4. Медичні огляди та навчання з охорони праці

Мед огляд

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є по¬треба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Дер-жавним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Обов'язкові медичні огляди при прийняті на роботу, а та¬кож під час роботи проводяться у випадках, передбачених зако¬нодавством. Медичні огляди проводяться, наприклад, для: — працівників, які зайняті на важких роботах, роботах із шкід¬ливими чи небезпечними умовами праці; —  працівників відповідно до Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом Міністерства охо¬рони здоров'я України та Державного комітету України по на¬гляду за охороною праці № 263/121 від 23 вересня 1994 p.; — працівників відповідно до Переліку професій та видів діяль¬ності, для яких є обов'язковим первинний і періодичний профі¬лактичний наркологічний огляд, затвердженого постановою Ка¬бінету Міністрів України № 1238 від 6 листопада 1997 p.; — працівників усіх професій віком до 21 року згідно з комен¬тованою статтею; — працівників, які припинили роботу у виробництвах із шкід¬ливими та небезпечними факторами, вплив яких може обумови¬ти пізній розвиток професійних захворювань, згідно з п. 3.1.12 Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31 березня І994 p.; —  працівників, які приймаються на роботу на підприємства міжгалузевого промислового залізничного транспорту на поса¬ди, пов'язані з рухом поїздів та маневровою роботою, згідно з п. 1.8 Правил технічної експлуатації міжгалузевого промислово¬го залізничного транспорту України, затверджених наказом Мі¬ністерства транспорту України № 654 від 27 листопада 2000 p.; —  працівників, що виконують роботи з опор, на яких розмі¬щено сигнали автоблокування, згідно з п. 4.13 Правил безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 120 від 31 травня 2000 р. З метою уникнення поширення інфекційних хвороб профі¬лактичні медичні огляди зобов'язані проходити працівники окре¬мих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'я¬зана з обслуговуванням населення (ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 p.).

навчання

3.1. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні під час трудового і професійного навчання проходять у навчальному закладі за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії.

3.2. Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї роботи.

3.3. Навчання з питань охорони праці в частині організації навчального процесу (формування навчальних груп, розробка навчально-тематичних планів та програм, форм навчальної документації та порядок їх ведення тощо) здійснюється відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів у галузі освіти.

3.4. Навчання з питань охорони праці може проводитись як традиційними методами, так і з використанням сучасних видів навчання - модульного, дистанційного тощо, а також з використанням технічних засобів навчання: аудіовізуальних, комп'ютерних навчально-контрольних систем, комп'ютерних тренажерів.

3.5. Особи, які суміщають професії, проходять навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці як з їхніх основних професій, так і з професій за сумісництвом.

3.6. Перед перевіркою знань з питань охорони праці у навчальному закладі для працівників організується навчання: лекції, семінари та консультації.

3.7. Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до їхніх функціональних обов'язків.

3.8. Перевірка знань працівників з питань охорони праці у навчальному закладі здійснюється комісією з перевірки знань з питань охорони праці (далі - комісія) навчального закладу, склад якої затверджується наказом керівника. Головою комісії призначається директор навчального закладу або його заступник, до службових обов'язків яких входить організація роботи з охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівник відповідного підрозділу чи його заступник. До складу комісії навчального закладу входять спеціаліст служби охорони праці, представники виробничих, технічних служб, представник профспілки. До складу комісії можуть залучатися страхові експерти з охорони праці відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та викладачі охорони праці, які проводили навчання.

Комісія вважається правочинною, якщо до її складу входять не менше трьох осіб.

3.9. Усі члени комісії у порядку, установленому положенням, повинні пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

3.10. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці працівників, з урахуванням специфіки виробництва, складається членами комісії та затверджується директором школи.

3.11. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування.

3.12. Результат перевірки знань з питань охорони праці оформлюється протоколом засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці (додаток 1). Термін зберігання протоколів перевірки знань з питань охорони праці не менше 5 років.

Особам, які під час перевірки знань з охорони праці виявили задовільні результати, видається посвідчення про перевірку знань з питань охорони праці (додаток 2). При цьому в протоколі та посвідченні у стислій формі зазначається перелік основних нормативно-правових актів з охорони праці та з безпечного виконання конкретних видів робіт, в обсязі яких працівник пройшов перевірку знань.

3.13. Працівникам, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, видача посвідчень є обов'язковою лише тим, хто виконує роботи підвищеної небезпеки.

3.14. При незадовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці працівники протягом одного місяця повинні пройти повторне навчання і повторну перевірку знань.

3.15. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці.

3.16. Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на директора навчального закладу.

3.17. Представники профспілок, уповноважені найманими, як члени постійно діючих комісій з перевірки знань з питань охорони праці, проходять навчання з питань охорони праці відповідно до Типового положення, а перевірку знань у порядку, визначеному відповідними громадськими організаціями за участю представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

5. охорони праці жінок , неповнолітніх та інвалідів.

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

Забороняється застосування праці жінок на важких ро­ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 (Зако­нодавство України про охорону праці: збірник норматив­них актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32).

Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго­вуванню).

Забороняється залучення жінок до підіймання і пере­міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен­ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер­ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 (Законодавство України про охорону праці: збірник нор­мативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 61). Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщен­ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно­го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу­вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча­тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар­чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу­вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності.

Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра­цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175КЗпП).

Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відпо­відно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч­них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо­ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка­тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо­в'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра­цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла­та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об­числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж­но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю­ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заро­бітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля­ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива­лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.

За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі­зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. .

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'яза­ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро­бочому році (ст. 180 КЗпП).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста­новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен­ням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста­жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо­вується.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх забороняєть­ся застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. - №11-12. - С. 850).

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому ме­дичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлю­ються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не до­сягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної ро­боти виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відпо­відних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівни­кам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зруч­ний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за зго­дою відповідного комітету у справах неповнолітніх (коміте­ти і служби у справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служ­би у справах неповнолітніх і спеціальні установи для не­повнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у винятко­вих випадках і не допускається без працевлаштування.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціаль­ної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується зако­ном (ст.1).

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функ­цій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребу­ють соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Поря­док організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190).

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабіліта­ції їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосо­вується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просу­ванні по службі, звільнення за ініціативою власника або упов­новаженого ним органу, переведення інваліда на іншу робо­ту без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інва­ліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП Украї­ни. — 1995. — №7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка вироб­ничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаш­тування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним тех­нічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологіч­них форм захворювання та з урахуванням рекомендації ме­дико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобо­в'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної експертної комісії та індиві­дуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціаль­но-економічні гарантії, передбачені законодавством.

6. відповідальнісь за порушення законодавства про охорону праці.

За порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і громадського контролю винні притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності (ст. 44 Закону України “Про охорону праці”).

Кодекс законів про працю України (ст.47) передбачає наступні дис-циплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваже-ним ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Адміністративна відповідальність при порушенні вимог законодавст-ва про охорону праці тягне за собою накладання штрафу на працівників від двох до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадо-вих осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 5 до 10 неопо-даткованих мінімумів доходів громадян (ст. 4 КпАПУ).

Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра-вил і норм тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від шести до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.( ст. 42 КпАПУ).

Матеріальна відповідальність робочих і службовців регламентується статтями 130-138 Кодексу законів про працю України і іншими нормати-вними актами.

При накладанні матеріальної відповідальності права і законні інтере-си працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності

тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених за-конодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, уста-нові, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) праців-ника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподі-яної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявністю зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисцип-лінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Законодавством передбачені різні види матеріальної відповідальності в залежності від того, чи є в діях працівника ознаки кримінального зло-чину чи ні. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути в силу ст. 134 КЗпП України покладена повна матеріальна відпові-дальність, а при відсутності таких ознак на працівника накладається об-межена відповідальність в розмірі його середньомісячного заробітку.

Суттєве значення має загальний об’єм і розмір збитку у зв’язку з по-рушенням вимог відносно охорони праці. Ця шкода може включати кош-ти, виплачені потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одно-разової допомоги, додаткових витрат на лікування і т.п., коли потерпілий залишився живий, а також кошти, витрачені на поховання на випадок смерті потерпілого, виплачених коштів одноразової допомоги на сім’ю і на утриманців.

До матеріальних збитків у зв’язку з порушенням законодавства з охорони праці, крім вищесказаних виплат, пов’язаних з травмуванням або смертю працівника, відноситься також шкода, заподіяна:

- знищенням майна, устаткування, приміщень власника внаслідок вибу-ху, пожежі, руйнування;

- псування матеріалів, напівфабрикатів;

- виплатами коштів страховим компаніям у зв’язку з пошкодженням або зіпсуванням застрахованого майна та ін.

Кримінальна відповідальність має місце при порушенні правил без-пеки, санітарних, протипожежних правил і норм, які призвели до аварії, травматизму і інших негативних наслідків і визначаються відповідними статтями Кримінального кодексу України. Так, ст. 271 цього Кодексу пе-редбачає, що:

- порушення вимог законодавства та інших нормативно-правових актів

про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо

це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, - карається

штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян

або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк; - те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - карається випраними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обі-ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Кримінальним кодексом також передбачено відповідальність за: по-рушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпе-кою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підпри-ємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосу-ються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275).