Глава 14. Агрессивный и манипулятивный абоненты 177

Гриндер Д., Бэндлер Р. Формирование транса / Пер. с англ.

М.: Каас, 1991. Горин С. Гипноз: техники россыпью: В 2 ч. Канск, Изд-во

А.С.Горина, 1995.

Доценко Е.Л. Механизмы межличностной манипуляции // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1993. № 4. С. 3-13.

Звево И. Самопознание Дзено. Л.: Художественная литера­тура, 1972.

Кернберг О.Ф. Агрессия при тяжелых расстройствах лич­ности и перверсиях / Пер. с англ. М.: Независимая фир­ма «Класс», 1998.

Ле Шан Э. Когда ваш ребенок сводит вас с ума / Пер. с англ. М.: Педагогика, 1990.

Лоренц К. Оборотная сторона зеркала / Пер. с нем. М.: Рес­публика, 1998.

Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. М.: Прогресс,

1989. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Пер. с

англ. М.: Республика, 1994.

Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор / Пер. с англ. Минск: ТПЦ «Полифакт», 1992.

Розділ 15 Помилки телефонного діалога та мистецтва його завершення

Головне, панове, не старайтесь … . Талейран

Який би не був широким спектр технік, методів та стилів поведінки консультанта, завжди є риск « зайти за лінію», зробити помилку. Ніхто від цього повністю не застрахований і один із методів консультування – витягнення уроку із помилки та її «утилізація».

Заборонені прийоми телефонного консультування.

До них відносяться вислови – рішення, вислови, які понижують самооцінку співбесідника, а також вислови заперечення.

Вислови-рішення знімають відповідальність з абонента та перекладають її на консультанта. Вони ніби говорять йому:» Ти надто тупий для того,щоб розібратися в проблемі, і мені прийдеться зробити це за тебе».

1. Вказування, накази, направлення: консультант наказує абоненту зробити що-небудь, дає йому вказування.

2. Попереджання, погрози, переконання: він використовує свою владу, попереджуючи абонента, які можуть бути наслідки.

3. Моралізація, повчання, настанови: консультант говорить абоненту, як саме йому потрібно вчинити.

4. Поради, пропозиції, рішення: він говорить співбесіднику як вирішити його проблеми.

5. Переконання шляхом суперечки, інструктаж, лекції: консультант впливає на другу людину шляхом фактів, контраргументів, логіки, інформації або своєю авторитетною думкою.

Вислови, які понижують самооцінку співбесідника. Вони безпосередньо впливають на почуття власної гідності і зачіпають особисту ідентичність абонента, даючи йому зрозуміти « З тобою щось не так, це потрібно привести у порядок».

6. Засудження, критика, непогодження, обвинувачення: консультант негативно оцінює або сприймає свого співбесідника.

7. Надмірне вихваляння, погодження, позитивна оцінка, схвалення: він вживає спробу маніпуляції абонентом за допомогою лестощів, лицемірства або обіцянками винагороди.

8. Висміювання, осміяння, прагнення присоромити: консультант свідомо змушує співрозмовника виглядати нерозумно, намагається звести унікальну ситуацію до банальних стереотипів або «класифікувати» її.

9. . Інтерпретація, аналіз, постановка діагнозу: він повідомляє співрозмовнику, які його мотиви, аналізує його слова і вчинки, повідомляє, що «вирахував» його (наприклад, як пацієнти психіатричної лікарні).

10. переконання, розрада, підтримка: консультант намагається поліпшити стан і самопочуття людини, проте цим прийомом він може просто «заговорювати» його і заперечувати силу, реальність чи щирість його почуттів і переживань.

11. Розслідування, допитування: він намагається знайти причини, мотиви, джерела, з'ясовує подробиці у пошуках інформації, яка допоможе йому самому вирішити проблему.

Висловлювання заперечення. Ці прийоми нівелюють або применшують значущість абонента, його почуттів і потреб, як би поволі кажучи: «Твої почуття смішні, і тобі варто було б забути про них».

12. Відхід від проблеми, відволікання, насмішка: консультант намагається не тільки відволікти й повести співрозмовника від проблемної ситуації, але і прагне сам піти, відсунути її на задній план або висміяти людину.

Типові помилки телефонного діалогу. Консультант час від часу може здійснювати ті чи інші помилки активного слухання. Вони часто залишають після себе неприємні відчуття.

1. Надмірно швидке визначення проблеми. Ця помилка виникає в консультантів, які занадто впевнені у власних силах і переносять цю впевненість на знання про почуття і проблемах абонентів. Не слід передбачати те, що скаже, той хто подзвонив . За першими словами або фразами не можна робити скороспілі висновки про те, що змусило абонента звернутися в службу невідкладної телефонної допомоги. Не слід виявляти квапливість, якщо співрозмовник говорить про емоційний стан або описує проблемну ситуацію. Йому потрібно надати таку кількість часу для бесіди, на яке він розраховує (з цього правила можуть бути лише рідкісні винятки). На початковій стадії діалогу абонент має йти на півкроку попереду консультанта, і лише потім слід помінятися місцями.

2. Бесіда про проблему, а не з людиною. Абоненту потрібно дати час не тільки для викладення почуттів або опису ситуації, але і для того, щоб він відчув себе особистістю. Істинне діалогічне спілкування можливо тільки між унікальними особистостями. Тому при викладі проблеми, через неї, слід ловити і бачити витікаючий від людської особистості світло. Дуже часто телефонують ті, хто вже звертався до багатьох інстанцій, де їх прийняли як «проблему», як якийсь «факт», і саме це змусило їх шукати підтримки в службі невідкладної телефонної допомоги.

3. Неприйняття цінностей абонента. Коли людина відкриває свої почуття і розповідає про труднощі, дуже легко придушити це бажання, якщо не відчути стиль його життя і не прийняти ціннісних установок. На цьому шляху можливе виникнення досить серйозних ускладнень через те, що цінності абонента можуть не відповідати принципам консультанта, в цьому випадку легко впасти в осуд і звинувачення.

Прийняття цінностей абонента «тут-і-тепер» не означає їх беззастережного схвалення. Крім того, дуже важливо вийти за не задовольняючу консультанта систему цінностей, намагатися говорити про конкретні дії і показати, до чого може призвести ця система вчинків. Такий стиль спілкування може бути прийнятний для агресивних або страждаючих на наркотичну залежність абонентів.

4. Обговорення помилкової проблеми. Важливо пам'ятати, що проблеми абонента можуть полягати не в описуваній ситуації, а в емоційному його стані. Якщо телефонує матір з приводу сина, підозрюваного у скоєнні кримінальних дій, крадіжці речей з дому, то тривога, випробовувана нею, стосується насамперед її самої, а ситуація, на яку вона посилається, може бути всього лише припущенням чи приводом для розмови про власні переживання. У цих випадках слід працювати насамперед з почуттями, корекція яких і складання передбачуваного плану дій допоможе запобігти необачні вчинки абонента.

5. Погляд зверху. Корисно пам'ятати, що існуюча проблема використовується для того, щоб через неї, за допомогою неї йти до особистості абонента і подальший шлях телефонного діалогу виконати разом з ним. Слід остерігатися зверхніх поглядів на почуття чи проблеми абонента, не кажучи вже про його особистості. У разі повторних або маніпулятивних звернень інколи виникає спокуса саркастичного відношення, але таке ставлення-це завжди погляд зверху.

6. Надмірне ототожнення. Може трапитися, що почуття або ситуація абонента виявляються близькими консультанту або не до кінця пережитими їм, і тоді емпатичне вислуховування, дуже лабільне за своєю природою, здійснює крен у бік надмірного ототожнення. Крім того, подібна помилка може виникати у випадках дуже тривалих телефонних розмов з детальним екскурсом в минулі проблеми абонента. Якщо в ідентифікації «індивід долає свої почуття самотності, неповноцінності або неадекватності прийняттям характеристик іншого, більш щасливого обличчя» (Фрейд А., 1927. С. 27) і вона може бути варіантом допомоги абонентові, то консультанта надмірне ототожнення позбавляє твердої опори, театр Брехта перетворюється в систему Станіславського, він починає жити «життям іншого». Низка надмірних ототожнень може призвести до феномену «згоряння».

7. Обвинувачення і експертиза. Роль обвинувача чи експерта неприйнятна для консультанта. Це прямий шлях до розпаду діалогу. Інтонації, що звинувачують применшують людську гідність абонента, принижують значимість його власних почуттів чи суттєвість ситуації. Використання питань з відкритим кінцем, застосування припущень і «подразумеванія», обережне використання прислівників запобігають осуджують тенденції. Надмірна впевненість у собі і в своїх знаннях тягне за собою прийняття ролі експерта. Це дуже небезпечна затія. Експерт, по властивій йому функції, бачить не людини, а проблему, застиглі стереотипи, які прагне укласти в прокрустове ложе різноманітних шаблонів.

Це положення, як показує практика телефонного консультування, потребує деяких коментарів. У Росії, на Україні та в інших країнах СНД екстрена телефонна допомога в більшості служб виявляється професійними працівниками, фахівцями в галузі психології, медицини чи педагогіки. Будучи телефонними консультантами, вони, разом з тим, є носіями певних знань. Тому дуже важливо відповісти на запитання: «Може і чи повинен телефонний консультант використовувати експертні знання в бесіді?»

Від позитивної або негативної відповіді на нього залежить здійснення однієї з двох моделей телефонного консультування: волонтерської, ядром якої є емпатичне вислуховування, і професійної, де консультант перш за все використовує свої спеціальні знання - наприклад в психології - для того, щоб допомогти абоненту.

В служби невідкладної телефонної допомоги людина звертається насамперед у проблемних, кризових ситуаціях, коли протягом повсякденного життя виявляється як би перерваним ними. Для їх дозволу люди часто вдаються до спеціального, тобто експертного знання, носіями якого є професіонали. Однак навіть у цих випадках вони очікують і розраховують на людське розуміння. З нього, як уже зазначалося, і починається телефонне консультування. Стикаючись з проблемною ситуацією і роблячи спроби її вирішення, консультант має справу насамперед з особистістю людини. Але на якомусь етапі виявляється корисним взяти до уваги вік, стать, соціальний і сімейний стан, а також інші змінні, від яких можуть залежати особливості вчинків або характер поведінки. В результаті природним є формування образу проблемної ситуації: «самотній старий», «дружина, покинута чоловіком», «невдачі першого кохання», «психічно хворий, захоплений фантастичною ідеєю» і т.п. Якщо виходити з того, що абоненту необхідно тільки розуміння, то ця типологічна конструкція виявляється зайвою. Інша справа, якщо співрозмовник шукає рішення. Воно має бути його власним, але без елементів експертного знання консультанту не обійтися. Унікальність рішення залежить від абонента, але консультанту на шляху до цього будуть необхідні знання - якщо не всебічні, то, принаймні, точні. Йому слід знати, що переживають побита дружина, зґвалтована дівчина, самотній старий або охоплений надцінними ідеями людина, для того щоб надати їм ефективну допомогу. Цю інформацію і дає експертні знання. Але консультанту ні в якому разі не слід займати позиції експерта.

Унікальність ситуації телефонного консультативного діалогу полягає в тому, що розуміння і експертне знання співіснують і взаємодіють, причому якщо перше є обов'язковим, то друге більш-менш додаткове.

Одним з істотних етапів телефонного діалогу є його завершальна стадія. Перед багатьма консультантами постає питання: як і коли завершити діалог?

Часто діалог завершується за взаємною згодою сторін при його конструктивному перебігу після корекції почуттів абонента або розв'язання проблемної ситуації. Разом з тим, у ряді випадків у заключній стадії діалогу консультант повинен брати на себе відповідальність за його завершення. Ця ініціатива, як правило, потребує згоди з одним з основних правил телефонної допомоги - консультант не повинен першим класти трубку.

Якщо консультант відчуває, що (а) обговорення ситуації повторюється знову і знову, (б) абонент становиться залежним або (в) він не може в силу довготривалої розмови бути «тут-і-тепер» корисним через втому або фрустрацію, то йому слід прийняти рішення і докласти зусиль для завершення бесіди. Найкращим способом є підсумовування почуттів, проблем і ситуацій абонента: «Отже, ми прийшли з Вами до того, що ...», «По-видимому, варто було б підвести підсумок ...». При підсумовуванні необхідно бути коротким, твердим і емпатично налаштованим, ще раз нагадати співрозмовникові про те, що його дзвінкам завжди раді і він може в будь-який час звернутися з виникаючими в нього проблемами, так само як і у випадку, якщо буде потрібно подальше обговорення.

У завершальній стадії консультативного діалогу може виникнути потреба відмовити абоненту в тих чи інших його бажаннях і мотивах. Телефонні консультанти в Канаді, наприклад, вважають, що відмова може виявитися корисним, якщо абонент: (а) воліє вести бесіду з консультантом певної статі; (б) наполегливо цікавиться особистістю або деталями життя консультанта; (в) вимагає настанов; (г) наполягає на зустрічі з консультантом або просить передзвонити йому, (д) ​​веде бесіду типу «Так, але ...» в якості відповідної реакції на безліч запропонованих консультантом рішень і альтернатив; (е) розповідає різні історії або говорить про дрібниці; (ж) просить : «Почекайте, поки я ...»; (з) весь час повторюється; (і) чекає гарантій або прагне перекласти всю відповідальність на консультанта і, нарешті, якщо (к) консультант вичерпав всі свої внутрішні резерви і потребує завершення розмови.

Відмовляти у продовженні консультативної бесіди слід рішуче і в той же час м'яко. Якщо абонент висловлює сумнів, що консультант через вік не дуже компетентний для вирішення його проблем, можна сказати: «Ваше твердження звучить так, ніби Ви вважаєте, що я занадто молодий, щоб допомогти Вам у Ваших труднощах». При необхідності можна обережно вводити різноманітні обмеження: «Я не можу ..., оскільки ...», «Це питання викликає в мене деякі труднощі, так як ...». І дати ясно зрозуміти абоненту, що консультант може або в стані зробити для співрозмовника: «Але ... однак, я був би радий ... »,« Тим не менше, ми могли б ... ». Якщо абонент виявляє інтерес до різних аспектів особистої властивості і задає питання типу «Чи є у Вас діти?», «Ви одружені?», То має сенс м'яко довідатися: «Вам здається, що я б краще Вас зрозумів, перебуваючи в аналогічній ситуації? Я не став би зараз говорити про себе, але мені б дуже хотілося почути про ті проблеми, які виникли у Вас в сім'ї ».

Головна важкість в завершальній стадії - це небезпека стати жертвою маніпулятивного ставлення з боку абонента. Будь-які маніпуляції потрібно зустрічати з твердістю. Важливо пам'ятати, що, підсумовуючи і закінчуючи розмову, його потрібно дійсно завершувати.

Рекомендована література

Айви А.Е., Айви М.Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и тех­ники: практическое руководство. М.: Психологический колледж, 1999.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искус­ство, 1979.

Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Гроссмейстер общения: иллюстри­рованный самоучитель психологического мастерства. М.: Смысл, 2000.

Ионин Л.Г. Понимание и экспертиза // Вопросы филосо­фии. 1991. № 10. С. 48-58.

Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консульти­рование. М.: Смысл, 1998.

Музилъ Р. Человек без свойств: в 2 кн. / Пер. с нем. М.: Художественная литература, 1984.

Ормонт Луис Р. Групповая психотерапия: от теории к прак­тике. Части 1 и 2. СПб: РАН, Дом ученых им. М.Горь­кого: секция альтернативных междисциплинарных ис­следований, 1998.

Фрейд А. Введение в технику детского психоанализа. Одес­са, 1927.

Розділ 16. Механізми психологічного захисту та телефонна допомога

Викиньте з голови, ніби ви у відповіді за все, що відбувається у світі. Кожен з нас у відповіді тільки перед своєю безсмертною душею.

Мераб Мамардашвілі

З.Фрейд писав про три основних, взаємопов’язаних, взаємозалежних і компоненти психіки, які часто змагаються: Я, Воно та Над-Я. Вони не пов'язані прямо з анатомічними структурами мозку, а являють собою основні принципи роботи психіки і свідомості. За З.Фрейдом, психіка, особливо через її несвідому частину, що вимагає негайного задоволення бажань, є постійним полем битви, на якому нескінченно борються Я, Воно та Над-Я. Цей внутрішній конфлікт в силу різного ступеня усвідомлення приймає безліч форм, відбиваючись на здатності людини розв'язувати складні життєві ситуації. Очевидно, ще один постулат психоаналізу є важливим для телефонного консультування: психіка Дитини ніколи не вмирає в людині, а, навпаки, формує її несучу основу.

На малюнку 16.1 показано, що Я, Воно та Над-Я займають різні рівні. Воно повністю безсвідоме, і його зміст зазвичай недоступне людині в бадьорому стані. Вплив Над-Я поширюється на обидва рівня - свідомості і несвідомого, так само як і на підсвідомість, містить думки, спогади і переживання, які можуть при певному вольовому зусиллі і зосередженні уваги подолати поріг свідомості. Я, як і Над-Я може проникати в усі три рівні психічного життя, хоча ступінь його впливу на несвідоме не настільки велика, як у Над-Я. Розглянемо основні властивості Я, Воно та Над-Я.

Воно є психічною структурою, акумулюючою несвідому психічну енергію, яка реалізується в біологічних потягах. Людина володіє двома первинними потягами: потягом до життя і любові (прагненням до підтримання життєдіяльності і продовження роду) і потягом до смерті (прагненням до руйнування і агресії, спрямованої на себе або оточуючих). З.Фрейд називав їх Еросом і Танатос. Воно є насамперед джерелом енергії для інших структур психіки. Обробка інформації в Воно відрізняється казковістю, відсутністю правил формальної логіки і схильністю до магічних тлумаченням. Магічна реальність, присутня в людині, спирається передусім на цю частину особистості. Воно існує у відповідності з «принципом задоволення», направленому на негайне, миттєве задоволення будь-яких бажань, яку б форму вони не брали. Найбільш яскравим прикладом може служити психічне життя немовляти, для якого не існує нічого, крім його бажань, і ніякого іншого задоволення, крім їх негайної реалізації. Зрозуміло, Воно не вважається з правилами і цінностями суспільства, але з часом навчається задовольнятися символічним задоволенням бажань і може в певних ситуаціях підлягати контролю Над-Я. У владі Воно людина залишається до 5 років життя. Потім Воно проривається в снах, жартах, застереження та інших проявах «психопатології повсякденного життя».

Якщо Воно хаотично, мало структуроване та імпульсивне, то Над-Я, навпаки, є найвищою мірою організованим. Його формування починається з дитячих «не можна», «треба» або «повинен». Над-Я є носієм моральних цінностей: наповнено веліннями совісті, законами, нормами і санкціями того суспільства, в якому живе людина. Воно формується і функціонує відразу після появи людини на світ, Над-Я як частина особистості розвивається пізніше і протиставляється Воно. Коли Воно кличе індивіда: «Зроби це зараз же», то Над-Я заперечує: «Не роби цього, якщо це суперечить моралі». Над-Я складається з двох частин - свідомої і Я-Ідеалу. Я-Ідеал включає стандарти доброчесності, норми моралі і моральності, яких прагне досягти людина, і формується шляхом уподібнення батькам та іншим героям чи значущим особам нашого дитинства. У той час як Воно штовхає шукати задоволення у відповідності з «принципом задоволення», Над-Я направляє до Я-Ідеалу, уособлювалось, наприклад, фігурами матері та батька. Будучи спочатку зовнішніми, моральні норми і накладаються за їх порушення санкції поступово стають внутрішньою невід'ємною частиною особистості людини. Над-Я протиставляє їх сексуальним, аутоагресивних або деструктивним спонуканням Воно.

Я - по перевазі пізнавальна структура, використовувана для обробки інформації про себе та навколишній світ, для здорової оцінки реальності в плані Реалізації наших бажань. Таким чином, Я постає посередником між людиною і зовнішнім середовищем і відповідає за самосвідомість. Я виробляє лінію поведінки особистості та приймає рішення з приводу задоволень, джерелом яких є Воно, і у відношенні моральних санкцій, які повинні бути дотримані під впливом Над-Я. Я також враховує обмеження, що накладаються зовнішньою реальністю: основний принцип його функціонування - «принцип реальності», що полягає в задоволенні вимог Воно реалістичним чином: через відстрочене виконання його бажань або пом'якшення вимог і заборон Над-Я. Таким чином, будучи керівною інстанцією особистості, Я, відповідно за метафорою З.Фрейда, є полем бою, сценою беззупинного конфлікту: «Бідне Я відчуває себе оточеним з трьох сторін, що піддається трьом небезпекам і при сильному натиску на нього реагує збільшеною тривогою . Таким чином, Я, примушене Воно, стримуване Над-Я і відкинуте реальністю, бореться за виконання своєї економічної роботи по приведенню до гармонії всіх сил і впливів, що діють у ньому і на нього; та тепер можна зрозуміти, чому так часто ми не можемо придушити крик: "Життя нелегке!" »(Фрейд, 1933/1964). З.Фрейд вважав, що Я може бути сильним і слабким. Сила Я, на його думку, визначається здатністю:

1) сприймати реальність;

2) формувати судження;

3) регулювати і контролювати потяги;

4) залагоджувати міжособистісні відносини;

5) адаптивно регресувати;

6) створювати бар'єри для стимулів;

7) забезпечувати себе механізмами психологічного захисту (Фрейд,, 1933/1964).

Отже, щоб логіка могла впоратися з труднощами, що виникають при взаємодії з іншими частинами особистості, Я має в своєму розпорядженні особливі механізми психологічного захисту, які допомагають вирішити конфлікти між Воно та Над-Я, заміщують задоволення потреби й запобігають до пори до часу розвиток неврозу або інших психічних порушень . Механізми психологічного захисту є діалектичними: вони в один і той же час можуть розвивати особистість на шляху до досконалості або вести до неврозу. Адаптивність їх дії залежить від того, наскільки зрілі механізми психологічного захисту залучені в роботу і як довго вони використовуються в якості щита, що захищає від шкідливих впливів.

Найбільш досконалими є зрілі механізми психологічного захисту. До них відносяться:

1) альтруїзм;

2) гумор;

3) стоїцизм (свідоме придушення);

4) ідентифікація;

5) сублімація.

У телефонному консультуванні часто доводиться стикатися з необхідністю використання гумору та сміху. Іммануїл Кант вважав, що «сміх є афект від раптового перетворення напруженого очікування в ніщо» (Кант, 1966). У міру наближення консультативної бесіди до найбільш травмуючих для абонента переживань його внутрішнє напруження зростає. Можливо, що розкриття травми може мати катастрофічні наслідки. У цій ситуації раптовий обрив логіки висловлювань і переклад бесіди в гумористичну площину може виявитися цілющою, розрядити напружену до межі ситуацію, а також змусити абонента подивитися на неї з боку, що знизить напруженість конфліктних переживань. Більш того, гостроти доставляють співрозмовнику задоволення, оскільки символічно задовольняють потреби Воно, обходячи при цьому в силу своєї специфіки заборони Над-Я. Нарешті, може виявитися, що подальше обговорення в жартівливій манері стане більш продуктивним, і почнеться розмова про такі речі, про які не прийнято говорити всерйоз. Таким чином, використання гумору в якості психологічного захисту може забезпечити терапевтичний прорив в консультативній бесіді. Гумор може стати розрадою в ситуації невротичного конфлікту, що тягне за собою особисті невдачі і розчарування, або свого роду компенсацією за випробувані абонентом приниження, страх або поразка. Слід зазначити, що всім зрілим механізмам психологічного захисту супроводжує катартичний (очищаючий) ефект, що дозволяє в силу розрядки напружених емоційних переживань відчути полегшення і заспокоєння. Важливо пам'ятати, що використання гумору повинне зменшувати страх або безпорадність, але не бути знаряддям помсти, ворожості або прихованого обурення консультанта. Гумористичні висловлювання на початку телефонного діалогу нерідко дозволяють подолати обопільну скутість, а в подальшому - знайти вихід зі складного, часом делікатного, положення. Використання консультантом самоіронії, здатності поглянути зі сторони на власні невдачі часто стає важливим терапевтичним прийомом у відношенні переживань абонента.

У випадках невротичного конфлікту, який часто виходить на поверхню телефонного діалогу, в роботу включаються проміжні механізми психологічного захисту. До їх числа відносяться:

1) раціоналізація (інтелектуалізація), що виражається в довгому безплідному «роздумуванні», що досягає свого піку при різному роді нав'язливостях;

2) витіснення;

3) зміщення, якщо накопичені агресивні спонукання зриваються на випадкових, не маючих відношення до ситуації конфлікту, об'єктах;

4) регресія, при якій поведінка і висловлювання абонента відображають його повернення на більш ранню стадію вікового розвитку, де є надія знайти втрачене почуття безпеки і комфорту;

5) невротичне заперечення, яке, наприклад, проявляється «дотепністю на сходах» (реагування відбувається не безпосередньо в ситуації конфлікту, а після його завершення).

У ході телефонної бесіди консультанту доводиться не тільки стикатися з проміжними механізмами психологічного захисту, але і обговорювати їх під час пошуку виходу з конфліктної ситуації. У цих випадках до абонента важливо донести, що проявів захисту не слід боятися чи відчувати фрустрацію з приводу того, що вони помічені в бесіді. Їх необхідно прийняти, оскільки вони: (1) дозволяють впоратися з нестерпними страхами, (2) протидіють непереборним бажанням і (3) допомагають пристосуватися до існуючого стану речей. Не слід, однак, забувати, що в силу незрілості цих механізмів їх адаптивна роль часто дуже відносна.

Існують, крім того, незрілі механізми психологічного захисту, властиві насамперед людям з психопатичним складом характеру та емоційними розладами в структурі затяжних або хронічних неврозів. З ними консультант зустрічається найчастіше при бесідах з регулярними або маніпулятівними абонентами. Це такі механізми, як: (1) проекція - приписування і перенесення на інших людей своїх власних рис, характеристик або мотивів, які зі зрозумілих причин конфлікту зі Над-Я майже неможливо виявити в собі, але дуже легко, часом захоплююче привабливо, виявити в інших. З приводу цього механізму психологічного захисту датський філософ Серен К’єркегор писав: «Те, що Йоганн говорить про Йоахіма, говорить нам більше про Йоганне, ніж про Йоахіма»; (2) шизоїдне фантазування, яке дає на певний період часу повне символічне задоволення і заміщає реальну активність щодо виходу з конфліктної ситуації; (5) соматизація (або іпохондрія) - тілесні прояви, які невербально сприяють захисту шляхом різних рухів, змін пози, іноді нав'язливо повторюються, або відхід від реальної дійсності в світ тіла (пошук тілесного неблагополуччя або, рідше, серйозних хвороб). Ними укриваються від реального життя, але слід пам'ятати, що це пухова ковдра має шипи; (4) пасивна агресія, яка складається в підсвідомому зволіканні, забудькуватості, саботажі, яким підшукуються правдоподібні пояснення.

1 По суті, автор описує тут не власне механізми психологічного захисту, а особливості їх прояву при розладах типу важких неврозів - нажитих психопатій - ядерних психопатій. Звідси і змішання психологічних і психопатичних критеріїв та інтерпретацій, які об’єднують настільки несхожі психопатологічні розлади, як соматизація і іпохондрія.

Нарешті, остання група механізмів психологічного захисту характерна для людей із загостренням психічного захворювання (див. глава 24). До цієї групи відносяться:

1) маячна проекція - з її допомогою замість обтяжливо болісної маячною розгубленості формується осяяння (інсайт), наприклад переслідування, що суб'єктивно переживається набагато легше;

2) психотичне заперечення - виникає при психозах, а також важких, загрожуючих серйозним результатом, тілесних захворюваннях або при алкогольної або наркотичній залежності і проявляється насамперед у вигляді анозогнозії або появі конверсійних симптомів;

3) реактивні утворення - зміна знака ключових невротичних переживань з «-» на «+». Вони можуть з'являтися і в ситуації психозу, забезпечуючи полярність хворобливої ​​симптоматики, і у випадках психічної норми, коли раптово виникаючі турбота, ввічливість або інші позитивні емоційні переживання можуть виявитися лише захистом від власних агресивних тенденцій суб'екта.

2 Для волонтера-непрофесіонала це цілком «працюючі» орієнтири. Але психолога, і тим більше - психіатра, навряд чи задовольнить об'єднання «під одним дахом» марення, анозогнозіі, конверсійної симптоматики і «нормальних» реактивних утворень.

У телефонному консультуванні володіння знанням механізмів психологічного захисту і досвід роботи з ними дозволяють оптимізувати шляхи допомоги абоненту. Під час бесіди дуже важливо визначити, які механізми психологічного захисту задіяні, чи є у клієнта бажання усвідомити, зрозуміти їх складність і подвійність і почати працювати над зміною свого стану. Інтенсивність травматичних переживань часто зростає паралельно з посиленням роботи механізмів психологічного захисту, і тому не слід намагатися викликати дуже швидкі, раптові зміни: вони можуть трансформуватися в інші драматичні колізії. З іншого боку, розкриття механізмів психологічного захисту звільняє абонента, наприклад, від сильних почуттів страху або тривоги, робить їх зрозумілими і дозволяє почати роботу з ними.

Таким чином, абоненту буває важливо зрозуміти: (1) що у нього є психологічний захист; (2) в яких випадках і від чого він себе захищає; (3) яким чином здійснюється цей захист; (4) до яких позитивних і негативних результатів призводить дія психологічного захисту; (5) чого йому чекати в майбутньому від своїх механізмів психологічного захисту. На підставі цього розпізнавання консультант може працювати над ослабленням інтенсивності емоційних переживань, усуваючи деструктивно діючі механізми психологічного захисту. Виникаючі зміни викликають зростання конструктивності, інтеграції і більшої свободи особистісних проявів абонента (здатності мислити, відчувати або бажати) .

3 Представляється доречним і необхідним підкреслити, що цей завершальний главу абзац містить цілком правомірні інтерпретації внутрішніх механізмів роботи з психологічним захистом в ході телефонного консультування, але не опис самої тканини телефонного консультування як допоміжного діалогу і, тим більше, не його робочі прийоми.

Рекомендована література

Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная куль­тура Средневековья и Ренессанса. М.: Гослитиздат, 1965. Бергсон А. Смех. М.: Искусство, 1992.

Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоле­ния критических ситуаций). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

Дземидок Б. О комическом / Пер. с польск. М.: Прогресс, 1974.

Кант И. Антропология с прагматической точки зрения. Со­чинения: в 6 т. М.: Мысль, 1966. Т. 6. С. 349—583.

Киршбаум Э.И., Еремеева А.И. Психологическая защита. 2-е изд. М.: Смысл, 2000.

Нюнберг Г. Процессы защиты. Защитный барьер против раз­дражителей и принцип удовольствия-неудовольствия // Г.Нюнберг. Принципы психоанализа и их применение к лечению неврозов. Пер. с англ. М.: Институт Общегу­манитарных Исследований, 1999. С. 202—239.

Мамардашвили М. Лекции о Прусте. М.: Ad Marginem, 1995. Перлз Ф. Гештальт-подход и Свидетель терапии. М.: Либ-рис, 1996.

Фрейд А. Эго и механизмы защиты // А.Фрейд. Теория и практика детского психоанализа / Пер. с англ. и нем. М.: Апрель Пресс; Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. С. 115—244.

Фрейд 3. Психология бессознательного. М.: Просвещение,

1989. Freud S. New Introductory Lectures on Psychoanalysis /

J.Strachey (Ed.). The standard edition of the Complete

Psychological Works of Sigmund Freud (Vol.22). London:

Hogarth, 1933/1964.

Ш Приватні проблеми телефонної допомоги

Розділ 17. Екзистенцій ні аспекти консультування

Коли знаходять думку, Про словах забувають, Де б знайти другого, який забув про слова, І поговорити з ним. Лао Цзи «Книга шляху»

«У чому сенс життя?», «Як жити далі?», «Навіщо живемо?». З цими питаннями часто звертаються в службу невідкладної телефонної допомоги люди, для яких драматичні колізії життя зробили актуальними екзистенційні проблеми буття. Часто бесіда починається зі звичайних конфліктних ситуацій, за фасадом яких ховаються більш глибокі проблеми цінностей і сенсу життя.

У філософів є поняття «погано сформульована проблема». До них відносяться ті, над якими людство б'ється сотні і тисячі років, наприклад, сенс життя.

1 Є, принаймні, ще два поняття, як представляється, не менш, якщо не більш, продуктивні в цьому обговоренні: 1) «розмиті проблеми», зміст яких не вдається формалізувати, але він всім інтуїтивно зрозумілий і 2) « рамкові поняття », не тільки не формалiзуються, в конкретних речах, але і втрачають свій сенс при спробі такої конкретизації.

Він є такою ж даністю, як і саме життя: жити, в тій чи іншій мірі, означає переживати осмисленість без доказів і обговорення. Блаженний Августин якось вигукнув: «Господи! Коли я не замислююся про те, що є час, я прекрасно розумію, що воно таке, але варто мені увійти в роздуми про час, і це розуміння моментально вислизає від мене ». Якщо замінити слово «час» на слово «сенс життя», вийде саме те, чого ми являємося свідками: більшість людей живуть так, як якщо б знали таємницю сенсу свого існування, правда, до тих пір, поки не опиняться на «екзистенціальному хресті », утвореному горизонтальністю буденного перебігу життя і вертикаллю болісного прориву до абсолютного сенсу буття (Трубецкой, 1994). Але варто навіть наймудрішим з наймудріших почати міркувати про сенс життя, як він вислизає. З філософської точки зору, сенс життя неминуче повинен розташовуватися за межами цього життя; в психологічній площині він знаходиться поза людиною, в особливому ноетнічному вимірі, як писав В.Франкл , де знаходяться сенси, непідвладні спадковості або зовнішньому середовищі. Він вважає прагнення до пошуку і реалізації сенсу життя основним мотивом і двигуном поведінки людини. Щоб жити, людина повинна знайти сенс своїх вчинків. Одна з основних тез В.Франкла складається в тому, що людина прагне знайти сенс і відчуває фрустрацію, якщо не може його реалізувати. Втрата сенсу життя веде до виникнення екзистенціального вакууму, який породжує «ноогенні» неврози. Усвідомлення сенсу доступно будь-якій людині, проте його не можна створити, винайти або зробити своєю власністю. Його можна тільки шукати і знаходити в призванні або об'єктивній реальності (Франкл, 1990).

Сенс життя кожної особистості унікальний і неповторний. Більше двох тисяч років тому єврейський мудрець Гіллела говорив: «Якщо я не зроблю цього - хто зробить? І якщо я не зроблю цього прямо зараз - то коли ж мені це зробити? Але якщо я зроблю це тільки для себе самого - то хто ж я? »Життя людини роблять осмисленим цінності творчості (те, що ми даємо життю), переживання (те, що ми беремо від світу) і відносини (позиція, займана нами по відношенню до долі, яку не можна змінити). Цінності творчості реалізуються в праці, в яку вноситься особистісна неповторність. Цінність переживання, перш за все, полягає в любові до іншої людини, що означає проникнення в глибини його суті. Людина вільна зайняти осмислену позицію по відношенню до обставин, над якими не владна, і надати сенс навіть стражданням - в цьому полягають цінності відносин. Вони мають особливе значення в телефонному консультуванні людей в кризовому стані.

Консультант має справу не з сенсом життя взагалі, але завжди - з конкретним сенсом життя цієї людини в цей момент. Він змінюється від людини до людини, від ситуації до ситуації. Відшукати його допомагає така інтуїтивна здатність як совість. Вона призводить до виникнення нових цінностей. Людина повинна не тільки знайти, але й реалізувати сенс свого життя. Він відповідальний за його здійснення в умовах кінцівки і незворотності життя, неповторності наданих йому можливостей. Приймаючи рішення, людина одночасно проявляє свободу і відповідальність, свою неповторну унікальність. Для єврейського мудреця - Раббі Зусі з Ганіполя - перед смертю найважчим було питання: «Якщо мене запитають, чому я не був Мойсеєм, - я знаю, що відповісти. Але якщо мене запитають, чому я не був Зусей, - я нічого не зможу сказати ».

У консультативних бесідах про сенс життя слід враховувати принаймні три обставини: (а) позицію абонента, (б) позицію консультанта і (в) вікові особливості співрозмовників.

Розмовляючи про сенс життя, абонент може використовувати три підходи, що визначають тактику консультування: (а) креативний, (б) маргінальний і (в) маніпулятивний. При креативній позиції людину дійсно хвилює пошук істини і сенсу життя, він зацікавлений в споглядальній бесіді і щиро бажає почути, що думає інший, хоче зрозуміти і прийняти його погляди, а також визначитися у своєму ставленні до екзистенціальних сутностях. Марганальний абонент по-своєму зайнятий пошуками сенсу, але зазвичай на заплутаних шляхах. Це, як правило, акценування особистості з особливими рисами характеру і своєрідним ставленням до поглядів інших людей (часто не приймає їх). Бути в діалозі з такими людьми складно. Вони з глибоким сумнівом ставляться до того, що для інших є само собою зрозумілими істинами, і висловлюють суперечливі думки з приводу міркувань консультанта. Їхнє ставлення схоже на поведінку людини, яка пробуджується і, яка розуміє, що слід прокинутися, але через острах, що світло засліпить її і зруйнує ранкову млість, чинить опір тому, щоб відкрили віконниці. Від небажання саморозкриття, руйнування «оболонки» (Роджерс, 1994) до прояву спонтанних почуттів і змін вони часто проходять довгий шлях, не завжди переборний за одну бесіду. Найскладнішою буває маніпулятивна позиція абонента з жорсткою внутрішньою установкою на те, що проблеми сенсу життя вирішені бути не можуть, а думки інших з цього приводу мало що означають. При цьому часто переоцінюються власні здібності та можливості. Ці абоненти не приховують бажання конфліктувати, а іноді здається, що вони прагнуть «вивести» або «помучити» співрозмовника. У розмові швидко стає ясно, що в абонента немає бажання співпрацювати для досягнення хоча б незначних результатів. Вони опираються змінам і нерідко віртуозно маніпулюють консультантом. При непоганому інтелектуальному рівні їх витонченість стає майже фантастичною.

Друга обставина полягає в позиції консультанта. Важко уявити існування консультантів-маніпуляторів, але маргінальна позиція не є казуїстикою.

1 Це, дійсно, йде врозріз з основними канонами консультування. Однак, як показує супервізорскій досвід, за добре освоєними «ритуалами консультування» нерідко ховається маніпулятивна установка.

Розсерджений своїми проблемами, незадоволений співрозмовником, о сперечається, сам насилу шукаючий істину маргінальний консультант, природно, виявиться поганим співрозмовником. Креативний абонент швидко відчує накладення своїх складнощів і проблем консультанта, а результатом, швидше за все, буде наростаюча незадоволеність і обопільне розчарування. Якщо на обох кінцях дрота виявляться «маргінали», то підсумки бесіди будуть ще більш сумними. В останньому випадку дуже важко виключити виникнення конфлікту у вигляді незавершеного діалогу з його подальшим розпадом.

Розмовляючи про сенс життя, слід рахуватися з віковими особливостями абонентів. Як правило, ці питання стають актуальними не тільки в силу конкретних проблемних ситуацій, але і в певні періоди вікових криз (пубертатного, кризи тридцятирічних, сорокарічних або літніх людей). Підліткова криза, насамперед пов'язана з усвідомленням своєї ідентичності та унікальності. Він відображає входження людини у світ дорослих і є кризою бажань - в основному прагнення вважатися незалежним і самостійним. Тактика консультування полягає в тому, щоб «відкрити» разом з підлітком те, що залишається для нього «закритим», підтримати установку на доросле життя, зміцнити самоповагу і толерантність до оточуючих. При цьому важливо прийняти його максималістську позицію, показати її правомірність в контексті відповідальності, м'яко і ненав'язливо зазначити, що й інші точки зору дорослих мають право на існування без шкоди для його самоповаги та незалежності.

Криза сорокарічних має інші психологічні особливості. Вона виникає, коли, «земне життя пройшовши до половини», співрозмовник виявляється в «сутінковому лісі» сумнівів з приводу того, що не зміг самореалізуватися, досягти бажаних результатів, стати в житті тим, ким мав намір. У цьому віці найбільш гострим є екзистенційне почуття кінцівки Життя, розуміння, що воно укладено між народженням і смертю. У цей час життя людини як би укладено в просторі між першим і останнім ударом годинника, що б'ють дванадцять. Відчуваючи ці обмеження, він бігає по часу свого життя. Кожен з кидків, уперед або назад, є по-своєму болісним і викликає страждання. Якщо він прагне вперед, його неминуче охоплюють думки про смерть, якщо назад - він журиться невдачами минулого життя. Тактика консультування полягає не в «відкритті» того, що і так ясно, а в розгляді життя як Дара, що дають один раз. Тому слід показати співрозмовнику, що багато його можливостей ще можна реалізувати, що усвідомлення кінцівки життя є важливим відкриттям, що дозволяє вступити в її другу половину, багато переосмисливши і збагатившись минулим досвідом. У ході бесіди необхідно підсумовувати всі, навіть самі непомітні досягнення співрозмовника і екстраполювати їх в майбутнє, де вони стануть конструктивними деталями, що дозволяють створити модель подальшого життя. У наданні цієї підтримки і полягають завдання консультанта, що потребують уваги, спостережливості і наполегливості.

3 Кризи тридцяти-і сорокарічних мають виразні тендерні забарвлення, протікаючи при всій їх спільності у чоловіків і жінок дуже по-різному, що в невідкладних ситуаціях консультування знаходить особливо важливе значення.

Психологічна криза літніх виникає на фоні втрат рідних, друзів, здоров'я, професії і т.д. При збереженій критичності найбільшу гостроту набувають переживання самотності, а також психічної або фізичної неповноцінності і безпорадності. Завданням консультування є зменшення психічного болю від перенесених втрат. При появі позитивних змін слід обговорити зі співрозмовником сприятливі підсумки життя, те позитивне, що було в минулому і має сенс в сьогоденні. Складнощі можуть виникнути через різницю у віці та обсязі життєвого досвіду співрозмовників. Тому в бесідах з абонентами похилого віку основну увагу слід зосередити на корекції емоційних переживань - різниця в роках не підвладна над втіхою. Потім, слідуючи бажанням абонента, можна звернутися до проблем сенсу життя, прагнучи адекватно оцінити унікальність життєвого досвіду співрозмовника, показавши його необхідність для оточуючих.

4 Одна з труднощів полягає в тому, що для багатьох «проблемних» літніх людей сама їх проблемність стає способом компенсації. Від консультанта потрібні відомі обережність та обачність, вміння розрізняти компенсуючі і декомпенсуючі стани абонента проблеми, щоб працювати з другими, спираючись на перші.

Важливим у бесіді про сенс життя є не тільки форма, а й зміст. Філософи вважають, що існує більше десятка екзистенційних цінностей або благ, даних людині: Життя, Любов, Надія, Удача, Діти, Творчість, Робота, Свобода, Милосердя, Самотність, Спогади, Сни і Відпочинок. Слід обговорити ті з них, які знаходять відгук у співрозмовника. Якщо не виділити теми, наприклад, з числа наведених, бесіда стане недостатньо конструктивною.

Життя - основна цінність, яка дана людині. Однак важливий не сам по собі факт життя, а те, яким чином воно обходиться, що робить з нею, як радість життя перетворює в тягар або страждання. Засновник гештальт-терапії Фріц Перлз стверджував: «Сучасна людина живе на низькому рівні життєвості. Хоча в загальному він не дуже глибоко страждає, але при цьому настільки ж мало знає про істину творчого життя. Вона перетворилася на тривожний автомат. Світ пропонує йому багато можливостей для більш багатого і щасливого життя, він же безцільно бродить, погано розуміючи, чого він хоче, і ще гірше - як цього досягти. Він не відчуває збудження і запалу, відправляючись в пригоду життя »(Перлз, 1996. С. 10).

Любов в якості цінності є основним стимулом і рушійною силою в житті людини. Вона являє собою здатність встановлювати і зберігати відкриті, підтримуючі, ніжні і дбайливі відносини з іншою людиною або світом без страху втрати свого Я, власної ідентичності або незалежності. З співрозмовником варто обговорити питання про те, яке місце любові в його житті, як він здійснює її, які результати, що можна зробити для приведення у відповідність ідеалів любові з її реальними ликами.

Надія полягає в міцній і тривалі впевненості в позитивному характері плину життя, наприклад, в тому, що від іншого можна добитися глибоких і щирих почуттів або знайти своє місце в житті і реалізувати себе. Як вважав Ерік Еріксон, вона є его- якістю, що з'являються у людини після успішного розв'язання кризи дитинства та набуття базисної довіри до світу. З співрозмовником важливо визначити значення надії в його житті, то, як вона допомагає йому долати труднощі, позначити сфери діяльності, в яких вона достатньо сильна або, навпаки, відзначається її дефіцит.

Діти як екзистенціальна цінність свідчать про творчі можливості людини в сенсі породження, збереження і розвитку нового життя. Цінністю є не тільки їх поява на світ (ми досі говоримо про «диво народження», тобто унікальності й незбагненності цього феномена), але і їх виховання в сім'ї. Завдяки дітям у людини, як говорив Е. Еріксон, з'являється усвідомлення психоісторичної перспективи, свого унікального і законного місця в низці поколінь, що переміняються.

Творчість є здатністю людини до створення нового, в широкому сенсі цього слова: нових людей, оригінальних речей, унікальних зв'язків, неординарних ідей чи чогось нового в собі самому. Воно пов'язане з натхненням, пристрасністю, екстазом. Творчими можуть бути почуття, наміри, дії чи зобов'язання. Важливою темою в цьому сенсі є творчість як елемент повсякденного життя, наприклад у роботі, вихованні дітей або веденні домашнього господарства.

Свобода являє собою фундаментальну здатність людини бути вільною завжди, скрізь і у всіх своїх проявах (почуттях, бажаннях, виборі, діях і формуванні життєвого шляху), якщо для цього немає об'єктивних і абсолютно непереборних перешкод. Можна обговорити, чим вона є для співрозмовника, як він переживає і відноситься до станів, у яких вільна, що вони дають йому як особистості, як співвідноситься свобода в його житті з розумом, потребами, доброзичливістю, милосердям, ризиком, стабільністю та відповідальністю. Важливо пам'ятати, що у деяких співрозмовників може взагалі не виявитися досвіду свободи чи вона, нарешті здобута, стає непосильною ношею або навіть справжнім лихом.

Милосердя являє собою цінність винесення в навколишню реальність таких властивостей людської особистості, як чуйність, чуйність, жалість, співчуття, співчуття і співпереживання. У цьому сенсі воно є екзистенціальної турботою про іншу людину. Не зайве поговорити про те, чи дозволяє собі співрозмовник бути у відносинах безкорисливим, чи прагне він дізнатися і зрозуміти іншого, як піклується про нього, наскільки активний у проявах турботи, що отримує від цього.

Усамітнення є правом людини перебувати в стані приналежності самому собі, відділеності і відстороненості, стані, яке ніким і нічим не порушується. Це особлива область зосередженості і спокою, в якій людина глибше, повніше впізнає себе і розкриває свої творчі можливості. У вітчизняному менталітеті усамітнення в якості цінності відомо і приймається далеко не всіма через наслідки тоталітарного минулого, підкоряються всі сфери життя диктату колективістських цінностей. Формою усамітнення є відпочинок, цінність якого полягає в можливості відновлення життєвих сил людини. Важливо обговорити, чи дозволяє собі співрозмовник усамітнення, що відбувається з ним наодинці із самим собою і т.д.

Спогади є цінністю, якщо носять інтегративний характер. Будучи мостом між минулим і майбутнім, вони служать ступінчастому осмисленню життєвих подій і оцінці їх значення для формування своєї особистості і використанню минулого досвіду в актуальному сьогоденні.

Сни. Сон є природною цінністю, завдяки якому відновлюються фізичні, психічні сили і здоров'я людини. Сновидіння являють собою екзистенційні послання, складені особливою символічною мовою, з якою людина звертається до самого себе, свого справжнього або зовсім певному адресату. У них відбиваються важливі для потенційних змін у житті людини почуття, персонажі чи фабули.

Кожна з цих екзистенційних тем має свою значимість у певному віці. Підлітки можуть шукати сенс життя в Любові, Милосерді, Усамітненості або Удачі. Для тридцяти-сорокарічних унікальними відкриттями стають Надія, Життя, Робота, Творчість, Свобода або Удача. Спогади, Надія, Відпочинок або Діти складають важливі цінності літніх. Звичайно , слід емпатійно обговорювати і інші значущі особистісні сенси. Аналітичний підхід до консультування важливо зберігати до кінця бесіди. На завершення можна дозволити на основі обговорення та прояснення ціннісних пріоритетів сходження до конкретного сенсу життя абонента в даний момент, пам'ятаючи, що сенс життя не складається з сенсу вчинків. Загальне ж правило цих бесід формулюється наступним чином: спускатися в долину, йти разом з співрозмовником по доріжці твердими кроками, не обертаючись без необхідності назад, помічати все, що зустрічається на шляху, і твердо бачити попереду вершину.

5 В групу екзистенціальних проблем можна віднести і ті, які в DSM-IV кодуються як 313.82 - Проблеми ідентичності, V. 62.89 - Релігійні чи духовні проблеми, V. 62.4 - Проблеми акультурації. Вони можуть виникати у мігрантів, біженців, вимушених переселенців, що залишають або покинувших ту чи іншу групу (релігійну, дружню, клубну і пр.), що мала для них особливе значення. Самі ці проблеми часом маскуються стресовими проявами, нерідко збивають консультанта на шляху пошуку проблеми у зовнішніх по відношенню до клієнта обставинах (див. главу 22.5 «Релігійні і духовні проблеми»).

Рекомендована література

Ассаджоли Р. Психосинтез. М; К.: Рефл-бук—Ваклер, 1997.

Белорусов С.А. Религиозно-ориентированное консультиро­вание // Моск. психотерапевтич. журнал. 1999. № 1(21). С. 155-172.

Бьюдженталь Д. Наука быть живым: Диалоги между тера­певтом и пациентами в гуманистической терапии / Пер. с англ. М.: Независимая фирма «Класс», 1998.

Карандашев В.Н. Жить без страха смерти. М.: Смысл; Ака­демический проект, 1999.

Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. М.: Политиздат, 1984.

Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Пер. с лит. М.: Академический проект, 1999.

Кувакин В.А. Твой рай и ад: Человечность и бесчеловеч­ность человека (Философия, психология и стиль мыш­ления гуманизма). СПб.; М.: Алетейя; Логос, 1998.

Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой деятельности. М.: Смысл, 1999.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования / Пер. с англ. М.: Независимая фирма «Класс», 1994.

Перлз Ф. Гештальт-подход. Свидетель терапии / Пер. с англ. М.: Изд-во Института психотерапии, 2001.

Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека / Пер. с англ. М.: Изд. группа «Прогресс—Универс», 1994.

Трубецкой Е.Н. Смысл жизни. М.: Республика, 1994.

Фенько А.Б. Психология ностальгии // Моск. психотерапев­тич. журнал. 1993. № 3. С. 93—116.

Франкл В. Человек в поисках смысла / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990.

Хрестоматия по гуманистической психотерапии / Сост. М.Па-пуш. Пер. с англ. М.: Ин-т Общегуманитарных Исследова­ний, 1995.

Ялом И. Экзистенциальная психотерапия. М.: Класс, 1998.