Податкові пільги

30.1. Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

30.2. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

30.3. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

30.4. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

30.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

30.6. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

30.7. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

30.8. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

30.9. Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов'язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності й об'єкт оподаткування. Платник податків вправі використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії. Характеристика податкових пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм повинне бути матеріальне становище суб'єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов'язані з майновим положенням. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.

П. 30.9 ст. 30 цього Кодексу закріплює порядок надання податкових пільг. Перше звільнення використовується підчас розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) - вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об'єкта при нарахуванні й сплаті податку та збору. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні - надаються всім платникам; часткові - надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні - діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові - діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні - надаються у зв'язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об'єкта: майнові - відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування - застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки - вид пільги в області оподаткування, що зменшує суму податку та збору на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі.

Це найбільш загальні норми права. У податковому праві головне місце займають принципи-норми, закріплені в конституціях, конституційних, органічних законах, у деяких нормативних актах виключно податкового характеру та ін. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні податкового права. Будучи основними принципами нормативного регулювання, вони задають тон усій наступній правотворчості в податковій сфері, гарантуючи її логічність, безперервність та збалансованість. Вони є основними критеріями для оцінки якості податкової системи країни.

До найбільш важливих принципів побудови та призначення системи оподаткування слід віднести принципи: одноразовості оподаткування, що означає — один і той самий об'єкт може підлягати лише одному виду оподаткування і тільки один раз протягом оподатковуваного періоду; соціальної справедливості, що передбачає встановлення рівних умов оподаткування для всіх підприємств та організацій незалежно від форм власності; обов'язковості, що означає — порушення службовими особами податкового законодавства тягне за собою адміністративну, кримінальну або дисциплінарну відповідальність; економічної доцільності, що є основоположним у визначенні переліку як об'єктів оподаткування, так і видів податків, розміру їх ставок та інших платежів.

Деякі автори дотримуються іншого погляду на принцип економічної доцільності. Вони вважають, що такий принцип є дуже розпливчастим і тому замість нього пропонують установити принцип створення дійових стимулів для підвищення ефективності виробництва, економічного використання ресурсів та охорони навколишнього середовища.

У правовій науці є загальноправові (загальногалузеві) та специфічні (галузеві) принципи.

Загальноправові принципи закріплено в усіх галузях права — цивільному, адміністративному, фінансовому" кримінальному та ін., наприклад:

• законність;

• відсутність зворотної сили;

• відповідність прав і обов'язків тощо.

Принцип законності е, як відомо, загальним для всіх галузей права, у т. ч. і фінансового, складовою якого є податкове право.

Законність — обов'язкове виконання вимог законів та основаних на них підзаконних актів органами державної влади й управління, органами самоврядування, посадовими особами, громадянами та їхніми об'єднаннями. Іншими словами, законність — обов'язкове виконання вимог законодавства всіма суб'єктами права.

Принцип відсутності зворотної сили закону в тому, що закони, які призводять до зміни податкових платежів, за загальним правилом, зворотної сили не мають. Проте на практиці це не завжди означає, що нещодавно прийнятий закон не поширюється на відносини, які виникли до його прийняття, а тому розмір податкових платежів потрібно обчислювати згідно з нещодавно прийнятим нормативним актом.

Галузеві принципи — принципи, властиві для конкретної галузі права. Зокрема для податкового права як підґалузі фінансового права, такі принципи закріплено ст. З Закону України "Про систему оподаткування". До них належать принципи:

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг з оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

• обов'язковості — впровадження норм щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), визначених на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

• рівнозначності і пропорційності — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків та зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно вищих податків та зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

• рівності, тобто недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) у процесі визначення обов'язків щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);

• соціальної справедливості — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, котрі отримують високі та надвисокі доходи; а також стабільності — забезпечення незмінності податків та зборів (обов'язкових платежів) і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічної обґрунтованості — встановлення податків та зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

• рівномірності сплати — встановлення строків сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно з необхідністю забезпечення вчасного надходження коштів до бюджету з метою фінансування витрат;

• компетенції — встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їхнім платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиного підходу — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку та збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку та збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступності — забезпечення дохідності норм податкового законодавства для платників податків та зборів (обов'язкових платежів).

Втілення їх має сприяти нейтралізації суперечностей, які виникають між державою в особі податкових органів і платниками податків, спонукати всіх суб'єктів підприємницької діяльності в Україні вчасно й у повному обсязі виконувати обов'язки зі сплати до бюджету частини свого прибутку на потреби держави.

Поняття податкових правовідносин

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як влад-но-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб'єкт виконує в основному юридичний обов'язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них.

Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примус при забезпеченні цього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який за своїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.

За своїм змістом податкові правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об'єкт правового регулювання — гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно-правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів2.

Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов’язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).