2. Класифікація податків

Податки класифікують за певними ознаками:

— за формою оподаткування;

— за економічним змістом об'єкта оподаткування;

— залежно від рівня державних структур, які вста­новлюють податки;

— за методом справляння;

— за способом утримання.

За формою оподаткування всі податки поділяють на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподатку­вання (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особу, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті й реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем є платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним є об'єкт оподаткування, а вторинним —- платник.

Особисті податки — це податки, які встановлюють­ся персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел).

Реальні податки — це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак. Платниками є власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транс­портних засобів).

Прямі податки сприяють такому розподілу податко­вого тягаря, за якого більше платять ті члени суспіль­ства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподатку­вання більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг; їх розмір прямо не залежить від доходів окре­мого платника.

Формально непрямі податки справляються за пропор­ційними ставками. Кожний фактичний платник подат­ку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сут­ністю непрямі податки регресивні, бо чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків у доході спо­живача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша пи­тома вага цих податків. Тому непрямі податки вважа­ються соціально несправедливими, фіскальними.

Разом з тим непрямі податки мають низку істотних переваг:

— ці податки сплачують багато платників, і широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;

— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;

— утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує розширення податкового апарату;

— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілові податкового тя­гаря між усіма суб'єктами підприємницької діяль­ності.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподат­кування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприєм­ницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалеж­но від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Один із видів непрямого оподаткування — специфічні акцизи, які є найактивнішим інструментом державно­го регулювання кількісних параметрів споживання пев­ного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виро­бів, контролювання доходів монополістів при вироб­ництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи у більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями — виробниками або імпор­терами товарів. Податок нараховується один раз на точ­но визначеному законом етапі руху товару від вироб­ництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюють­ся у відсотках до гуртової ціни товару. Водночас остан­німи роками дедалі поширенішим стає метод впрова­дження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Мито — це непрямий податок, що справляється з то­варів (інших предметів), які перевозять через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або переміщують­ся транзитом, і який включається в ціну товарів та спла­чується за рахунок кінцевого споживача.

На відміну від інших податків, стягнення мита здійс­нюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (фор­мування доходів бюджету), скільки спрямовується на формування раціональної структури експорту й імпор­ту в умовах прямого втручання держави у цю сферу.

За економічним змістом об'єкта оподаткування подат­ки поділяють на три групи: податки на доходи, спожи­вання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосереднім об'єктом оподаткування є заробітна плата та інші доходи грома­дян, прибуток або валовий дохід підприємств. Подат­ки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у фор­мі непрямих податків. Податки на майно встановлю­ються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встанов­люють податки, їх поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки визначають вищі органи влади. їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (держав­ного чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органа­ми влади та управління. Можливі різні варіанти запро­вадження місцевих податків:

— у вигляді надбавок до загальнодержавних податків (рівень надбавки визначають місцеві органи відпо­відно до чинних обмежень);

— введення місцевих податків за переліком, що вста­новлюється вищими органами влади (вибір подат­ків здійснюється місцевими органами влади);

— впровадження місцевих податків на розсуд місце­вих органів без будь-яких обмежень з боку цент­ральної влади.

Місцеві податки сплачуються юридичними та фізич­ними особами, які одержують доходи, володіють май­ном на певній території або землею, займаються пев­ним видом діяльності або використовують майно, що перебуває у розпорядженні місцевого самоврядування.

За способами справляння податки бувають розкладні та квотні, або окладні.

Розкладні податки — це історична форма справлян­ня податків. Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових над­ходжень, необхідну для фінансового забезпечення функ­ціонування держави. Потім ця сума розподілялась між адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу. Пізніше органи управління адміністратив­них одиниць доводили до кожного платника відповідну суму нарахованого податку.

За квотних, або окладних, податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визна­чається залежно від обсягу податкової бази або об'єкта оподаткування і ставок податку.

Розрізняють три способи утримання податків:

1) біля джерела отримання доходу;

2) на підставі декларації;

3) на підставі платіжного повідомлення.

Перший спосіб — використовується в процесі стяг­нення податків і зборів із заробітної плати і доходів гро­мадян від здійснення трудових обов'язків.

Другий спосіб — стягнення податків на підставі де­кларації, передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об'єкта оподаткування. При цьому іс­нують значні можливості для ухилення від сплати по­датків.

Стягнення податків на підставі платіжного повідом­лення здійснюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нарахованих йому відповідними органа­ми податків (наприклад, розрахунок сум земельного по­датку в сільській місцевості здійснюється фахівцями сільських Рад народних депутатів). В окремих випадках платник надає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозовані розміри об'єкта оподаткування.