§ 3. Система підготовки фахівців для практичної та наукової діяльності в галузі дефектології

Ефективність діяльності навчально-виховних закладів для аномальних дітей визначальним чином за­лежить від якості професійної підготовки педагогічних кадрів. В Україні їх готують на дефектологічних факультетах трьох педагогічних вузів (київського, слов’янського, кам’янець-подільського), найстарішим з яких є київський, що працює вже багато десятиліть.

З диференціацією системи спеціальних навчально-виховних установ для аномальних дітей, із зростанням досягнень наукової та практичної дефектології неухильно вдосконалюється процес вузівської підготовки педагогів-дефектологів. Якщо на перших етапах становлення вищої дефектологічної освіти студенти здобували загальну дефектологічну підготовку, то надалі виникла потреба готувати педагогічні кадри, які б спеціалізувалися в галузі олігофренопедагогіки, сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, логопедії.

Оскільки одним з найважливіших навчальних предметів у спеціальних школах є праця, що дає змогу надати учням цих шкіл певну професію (а це є необхідним для їхньої успішної післяшкільної соціально-трудової адаптації), фахівців-дефектологів з професійно-трудового навчання аномальних дітей готують за спеціалізованими навчальними планами та програмами.

З розвитком важливої ланки системи спеціальних закладів для аномальних дітей — спеціальних дитячих садків (для дітей з порушеннями інтелекту, мови, слуху, зору) на деффаках також готують фахівців з різних галузей дошкільної дефектології. Студенти-дефектологи здобувають теоретичні знання з суспільно-економічних, загально гуманітарних, медичних, загальних та спеціальних психологічних, педагогічних, конкретно-методичних дисциплін і навчаються реалізувати ці знання в роботі з аномальними дітьми.

Після закінчення вузу робота педагога-дефектолога над підвищенням своєї фахової кваліфікації не завершується. Бути на сучасному рівні розвитку психолого-педагогічної та дефектологічної науки практичним працівникам спеціальних шкіл дає змогу наполеглива самоосвіта, а також різні внутрішкільні та позашкільні форми вдосконалення вчителів.

У спеціальних дитячих навчально-виховних установах створено методичні об’єднання вчителів з різних предметів (за циклами) та вихователів. Члени методобєднань готують та обговорюють теоретичні та практичні доповіді, реферати та огляди науково-літературних новин, методичні розробки уроків і виховних заходів тощо.

Обласні (міські), республіканські інститути вдосконалення вчителів, відповідні факультети підвищення кваліфікації педагогічних вузів приділяють багато уваги вдосконаленню професійної майстерності педагогів-дефектологів. Однією з форм такої роботи є кур­си для вчителів різних спеціальностей, вихователів, ло­гопедів.

Науково-дослідну роботу в різних галузях дефек­тології здійснюють кафедри дефектологічних факуль­тетів педвузів, відповідні лабораторії науково-дослідних інститутів педагогіки та психології України, де пра­цює чимало вчених, чиї наукові праці широко відомі.

Дефектологічні дослідження багато в чому зба­гачують також загальну психологію та педагогіку, ос­кільки в ряді випадків вони дають змогу чітко визна­чити такі закономірності, зв’язки, тенденції в розвит­кові психіки, формуванні особистості, її навчанні та вихованні, які при дослідженнях дітей з нормальним розвитком залишаються прихованими. Це, зокрема, підкреслював Л. С. Виготський: «Відхилення від нор­мального типу, патологічні зміни процесів розвитку є ... нібито спеціально обладнаний експеримент, що вияв­ляє та розкриває перед нами часто з надзвичайною си­лою справжню природу та побудову процесу, що нас цікавить».

ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ

1. Якими факторами пояснюється зросла роль педагога у нав­чанні та вихованні аномальних дітей?

2. Назвіть обов’язки, спільні для педагогів масової та спеці­альної шкіл, а також специфічні завдання дефектологів.

3. Оволодіння якими науково-навчальними дисциплінами не­обхідне дефектологу для опанування його складної професії?

4. Обґрунтуйте вимоги до особистості педагога-дефектолога. Чи є у вас такі риси?

5. Схарактеризуйте систему безперервної освіти педагогів-дефектологів у різних ланках.

6. Який зв’язок між науково-дослідною роботою в галузях загальної педагогіки, психології та дефектології?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

К о б е р н и к Г. Н„ Синев В. Н. Введение в специаль­ность «Дефектология».— К., 1974.— С. 125—142.

Основы обучения и воспитания аномальных детей/Под ред. А. И. Дьячков,— М., 1965.— С. 332—338.

1 Див.: Лубовський В. И. Развитие словесной регуляции действий у детей. - М., 1978.

2 Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсации глухоты,— К., 1976.— С. 46.

3 Дьячков А. И. Воспитание и обучение глухонемых детей,— М., 1957,—С. 191.

4 Р а у Ф. Ф., Н е й м а н Л. В., Бельтюков В. И. Использование и развитие слухового восприятия у глухонемых и тугоухих учащихся.— М., 1961.

5 Див.: Основы теории и практики логопедии / Под ред. Р. Е. Левиной.— М„ ,1967.