Питання семінарського заняття № 5

1. Поняття й класифікація учасників адміністративного процесу.

2. Адміністративна процесуальна правосуб’єктність учасників адміністративного процесу.

3. Особи, які беруть участь у адміністративній справі.

4. Сторони в адміністративному процесі.

5. Треті особи: види та особливості участі.

6. Сутність процесуального представництва.

7. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

8. Інші учасники адміністративного процесу: класифікація повноваження й завдання.

Нормативно−правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 35-36. − Ст. 446; Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 37. − Ст. 446.

3. Про судоустрій і статус суддів України : Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42; № 43; № 44-45. − Ст. 529.

Спеціальна література

1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.

3. Чечот Д.М. Участники гражданского процесса – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 190 с.

4. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. – Харьков: Фирма “Консум”, 2001. – 240 с.

Тема № 6 «сторони в адміністративному процесі»

Лекція:	2 години
Семінарське заняття:	2 годин
Самостійна робота:	2 години
Всього:	6 годин

З огляду на ту обставину, що сторони адміністративного процесу лише передбачають (допускають) свою правоту у спорі, що виник, факт достовірності їх вимог і заперечень ще слід довести у судовому порядку, то, відповідно у кожної із сторін є власний суб’єктивний інтерес, який обумовлений їх процесуальним статусом.

Тобто, є суб’єктивний інтерес позивача та суб’єктивний інтерес відповідача, який полягає у отриманні ними позитивного для кожного із них рішення адміністративного суду.

У свою чергу інтерес позивача та відповідача може бути двох видів:

1) матеріально-правовий інтерес. Для позивача він означає задоволення його вимог, претензій, викладених у адміністративному позові. Матеріально-правовий інтерес відповідача зводиться до спростування судом вимог, претензій позивача, викладених ним у адміністративному позові.

2) процесуально-правовий інтерес. Такий інтерес позивача полягає у отриманні ним судового рішення на його користь; отриманні судового рішення про задоволення позову. Процесуально-правовий інтерес відповідача означає постановлення такого рішення адміністративного суду, яким би було відмолено у задоволенні вимог позивача.

Тому цілком справедливо, що, по-перше, сторони приймають участь у адміністративному процесі від свого імені, по-друге, з метою захисту власних специфічних, суб’єктивних публічно-правових прав⁸. Так, наприклад, представник здійснюючи процесуальні дії у межах розгляду конкретної адміністративної справи, разом із тим прагне реалізувати інтерес саме тієї особи, яку він представляє, а не свій власний інтерес. Навіть представляючи інтереси іншої особи, процесуальний представник, діє від її імені, у межах повноважень, визначених цією особою.

Проаналізовані види інтересів у адміністративному процесі доводять абсолютну відмінність (протилежність) інтересів позивача і відповідача.

Виходячи із процесуально-правового інтересу, який намагаються задовольнити сторони адміністративної справи, можна сказати, що судове рішення, постановлене за результатами розгляду та вирішення публічно-правового спору, як правило, стосується виключно позивача і відповідача. Саме у судовому рішенні судом дається оцінка фактичним обставинам справи, розмежовуються права та обов’язки учасники спірних публічно-правових відносин. Прийнявши рішення по адміністративній справі суд, таким чином, вирішує спір по суті, остаточно підбиваючи підсумок щодо спірного правовідношення.

Крім того, набуття процесуально-правового статусу позивача і відповідача відповідними учасниками правовідносин відбувається лише у разі, якщо вони наділені правосуб’єктністю.

Традиційно правосуб’єктність учасників правовідносин, у тому числі і сторін, складається із двох елементів: 1) правоздатності та 2) дієздатності.

Правоздатність сторін адміністративного процесу означає їх здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (ч. 1 ст. 48 КАС України).

Адміністративна процесуальна дієздатність сторін адміністративного процесу – здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові, належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 48 КАС України).

Наявність у сторін правосуб’єктності є необхідною умовою виникнення та розвитку адміністративного процесу за їх участю. Особа неправоздатна, особа обмежена у дієздатності чи взагалі визнана недієздатною не може виступати повноцінним учасником адміністративного процесу, її дії не викликають ніяких правових наслідків.