2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Завдання фінансової політики реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм — це сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування і прогнозування, управління фі­нансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечен­ня, фінансове регулювання, фінансові норми, нормати­ви, ліміти, резерви, стимули і санкції, фінансове законо­давство.

За допомогою фінансового механізму здійснюється розподіл і перерозподіл створеного в державі ВВП відпо­відно до основних положень фінансової політики.

На стадії фінансового планування визначаються мож­ливості держави щодо фінансового забезпечення розвит­ку її економіки і соціальної сфери.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показни­ками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що ство­рені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники — це величина витрат бюд­жету на одного мешканця; розмір податків, що сплачу­ються одним працюючим тощо.

фінансова політика і фінансовий механізм

Важливі елементи фінансового механізму — фінан­сові норми, нормативи, ліміти, резерви та стимули. Hopмотиви характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Лі­міти — це певні обмеження на витрати в інтересах дер­жави, підприємця або громадянина. Резерви повинні нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що мо­жуть виникнути в майбутньому. Фінансові стимули пе­редбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать заохо­чувальні фонди, які утворюються з прибутку; бюджет­не фінансування ефективних напрямів розвитку народ­ного господарства (у т. ч. дотації підприємствам, ді­яльність яких має важливе значення для економіки); фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготов­ки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослід­них робіт, природоохоронних заходів.

Фінансовий контроль повинен забезпечувати відпо­відне формування та використання грошових фондів на макро- та мікрорівні.

Складовими фінансового механізму є фінансовий ме­ханізм комерційних підприємств, фінансовий механізм некомерційних організацій і установ, страховий меха­нізм, механізм функціонування державних фінансів (бюджетний механізм, механізм функціонування поза­бюджетних фондів).

3. Фінансове планування

Однією зі складових фінансового механізму є фінан­сове планування. Фінансове планування — це діяль­ність зі складання планів формування, розподілу і вико­ристання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузе­вих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни загалом.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресур­си, що утворюються в процесі розподілу і перерозподі­лу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.

Основними завданнями фінансового планування є:

— визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, та їх розподіл між виробничою та невиробничою сфе­рами;

— зосередження в руках держави централізованого фонду грошових ресурсів, необхідного для успіш­ного виконання державних функцій;

— забезпечення необхідних пропорцій у розподілі та використанні грошових ресурсів;

— стимулювання найбільш ефективного використан­ня матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутріш­ньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань реалізується через:

1) основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;

2) кредитний і касовий плани Національного банку і комерційних банків;

3) баланси і звіти підприємств;

4) кошториси установ, які фінансуються з бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базуєть­ся на двох основних принципах:

1) принципі наукової обґрунтованості;

2) предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціаль­ного розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.

Предметно цільовий підхід передбачає конкретне ці­льове призначення фінансування.

Фінансове планування здійснюється з використан­ням трьох основних методів:

1) методу коефіцієнтів;

2) нормативного методу;

3) балансового методу.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відпо­відних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу. За цим методом здійснюється індексація.

Суттєвим недоліком цього методу є те, що він не сти­мулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів. При цьому врахову­ються особливості галузей виробничої й невиробничої сфер, а також відповідні зміни у попередньому періоді.

Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потре­би галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умо­ви зацікавленості в ощадливому й ефективному вико­ристанні фінансових ресурсів. Але його ефективність залежить від певних факторів, а саме:

— узгодженості методик визначення норм і норма­тивів на всіх рівнях у різні роки;

— своєчасного коригування норм і нормативів.

Балансовий метод дає змогу збалансовувати джере­ла ресурсів зі запланованими витратами, встановлюва­ти взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.

Найбільш оптимальним при здійсненні фінансового планування є поєднання нормативного і балансового ме­тодів.