1) Наявність норми, на основі якої виникають цивільні процесуальні правовідносини.

Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють відносини, що складаються у зв'язку із судовою діяльністю з розгляду та вирішення цивільних справ.

Цивільні процесуальні правовідносини не можуть виникнути та існувати за відсутності норм процесуального права, тобто не може бути цивільних процесуальних правовідносин, не врегульованих процесуальними нормами. Одні процесуальні норми регу— люють відносини між судом і позивачем, інші — між судом і відповідачем, треті — між судом і свідком і т.д.

Норми цивільного процесуального права передбачають межі дозволеного поводження для суду й всіх учасників цивільного су­дочинства;

2) Наявність юридичних фактів, тобто фактів, з наявністю або відсутністю яких відповідна правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення процесуальних прав і обов'язків.

Юридичні факти, що породжують цивільні процесуальні право­відносини, існують, в основному, у вигляді процесуальної дії (пре­д'явлення позову, відмова від позову, мирова угода сторін і ін.).

Юридичні факти у вигляді події (наприклад, смерть або важка хвороба позивача або відповідача, ліквідація юридичної особи, за­кінчення строку) тягнуть зупинення або припинення провадження в справі, а також можуть породжувати інші правові наслідки.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, тільки за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких повинна бути дія суду. Так, для порушення цивільної справи в суді необхідна не тільки дія позивача (подача заяви до суду), але й дія судді (прийняття заяви). Суд є обов'язковим суб'єктом всіх цивільних процесуальних правовідносин, тому без відповідної дії суду не можуть виникнути жодні цивільні процесуальні правовідносини.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, які вчиняються по цивільній справі, повинні бути оформлені у вигляді процесуального документа (зокрема, у формі позовної заяви, апеляційної скарги й т.п.)-Поза встановленою формою такі процесуальні дії існувати не можуть;

3) Наявність цивільної процесуальної правосуб'єктності, що містить у собі цивільну процесуальну правоздатність і цивільну процесуальну дієздатність.

Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин є те, на що спрямовано ці правовідносини.

Розглядаючи питання про об'єкт цивільних процесуальних правовідносин, варто розрізняти загальний об'єкт всієї системи процесуальних відносин по конкретній цивільній справі й спеціальні об'єкти кожних елементарних правовідносин окремо.

Загальним об'єктом всієї системи процесуальних правовідносин по тій або іншій конкретній справі є матеріально-правовий спір або охоронюваний законом інтерес, який суд повинен вирішити або захистити.

Спеціальний об'єкт елементарних правовідносин — це результат, який досягається в процесі здійснення конкретних правовідносин. Наприклад, процесуальні правовідносини, що пов'язують еуд зі свідком, спрямовані на одержання від свідка відомостей про факти, які мають значення по справі. Процесуальні правовідносини між судом і позивачем спрямовані на одержання пояснення в справі щодо позовної вимоги і її обґрунтування.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складається із прав і обов'язків суб'єктів, процесуальних дій по реалізації цих прав і обов'язків.

Процесуальні повноваження не можна в «чистому» вигляді віднести ні до процесуальних прав, ні до процесуальних обов'язків. За своїм призначенням це до певної міри продукт синтезу тих і інших1. Правозобов'язуючий характер повноважень виражається в тому, що для посадових осіб визначаються межі їхніх прав щодо інших осіб і органів і одночасно покладається обов'язок використати надані права для досягнення встановлених цілей. І тому варто враховувати поєднання процесуальних прав і обов'язків у межах процесуальних повноважень, їхні різні композиції в конкретних процесуальних правовідносинах, беручи до уваги динамічність і багатосуб'єктність останніх.

У літературі є точка зору, відповідно до якої структура змісту процесуальних охоронних правовідносин включає процесуальну юридичну відповідальність, під якою розуміють погіршення процесуального становища суб'єкта процесуальних відносин внаслідок застосування до нього засобів припинення. Ця концепція одержала широку підтримку в юридичній науці й продовжує плідно розвиватися.

Процесуальні правовідносини необхідно відрізняти від матеріальних:

-за суб'єктом. Так, матеріальні правовідносини виникають між рівними суб'єктами, і суд у них не бере участі. Крім того, рівність суб'єктів матеріальних правовідносин визначає і певна дія принципів диспозитивності та змагальності в судовому процесі;

-за предметом регулювання. Якщо матеріальні правовідносини регулюють дії сторін у сфері цивільного обороту, трудових, сімейних і інших відносин, то процесуальні правовідносини регулюють здійснення правосуддя по цивільних справах;

-за юридичними фактами (підставами виникнення, розвитку і закінчення правовідносин). Якщо для матеріальних правовідносин ними є факти, передбачені нормами відповідних галузей матеріального права (наприклад, з договорів, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі тощо), то для процесуальних відносин — процесуальні дії.

Види цивільних процесуальних правовідносин:

1) за обов'язковим суб'єктом:

—відносини між судом першої інстанції і всіма особами, які беруть участь у розгляді справи;

-відносини між судом другої інстанції і зацікавленими особами;

-відносини між судом касаційної інстанції і зацікавленими особами;

—відносини між вищестоящими і нижчестоящими судовими органами.

2) підрозділ на головні, додаткові і службово-допоміжні.

-головні (основні) складаються між судом і стороною, судом і заявником;

-додаткові складаються між судом і третьою особою, прокурором, органами державного управління;

-службово-допоміжні складаються між судом і свідком, експертом, перекладачем.