3. Виникнення, зміна і припинення податкового обов’язку

Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконання податкового обов’язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є:

• ліквідація юридичної особи;

• смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;

• втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом;

• скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством,  податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.

4. Склад і структура доходів бюджету.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про структуру зведеного бюджету України наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Структура доходів Зведеного бюджету України, %

Податкові надходження	1998	1999	2000	2001	2002
Неподаткові надходження	75,6	76,5	63,8	68,0	74,6
Доходи від операцій з капіталом	9,0	10,3	25,8	28,7	22,3
Цільові фонди	0,2	1,3	0,1	0,9	1,8
Офіційні трансферти	15,2	11,9	10,3	2,0	0,8
Інші надходження	-	-	-	0,4	0,5

Як видно з наведених даних, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що є наслідком постійних перетворень і змін в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Провідне місце в системі доходів бюджету займають податкові надходження (68% у 2001 році). Починаючи з 2000 року суттєво зросли неподаткові надходження до зведеного бюджету (з 9% у 1998 році до 28,7% у 2001 році). Це пов’язано з двома чинниками: збільшенням надходжень від приватизації державного майна, а також з тим, що з цього року власні надходження бюджетних установ (тобто кошти, які вони заробили від платних послуг) стали обліковуватись на рахунках бюджету. Надходження від операцій з капіталом і офіційні трансферти мають незначне бюджетне значення (0,9% та 0,4% відповідно у 2001 році). Цільові фонди також починаючи з 2001 року не мають суттєвого бюджетного значення. Значне зниження надходжень до цільових фондів (з 15,2% у 1998 році до 2,0 % у 2001 році) пов’язане з тим, що надходження до деяких фондів були скасовані (чорнобильський та інноваційний фонд), а фонд страхування на випадок безробіття та фонд соціального страхування перестали обліковуватись на рахунках зведеного бюджету.

Далі розглянемо склад і структуру податкових надходжень. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До складу загальнодержавних податків і обов’язкових платежів належать:

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб;

• податок на додану вартість;

• акцизний податок;

• збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

• екологічний податок;

• рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

• рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

• плата за користування надрами;

• плата за землю;

• збір за користування радіочастотним ресурсом України;

• збір за спеціальне використання води;

• збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

• фіксований сільськогосподарський податок;

• збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

• мито;

• збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

• збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. До місцевих податків і зборів належать:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

• єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

• збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

• збір за місця для паркування транспортних засобів;

• туристичний збір.

Перелік загальнодержавних податків і зборів, що наведений вище, лише називає ті податки і збори, які можуть стягуватись в Україні. На практиці, діючі фіксований сільськогосподарський податок та єдиний податок з суб’єктів малого підприємництва взагалі не ввійшли до вищевказаного переліку.

Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Так до 1994 року провідне місце в надходженнях до бюджету мали непрямі податки (54,7% у 1992 році). Та починаючи з 1994 непрямі податки поступились своїм місцем прямим, що було пов’язане з двома чинниками: 1) підвищенням ставки податку на доходи з 18% до 22% в 1994 році (з 1992 по 1994 роки в Україні стягувався податок на доходи, а не податок на прибуток підприємств); 2) зменшенням ставки податку на додану вартість з 28% до 20% у 1995 році. В подальшому спостерігається стабільна тенденція щодо збільшення бюджетного значення прямих податків (до 53,6% у 2001 році), що пов’язане насамперед зі збільшенням ролі прибуткового податку з громадян.

Щодо окремих податків, провідне місце серед непрямих податків займає податок на додану вартість. Бюджетне значення податку на додану вартість постійно зменшується (з 48% у 1992 році до 28,2% у 2001 році).Це стало наслідком змін в механізмі стягнення податку, найбільш суттєві з яких відбулись у 1995 році (зменшення ставки), 1997 та у 2010 році (введено механізм автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ для платників, проте, він сьогодні не працює у повному обсязі). Крім того, платники вже навчились “співіснувати” з цим податком, що має наслідком збільшення ухилення.

Щодо інших непрямих податків, постійно збільшується бюджетне значення мита (з 0.7% у 1992 році до 4,8% у 2001 році) та акцизного збору (7,2% у 2001 році). Різке зменшення по акцизному збору у 1993,1994 та 1995 роках пов’язане з непродуманою податковою політикою: були введені дуже високі ставки на імпортні підакцизні товари з метою захистити вітчизняного виробника та поповнити доходи бюджету при одночасному існуванні легальних можливостей щодо пільгового оподаткування таких товарів (благодійні фонди, спільні підприємства). В результаті чого кошти до бюджету від імпортних підакцизних товарів перестали надходити зовсім, а вітчизняний товаровиробник, який сплачував всі податки, опинився у нерівній конкуренції з імпортними товарами, по яких акцизний збір не сплачувався. Для виправлення такого стану, в 1995 році ставки по вітчизняних і імпортних товарах були зрівняні, а починаючі з 1996 року, для посилення контролю за сплатою акцизного збору були введені марки акцизного збору для алкогольних і тютюнових виробів, які забезпечують найбільші надходження.

Серед прямих податків найбільше бюджетне значення мають податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян. Якщо в 1994 році надходження по податку на прибуток (41,8%) переважали над надходженнями по прибутковому податку з громадян 22,6% у 2001 році) та збільшення – прибуткового податку ( до 23,9% у 2001 році), що пов’язане зі збільшенням легальних грошових доходів громадян. Інші податки і обов’язкові платежі суттєвого бюджетного значення не мають.

Запозичені кошти та грошова емісія використовуються для фінансування видатків держави в умовах недостатніх коштів від податкових і неподаткових надходжень. Проблема покриття дефіциту бюджету виникла починаючи з 1991 року (рис.2). В умовах відсутності цивілізованих методів фінансування дефіциту за рахунок випуску державних цінних паперів, перевищення видатків над доходами було покрито за рахунок емісійних кредитів Національного банку України. Наслідком цього стали величезні темпи інфляції. Тільки починаючи з 1994 року фінансування дефіциту бюджету було частково здійснено за рахунок іноземних кредитів, а з 1995 року - і за рахунок розміщення державних цінних паперів.