7.5 Концепція «соціального партнерства»

Перші концепції «соціального партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розробляти різні системи «участі робітників у капіталістичних прибутках». Після другої світової війни принцип «соціального партнерства» поширюється у багатьох західноєвропейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французький економіст і соціолог та інші.

Вони намагалися довести, Р. Арон, німецький професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт що в сучасному капіталістичному суспільстві внаслідок розвитку науково-технічної революції, посилення економічної та соціальної ролі держави, зростання кількості великих корпорацій докорінно змінилось становище робітників, зникли класові суперечності і класові конфлікти. «Сучасні трудові відносини в промисловості, особливо у великих корпораціях, – пише, наприклад, Гелбрейт, – усе більше набирають мирного характеру... це є наслідком того, що інтереси, колись різко ворожі, тепер переважно перебувають у гармонії». Відбувається нібито «об'єднання» й «поглинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соціальних гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток».

Матеріальною підставою «соціального партнерства», на думку Гауглера, є поширення участі робітників у капіталістичній власності і прибутках.

Серед аргументів стосовно поширення «соціального партнерства» досить часто називають практику «участі» трудящих в управлінні капіталістичним підприємством. Така практика й справді має місце. Але вона обмежується, як правило, вирішенням другорядних питань, не змінюючи статусу робітників на підприємстві.

Концепцію «соціального партнерства» широко використовували західнонімецькі неоліберали в теоретичних розробках «соціального ринкового господарства», «сформованого суспільства» тощо.

Розглянуті концепції «трансформації капіталізму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилення втручання держави в економічне життя, зростання її ролі у вирішенні соціальних проблем породили майже аналогічні теорії «плюралістичної економіки», «планового капіталізму», «держави достатку», «суспільства високого масового споживання» тощо.

Контрольні запитання до теми 7

1. У чому міститься новаторство поглядів Дж. Мута та Р. Лукаса, які висунули ідею “раціональних очікувань економічних агентів”?

2. З якими аргументами теорії раціональних очікувань важко погодитись?

3. Чи можуть усі члени суспільства на підставі своїх прогнозів заздалегідь нейтралізувати негативний вплив державної політики на рівень свого добробуту?

4. Теорія раціональних очікувань стверджує:

а) що члени суспільства розуміють, як функціонує економіка і можуть правильно оцінити наслідки економічної політики, їхній вплив на рівень свого добробуту;

б) що ринкова економіка виключає монополію;

в) що члени суспільства можуть на основі своїх прогнозів заздалегідь нейтралізувати негативний вплив державної політики на рівень свого добробуту;

г) усі попередні відповіді вірні.

5. Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що ріст сукупного попиту викликає:

а) зростання рівня цін, але не вплине на обсяг реального ВНП;

б) зростання реального обсягу виробленого ВНП, але не вплине на рівень цін;

в) зростання рівня цін і реального обсягу ВНП;

г) усі попередні відповіді невірні.