткові політичної науки в Україні.

Українські вчені першими серед незалежних держав на теренах ко­лишнього СРСР заснували в 1995 р. й Асоціацію політичних психо­логів України.

Українська академія політичних наук (УАПН) - це добровільна гро­мадська організація, створена в 1993 р. Вона об'єднує науковців, ви­кладачів навчальних закладів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, її мета - сприяти розвитку політичної науки та дослідженням у цій галузі.

Сучасній політичній науці в Україні належить вирішити ряд суттє­вих завдань:

• визначити коло найголовніших проблем, на яких має зосередити­ ся українська політична наука на етапі свого становлення;

• розвивати прикладну політологію задля встановлення в українському суспільстві цивілізованих норм і методів здійснення політичної влади;

• налагодити підготовку і перепідготовку кадрів викладачів політологів, науковців і професійних політиків загальнодержавного та місцевого рівнів;

• встановити й підтримувати зв'язки зі світовими політологічни­ми центрами та школами;

• формувати в українських громадян високий рівень політичної та правової культури.

При огляді історії української політичної думки відображено тільки її основні етапи та ключові постаті. Звісно ж, у своїй повноті вияву вона с значно багатоплановішою і насиченішою. Однак навіть таке схематичне ознайомлення дає змогу державному службовцеві зрозу­міти, що, відтворюючи на різних етапах історичного розвитку пробле­ми українського державотворення, вітчизняна політична думка вироб­ляла свої оригінальні підходи до їх подолання. У той же час вона роз­вивалася в контексті передових європейських тенденцій, а деколи навіть випереджала їх. Очевидно, що цей безцінний історичний досвід має бути врахований на етапі сучасної розбудови новітньої Української держави.