4. Особливості виникнення, розвитку і впровадження в життя геоінформаційних технологій в Україні

Розвиток та становлення ПС-технології в Україні почалися лише в остан­ні роки, таке відставання великою мірою зумовлено відсутністю необхідних технічних засобів, а також неусвідомленням тих можливостей, які надаються даною технологією. Досвід створення ГІС в Україні обмежується окремими спеціалізованими системами, зорієнтованими на вирішення вузьких задач для території рангу міста, адміністративного району чи області. В сучасних умовах децентралізації наукових досліджень поряд із великими науковими центрами виникла велика кількість установ, невеликих творчих колективів, які спрямували свої зусилля на розробку ГІС, зокрема в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Сімферополі та в деяких інших містах. В цілому ж роботи ведуться в Україні несистематично, вибір програмно-технічних засобів, як правило, випадковий, оригінальні розробки взаємно не сумісні.

Стан розвитку ПС-технології в Україні найкраще розглянути в чотирьох основних аспектах: технічні засоби, програмне забезпечення, збір інформації та створення ГІС-Україна.

1. Технічні засоби створення ГІС можуть базуватися (для не­великих систем) на персональних комп'ютерах (PC), але, як правило, вони далеко недостатні, необхідне потужніше обладнання, а саме — робочі станції. Однак якщо PC стали практично доступними для усіх установ, то робочі станції (WS) залишаються занадто дорогим обладнанням, яке дуже повільно проникає на територію країни, а інколи й використовується недостатньо ефективно. Дуже важливі для ГІС периферійні пристрої (сканери, дигитайзери, плотери, принтери), але ті з них, що поширені на нашій території, вже не відповідають сучасному рівню розвитку ПС-технології за кордоном. Мова тепер іде про лазерні кольорові широкоформатні периферійні пристрої, які також поки що малодоступні. Таким чином, обладнання, яке не є проблемою у розвинутих країнах світу, для нас — практично найскладніша проблема.

2. Програмні комерційні засоби - тут ситуація практично така ж, як і по першій позиції, тому що сучасні найефективніші програми інколи коштують значно дорожче від обладнання. Програмні пакети, які над­ходять різними шляхами, як правило, не укомплектовані необхідною доку­ментацією і відповідним захистом, тому практично неможливо опанувати їх у цілому.

3. Збір інформації (враховуючи її підготовку та введення). Цей процес вважається деякими авторами на Заході найбільш часо- та працемістким й інколи найдорожчим, тому що може бути пов'язаний, з одного боку, з проведенням спеціальних досліджень території (в тому числі аеро- та топознімання тощо) або придбанням інформації, з другого, — з тривалою обробкою інформації для введення її (зокрема, складання карт та ін.) та самим введенням в систему. В Україні існує достатня інформаційна база для ГІС різних рівнів. Важливою позитивною передумовою є наявність цифрових топог­рафічних карт України в масштабах 1 : 500 000 і 1 : 200000, створених в системі ГУГКК та Військово-топографічної служби. Таким чином, вже зараз можна було б їх використовувати. Значно гірший стан справ із забезпеченістю території України космо- та аерофотоматеріалами і тематичними картами. Великомас­штабні тематичні карти на всю територію України на точній основі представ­лені фактично тільки геологічною, гідрологічною та ґрунтів. Карти ж серед­нього масштабу, тематично більш різноманітні, складені на спотвореній основі і фактично не можуть використовуватись для цілей ГІС. Водночас у деяких наукових та науково-проектних установах, можливо, є спеціалізовані картографічні розробки, однак вони не набули широкого розповсюдження. Стосовно статистичної інформації є позитивні і негативні аспекти. На­явність єдиних форм статистичної соціально-економічної звітності на всю територію України, скоординованої по вертикальній ієрархічній структурі, становить дуже реальну передумову для використання в ГІС. Водночас виникають дві проблеми. Перша пов'язана з тим, що первісна інформація ча­сто залишається на нижчих ієрархічних рівнях (окремі підприємства, фабрики і т.п.) і не потрапляє до Мінстату, друга проблема зумовлена неко­ректністю статистичної інформації. Економічні перетворення, зміни в організації діяльності економічних об'єктів також ускладнюють ці проблеми.

Практично так само можна оцінити й інформацію про стан природ­ного середовища. Наявність єдиної служби контролю за станом природних компонентів з єдиною методикою спостереження на всіх контрольних точках і єдиною методикою обробки інформації дуже важлива для використання в ГІС. Інша справа — репрезентативність цієї мережі та запроваджених спосте­режень, організація передачі інформації та інші проблеми.

Таким чином, в цілому в Україні є певна інформаційна база і при відповідній політиці організації використання її можна було б значно зде­шевити створення ГІС для вирішення питань-економіко-адміністративного розвитку, природокористування та ін. Що ж стосується підготовки інформації для її введення, то це вже завдання кожної конкретної системи.

4. Створення системи. Даний аспект розглядається фахівцями як найважливіший, бо він пов'язаний із правильною організацією робіт та підбором висококваліфікованих фахівців. Як правило, до процесу створення ГІС залучені; ГІС-менеджер; ГІС-координатор; ГІС-аналітики (фахівці з кваліфікацією в галузі ГІС); менеджер системи (фахівець у галузі геоінформатики, розробник стратегії розв’язання проблем); створювачі системи (створюють прикладні програми на базі програмної оболонки); програмісти (для вирішення багатьох дрібних завдань: сумісність даних, драйвери та ін.), кодувальники (підготовка інформації для введення, організація декодування); користувачі ГІС (плановики, дослідники навколишнього середовища, геологи та інші фахівці як потенційні користувачі системи, замовники та експерти).

З переліку видно, що основну групу фахівців складають спеціалісти з кваліфікацією в області ГІС-технології. В Україні лише в останні роки почали з'являтися навчальні курси (дисципліни) в деяких вузах: Львівський політехнічний інститут, Одеський, Дніпропетровський, Київський, Сімферопольський університети, але ці вузи позбавлені необхідної технічної бази, і курси не вважаються квалі­фікаційними. Таким чином, проблема кадрів в Україні надзвичайно гостра і розвиток ГІС-технології зараз тримається на поодиноких ентузіастах.

Усвідомлення ситуації, яка склалася, зумовило постановку питання роз­робки концепції багатоцільової національної ГІС України. Ця концепція роз­робляється в межах державної програми фундаментальних досліджень. Основними установами-виконавцями призначені Інститут географії АН України, Голо­вне Управління геодезії, картографії і кадастру (ГУГКК), Інститут кібернетики АН України, СП "41" із залученням спеціалістів та ко­лективів інших установ. Мета даної програми — аналіз стану і шляхів розвитку ГІС-технології у світі і в Україні, виявлення ключових проблем та стратегії вирішення їх, а також розробка концептуальних положень щодо створення національної ГІС загального користування (багатоцільової) як бази для розвитку горизонтальних та вертикальних її складників (тобто спеціалізованих тематичних та ієрархічних територіальних ГІС).

За вихідне положення прийнято, що національна ГІС є такою, що має роз­роблятися на державному рівні як державна програма або завдання націо­нального значення. Концепція ГІС базується на географо-кібернетичному моделюванні об'єкта та управління з урахуванням світового досвіду розробки ГІС, вимог сумісності даної системи з іншими інформаційними системами національного рівня та з міжнародними і відомчими ГІС.

Багатоцільовий характер ГІС припускає можливість її використання для вирішення питань, пов'язаних із державним управлінням та територіальним самоврядуванням; проведенням науково-дослідних робіт із аналізу природних та соціально-економічних особливостей території для вирішення наукових та практичних завдань на рівні держави і окремих регіонів.

Національний (або загальнодержавний) характер ГІС потребує вико­ристання державної територіально-координаційної інформації, поширеної, як правило, на всій території держави. Державний характер інформації означає, що використовувані в ГІС дані мають статус державних і надходять від уста­нов, які несуть за них юридичну відповідальність.

Визначені такі загальні ознаки національної ГІС: загальнодержавний характер; відкритість системи та сумісність з іншими вітчизняними та закордонними інформаційними системами; вико­ристання стандартних технологій; багатоцільове призначення.

Важливими передумовами в аспекті інформаційного забезпечення можна вважати: наявність державних та відомчих стандартних форм статистичної звітності в сфері промисловості, сільського господарства, охорони здоров'я, охорони природи та інше, які характеризуються певним набором показників, представлені по тотожних територіальних одиницях та узгоджуються між со­бою, наявність цифрових моделей топографічної карти території України в мас­штабах 1 : 500 000 та 1 : 200 000; наявність деяких тематичних карт на територію України, а також матеріалів аеро- та космічних зйомок.

У цьому ж розумінні як передумову можна розглядати розширений доступ до світової наукової літератури та практики на основі взаємних контактів, досліджень, участі у відповідних форумах та придбання літератури.

У науковому аспекті передумовами є дослідження, які проводяться нау­ковими колективами різних відомств та установ, зорієнтовані на розробку програмно-технічних засобів, методологію системного вивчення об'єкта дос­ліджень, постановку завдань та функціонування ГІС різного типу тощо.

Слід також зазначити, що суттєвим зрушенням у розумінні значення ГІС-технології на державному рівні є постанова Кабінету Міністрів від 10.07.1993 р. про створення Державної Комісії з геоінформаційних систем при ГУГКК. Згідно з даною постановою, новостворена Комісія має бути державним органом, го­ловним завданням якого є розробка стратегії розвитку ПС-технології в Україні та координування робіт у державі зі створення геоінформаційних систем.

У 1992 р. Державний Комітет України з питань науки і технологій за результатами конкурсу затвердив до виконання проект державної наукової програми з фундаментальних досліджень "Концепція багатоцільової націо­нальної ГІС", який, на жаль, досі не реалізований. Водночас, Інститут географії НАН України завершив розробку електронної версії пілотного проекту „Національний Атлас України” (2000) у складі 51 карти, 55 графіків і діаграм.