3) Бюджетний дефіцит;

4) бюджетний дефіцит, потреби держави, що постійно зростають.

3. Розрізняють такі форми державного кредиту:

1) акції та облігації;

2) товарна і грошова;

3) готівкова і безготівкова;

4) термінова і безтермінова.

4. Державний кредит включає такі елементи:

1) державні позики, кошти населення в ощадних бан­ках, грошово-речові лотереї;

2) валюту певної країни та вільноконвертовану валюту;

3) державні резерви;

4) резерви НБУ та комерційних банків.

5. У яких випадках ощадну справу відносять до державного кредиту?

1) при виплаті пенсій населенню;

2) у випадку, якщо залучені кошти населення спря­мовуються до бюджету і на придбання державних цін­них паперів;

3) при реалізації лотерей;

4) при здійсненні будь-яких операцій ощадним банком.

6. Основними джерелами погашення державних по­зик виступають:

1) доходи від інвестування, емісія грошей, економія коштів від зменшення видатків;

2) тільки емісія грошей;

3) нові позики, що надаються державним підприєм­ствам;

4) зменшення надходжень податкових платежів.

7. Якими видами цінних паперів можуть оформ­лятись державні позики?

1) векселями і ощадними сертифікатами;

2) тільки казначейськими зобов'язаннями;

3) тільки облігаціями;

4) облігаціями, казначейськими зобов'язаннями.

8. Внутрішні державні позики — це:

1) розміщення цінних паперів серед вітчизняних юри­дичних і фізичних осіб;

2) надходження від урядів інших держав;

3) надходження від міжнародних фінансових органі­зацій;

4) емісія цінних паперів комерційними банками.

9. Що розуміють під державним боргом?

1) фінансові ресурси держави;

2) зобов'язання держави перед своїми кредиторами;

3) резервні бюджетні фонди;

4) розмір державного дефіциту.

10. Що означає обслуговування державного боргу?

1) розробка кредитного механізму для державних по­зик;

2) техніко-економічне обґрунтування доцільності ви­пуску державних цінних паперів;

3) комплекс заходів держави щодо погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення та зміни умов погашення позик;

4) визначення умов додаткової емісії грошей.

11. Зовнішній державний борг — це:

1) загальна сума заборгованості всім кредиторам дер­жави;

2) сума відсотків, що мають бути сплачені за позики;

3) сума заборгованості кредиторам за межами країни;

4) заборгованість кредиторам держави у певній країні.

12. Консолідація як спосіб управління державним боргом означає:

1) об'єднання кількох позик в одну;

2) продовження терміну погашення позик;

3) передачу зобов'язань за раніше випущеною пози­кою на нову з метою продовження терміну позики;

4) обмін облігацій за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові.

13. Джерелом покриття державного боргу є:

1) державний кредит;

2) доходи бюджету;

3) кошти міжнародних фінансових установ;

4) резервні фонди уряду.

Тема IX

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ,

ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ

Ключові терміни: фінанси підприємств, фінан­сові ресурси підприємств, комерційний роз­рахунок, фінансова незалежність, фінансова відповідальність, бюджетні субсидії, фінан­си громадських об'єднань, фінанси організа­цій і установ, які здійснюють некомерційну діяльність, доброчинні фонди.

1. Зміст і основні принципи організації

фінансів господарських суб'єктів

Фінанси підприємств і об'єднань — складова части­на фінансової системи держави. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що вони без­посередньо обслуговують процес виробництва, де здійс­нюється створення і первинний розподіл ВВП.

Об'єктом розподілу є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) на стадіях виробництва та реалізації. Для початку процесу виробництва потрібні відповідні фонди фінансових ресурсів цільового призначення, за раху­нок яких формуються основні та оборотні фонди. Після кожного виробничого циклу зазначені фонди поновлю­ються, а також створюється чистий прибуток, який роз­поділяється підприємством самостійно на поповнення статутного капіталу, у резервний фонд, у фонд матері­ального заохочення, на соціальний розвиток та інші потреби.

При первинному розподілі виручки від реалізації продукції створюються фонди фінансових ресурсів. Ли­ше частина з них є ресурсами підприємницьких струк­тур — це чистий прибуток і амортизаційні відрахуван­ня. Підприємства і організації, що займаються вироб­ничою діяльністю, можуть мати ресурси, що надходять у формі пайових внесків членів трудового колективу від продажу акцій та інших видів цінних паперів. Фінансо­ві ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових відшкодувань за ризиками, бюджетних суб­сидій.

Фінанси підприємницьких структур — це різно­манітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються для виробництва і реалізації про­дукції, робіт і послуг у різних галузях економіки.

Організація і функціонування фінансів підприємств базуються на певних принципах. До них відносять:

— комерційний розрахунок;

— господарську і фінансову незалежність;

— фінансову відповідальність;

— матеріальну зацікавленість.

Комерційний розрахунок вимагає покриття всіх ви­трат власними доходами і одержання прибутку. Госпо­дарська і фінансова незалежність підприємств регламен­тується законодавством України. Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від форм власності, однакові права і створює однакові можливості доступу до матері­ально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів не­сумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сфе­рах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відно­сини з підприємствами, використовуючи:

— податкову та фінансово-кредитну політику, вклю­чаючи визначення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податкових пільг, правил ціноутворення, цільових дотацій;

— державне майно і систему резервів, ліцензій, лі­зинг, соціальні, екологічні та інші норми і норма­тиви;

— науково-технічні, економічні та соціальні держав­ні та регіональні програми.