4. Управління фінансами

Управління державними фінансами — це сукуп­ність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децен­тралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходять­ся в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є централі­зовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в усіх ланках дер­жавних фінансів. Суб'єкт управління — фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міні­стерств, відомств, підприємств і організацій державної форми власності, податковій адміністрації, контрольно-ревізійному апараті. Усі зазначені підрозділи фінансо­вого апарату держави мають свої функції, сфери впливу на фінансові відносини в державі.

До загальних функцій управління фінансами нале­жать: фінансове прогнозування, регулювання, стиму­лювання, контроль.

Центральне місце в управлінні фінансами посідає прогнозування. У процесі прогнозування здійснюється оцінка стану фінансів у державі, виявляються можли­вості збільшення фінансових ресурсів, напрями їх най­ефективнішого використання, скорочення непродуктив­них втрат.

Фінансове регулювання як елемент управління за­стосовується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно базується на різноманіт­них інструментах впливу, до яких відносять податки, дотації, різноманітні виплати, за допомогою яких дер­жава досягає поставлених цілей.

Стимулювання в системі управління дозволяє забез­печити розвиток тих явищ і процесів, які мають на да­ному етапі пріоритетне значення. Використовуючи фі­нансові методи, держава, передусім, через пільги, подат­ки та пільгове кредитування створює сприятливі умови для їх розвитку.

Контроль як елемент управління здійснюється в про­цесі прогнозування, регулювання, стимулювання. Він дає змогу виявити відхилення фактичного використан­ня фінансових ресурсів від запланованого, а також ви­явити резерви зростання фінансових ресурсів, спряму­вати їх використання в найбільш раціональному на­прямку.

Частиною загального управління фінансами є авто­матизовані системи управління (АСУ), які базуються на використанні економіко-математичних методів та ЕОМ. Автоматизована система управління — це система, яка забезпечує автоматизований збір і обробку інфор­мації, необхідної для оптимізації управління, зокрема, фінансами.

5. Фінансовий контроль

Фінансовий контроль — одна з найважливіших функ­цій державного управління. За своєю сутністю фінансо­вий контроль — це комплекс заходів, які здійснюються державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Об'єктом фінансового кон­тролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів для економічного і соціально­го розвитку. Державні органи контролю, насамперед, перевіряють використання фондів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто перевіряють дотримання вимог законодавства, які регулюють фінансові взаємовідносини різних суб'єктів господарювання з державою, взаємовідносини між гос­подарськими суб'єктами, між державою і населенням. Важливим напрямом фінансового контролю є своє­часне і повне виконання фінансових зобов'язань юри­дичними і фізичними особами перед бюджетом, дотри­мання ними податкового законодавства.

Фінансовий контроль можна поділити на три види:

1) державний;

2) відомчий;

3) контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні цен­тральних органів державного управління. Сюди варто віднести Верховну Раду, яка виконує фінансовий кон­троль, розглядаючи та затверджуючи бюджет, а також звіт щодо його виконання. Контроль здійснюється че­рез комісії та комітети Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів — його центральний апарат і контрольно-ревізійна служ­ба та податкова адміністрація.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінан­сові служби міністерств, відомств, підприємств, органі­зацій і установ державної форми власності. Об'єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність вироб­ничих структур.

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюється через відповідні комісії місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об'єк­том фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, фінансово-господарська діяльність під­приємств і організацій комунальної власності.

За формами проведення розрізняють:

— попередній контроль;

— поточний контроль;

— наступний контроль.

Попередній контроль здійснюється на стадії складан­ня, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета — попереджен­ня неправильного і нераціонального використання кош­тів.

Поточний фінансовий контроль застосовують у про­цесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошто­рисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечи­ти дотримання норм витрат.

Наступний контроль виконують після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінан­сових ресурсів, законності здійснення фінансових опе­рацій, ефективності витрачання коштів.

За методами проведення фінансового контролю роз­різняють:

1) перевірки;

2) обстеження;

3) аналіз;

4) ревізії.

Перевірки влаштовують для дослідження певних питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій.

Обстеження, на відміну від перевірки, виконують у більш широкому обсязі. Його мета — визначити стан, що склався в окремих напрямах господарської діяльно­сті об'єкта, що обстежується, і визначити перспективи його поліпшення і розвитку.

Аналіз, як правило, здійснюється регулярно по всьо­му колу запитань діяльності господарського суб'єкта. Його мета — виявити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового стану.

Ревізії є найважливішим методом фінансового кон­тролю. Ревізуючи, за бухгалтерськими документами пе­ревіряють діяльність об'єкта за повний звітний період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні та комплекс­ні. За ступенем залучення інформації розрізняють ре­візії загальні та вибіркові.

На практиці застосовують різні способи ревізії: ін­вентаризацію, зустрічні перевірки, експертизи, лабора­торні аналізи. За результатами ревізії складають акт, який є основою для прийняття відповідних управлін­ських рішень.

6. Правове регулювання фінансових відносин. Фінансове право

Фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, роз­поділу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування коштів з метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Фінансове право регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни.

Предметом регулювання фінансового права є:

1) бюджетна система України та порядок розподілу доходів і видатків між її ланками;

2) порядок складання, прийняття і виконання Дер­жавного бюджету України та місцевих бюджетів;

3) система оподаткування, види, розміри та терміни сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету;

4) засади створення фінансового, грошового, кредит­ного та інвестиційного ринків;

5) надання фінансових послуг та функціонування фі­нансових установ;

6) порядок державного фінансування та кредиту­вання;

7) утворення та погашення державного внутрішньо­го та зовнішнього боргу;

8) статус національної валюти та статус іноземних ва­лют на території України;

9) порядок випуску та обігу державних цінних папе­рів, їх види та типи.

Фінансово-правові відносини можуть виникати між державою загалом та її адміністративно-територіальни­ми утвореннями; між центральними та місцевими орга­нами виконавчої влади й місцевого самоврядування; між державними фінансовими органами та підприєм­ствами, установами і організаціями; між державними фінансовими органами та населенням.

Фінансове право тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом.

Конституційне право регулює основні питання соці­ально-економічної системи і політичної організації су­спільства, принципи діяльності держави та її органіву всіх галузях, у т. ч. й у галузі фінансів. Норми фінан­сового права конкретизують державно-правові норми в сфері фінансів.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконав­чої влади у сфері фінансово-кредитних відносин, закріп­лює права і обов'язки посадових осіб фінансових і кре­дитних органів.

Керуючись положеннями адміністративного права, норми фінансового права запроваджують організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів.

Як і всі галузі права України, фінансове право поді­ляють на загальну та особливу частини.

До загальної частини фінансового права включають норми, які закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, а також норми, які регулюють відносини в сфері фінансового контролю.

До особливої частини фінансового права належать певні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'язані між собою як самостійні відокремлені підгрупи. Це правові норми, які регулю­ють надходження в бюджет обов'язкових платежів, податкове право.

Література

Основна: 9, 28, 32, 35, 42, 46.

Додаткова: 1, 23, 29, 33, 38, 40, 55.

Тематичний перелік запитань для

самостійного вивчення дисципліни

1. Фінансова політика на різних історичних етапах та її особливості в умовах становлення ринкових відно­син.

2. Організація управління фінансами в Україні.

3. Особливості управління фінансами в економічно розвинутих ринкових країнах.

Література

Основна: 28, ЗО, 32, 35, 46.

Додаткова: 1, 19, 22, 31,47,51, 52, 53.

Тематика рефератів

1. Фінансова політика України: особливості форму­вання та становлення.

2. Фінансове планування як підсистема фінансового механізму.

3. Аудит як незалежний вид фінансового контролю.

Тестові завдання