Тема 4. Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків

Розслідування та облік нещасних випадків, хронічних професійних захворювань і отруєнь на виробництві

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання й гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни й флори (далі – нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Умови взяття на облік нещасних випадків. За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

• перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

• приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи й після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

• проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження власника;

• використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

• провадження дій у інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;

• ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

• надання підприємством шефської допомоги;

• перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

• прямування працівника до (між) об'єкта(ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням власника.

Нещасні випадки, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням власником наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженням медогляду, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), розслідуються й про них складається акт за формою Н-1, якщо буде встановлено факт впливу на потерпілого виробничого фактора чи середовища.

За результатами розслідування беруться на облік і складаються акти за формою Н-1 також і в інших випадках, зазначених у Положенні.

Умови, коли нещасні випадки на облік не беруться. За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-1 і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками:

• під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству й не використовувався в інтересах цього підприємства;

• за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ (за наявності тимчасової або постійної прописки);

• під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу власника, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;

• внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах, або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання й транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи;

• під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані й на них є офіційний висновок суду або прокуратури;

• у разі природної смерті або самогубства за винятком випадків, зазначених у пункті 3 Положення, що підтверджено висновками відповідних органів.

Якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм). Вимоги Положення на такий випадок не поширюються.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу й ужити заходів до надання необхідної допомоги.

Обов`язки керівника (посадової особи) та комісії з розслідування в разі виникнення нещасного випадку. Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов'язаний:

• терміново організувати медичну допомогу потерпілому, у разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу. Повідомити про те, що сталося, власника, а також відповідну профспілкову організацію підприємства. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства – повідомити власника цього підприємства, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, – місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) – санітарно-епідеміологічну станцію;

• зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю й здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санітарно-епідеміологічної станції.

На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом власника покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб:

• обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

• розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

• встановити обставини й причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

• скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові;

• у випадках гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акта за формою Н-1 складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків, потерпілого, а в разі необхідності також витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратури), медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку, а в разі необхідності – також про наявність у його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин. Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1, реєструються на підприємстві в спеціальному журналі за встановленою формою. Власник повинен розглянути й затвердити акти за формою Н-1 протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, – після отримання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування. На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Копія акта за формою Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, у разі відсутності такого органу – місцевому органу виконавчої влади. Копія акта за формою Н-1 у разі гострого професійного захворювання (отруєння) надсилається також до санітарно-епідеміологічної станції, яка здійснює облік випадків гострих професійних захворювань (отруєнь).

Акт за формою Н-1 разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх намічених у них заходів, але не менш як два роки.

Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності або в разі смерті потерпілого власник і головний бухгалтер підприємства, де взято на облік нещасний випадок, складають повідомлення про наслідки нещасного випадку за встановленою формою й у десятиденний термін надсилають його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1. Повідомлення про наслідки нещасного випадку є обов'язковим додатком до акта за формою Н-1 і підлягає зберіганню разом з ним відповідно до Положення.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника потерпілого чи власника підприємства своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, за рішенням комісії питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Облік і розслідування нещасних випадків зі студентами та учнями, що проходять виробничу практику. Нещасні випадки з учнями й студентами навчальних закладів, що сталися під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідуються й беруться на облік підприємством. У розслідуванні повинен брати участь представник навчального закладу.

Порядок спеціального розслідування. Спеціальному розслідуванню нещасних випадків підлягають нещасні випадки:

• зі смертельним наслідком;

• групові, які сталися одночасно з двома й більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним наслідком власник зобов'язаний негайно передати повідомлення за встановленою формою:

• відповідному місцевому органу державного нагляду за охороною праці;

• прокуратурі за місцем виникнення нещасного випадку;

• органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності – місцевому органу виконавчої влади);

• санітарно-епідеміологічній станції в разі гострих професійних захворювань (отруєнь);

• профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

• вищому профспілковому органу;

• місцевому штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій та іншим (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, нещасного випадку зі смертельним наслідком проводиться комісією (якщо постраждав сам власник – органом, до сфери управління якого належить це підприємство, а в разі його відсутності – місцевим органом виконавчої влади). Розслідування цього випадку проводиться комісією, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії з розслідування.

До складу комісії з розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності – місцевого органу виконавчої влади, власника, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, представник з питань охорони праці її вищого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а в разі розслідування гострих професійних захворювань (отруєнь) – також спеціаліст санітарно-епідеміологічної станції. Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру й можливих наслідків аварії) до складу комісії можуть бути включені спеціалісти відповідного штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2 – 4 особи, проводиться комісією зі спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці або Держнаглядохоронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться комісією зі спеціального розслідування, призначеною наказом Держнаглядохоронпраці, якщо не було прийнято спеціального рішення Кабінету Міністрів України.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування. За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за встановленою формою, а також оформляються інші матеріали, передбачені пунктом 42 Положення, у тому числі карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого, якщо нещасний випадок пов'язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням). У акті спеціального розслідування нещасного випадку, який стався внаслідок аварії, зазначається її категорія та розмір заподіяної під час цієї аварії матеріальної шкоди. Акт за формою Н-1 на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування й затверджується власником протягом доби після одержання ним цих документів.

У разі розходження думок членів комісії зі спеціального розслідування керівник відповідного органу державного нагляду за охороною праці, який призначив цю комісію, розглядає з членами комісії матеріали розслідування й може призначити нове розслідування або видати власнику припис за встановленою формою щодо складання акта за формою Н-1 і взяття нещасного випадку на облік.

Підприємство, працівником якого є потерпілий, компенсує витрати, пов'язані з діяльністю комісії та залучених до її роботи спеціалістів.

Власник у п'ятиденний термін з моменту підписання акта спеціального розслідування нещасного випадку чи одержання припису посадової особи органу державного нагляду за охороною праці щодо взяття на облік нещасного випадку зобов'язаний розглянути ці матеріали й видати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання причинам подібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавства про охорону праці.

Після закінчення спеціального розслідування нещасного випадку власник у п'ятиденний термін надсилає за рахунок підприємства матеріали, зазначені в пункті 42 Положення, прокуратурі, відповідним органам державного нагляду за охороною праці й профспілковому органу, представники яких брали участь у розслідуванні, міністерству або іншому центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, Держнаглядохоронпраці, а в разі розслідування гострого професійного захворювання (отруєння) – також санітарно-епідеміологічній станції. Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві.

На підставі актів за формою Н-1 власник складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і подає її в установленому порядку до відповідних організацій, а також несе відповідальність за її достовірність згідно із законодавством.

Встановлення зв’язку нещасного випадку з виробництвом

Після того як розслідування завершено, визначені обставини і причини нещасного випадку, а також особи, які допустили порушення вимог охорони праці, на підставі зібраних матеріалів комісія має вирішити питання: чи були дії потерпілого в момент нещасного випадку обумовлені трудовими відносинами з роботодавцем або участю його в трудовій діяльності. Залежно від цього вона повинна кваліфікувати нещасний випадок, тобто визначити, чи є він нещасним випадком на виробництві або не пов'язаним з виробництвом.

Якщо, наприклад, співробітник А. торгової фірми, в посадові обов'язки якого входили обслуговування та ремонт кондиціонерів, у робочий час ремонтував кондиціонер у квартирі, де проживала його знайома. Під час ремонту А. отримав електротравму. З отриманих пояснень потерпілого та посадових осіб випливало, що дана робота виконувалася за його особистою ініціативою і не була пов'язана з основною роботою. Таким чином, даний нещасний випадок кваліфікується як не пов'язаний з виробництвом.

Факт отруєння (сп'яніння) повинен бути в обов'язковому порядку підтверджений висновком медичного закладу

Якщо нещасний випадок кваліфікований як пов'язаний з виробництвом, то на кожного потерпілого оформляється акт про нещасний випадок форми Н-1 (Н-1ПС) у двох примірниках. При нещасному випадку із застрахованим складається додатковий примірник акта Н-1 (Н-1 ПС). При кваліфікації нещасного випадку як не пов'язаного з виробництвом оформляється акт довільної форми

За рішенням комісії (або державного інспектора праці, якщо розслідування проводиться одноосібно інспектором) можуть кваліфікуватися як не пов'язані з виробництвом:

• смерть внаслідок загального захворювання або самогубства, підтверджена в установленому порядку закладом охорони здоров'я або слідчими органами;

• смерть або пошкодження здоров'я, єдиною причиною яких стало алкогольне, наркотичне чи інше токсичне сп'яніння (отруєння), не пов'язане з порушеннями технологічних процесів, де використовуються спирти, наркотичні речовини, ароматичні та інші токсичні речовини.

Наприклад, слюсар промислового підприємства, проводячи ремонт ємності, в якій раніше знаходилися органічні розчинники, в т. ч. спирти, отримав токсичне отруєння. При цьому в крові потерпілого було виявлено наявність алкоголю. У процесі розслідування було встановлено, що ємнісне обладнання, трубопроводи перед початком ремонту не були очищені, промиті і підготовлені для ремонту. Працівник не був забезпечений засобами захисту органів дихання і, перебуваючи тривалий час під час ремонту в самій ємності, в процесі роботи отримав алкогольне отруєння шляхом вдихання парів спирту. Комісія кваліфікувала даний нещасний випадок як пов'язаний з виробництвом.

При нещасному випадку, що стався при здійсненні потерпілим дій, кваліфікованих правоохоронними органами як кримінальне правопорушення (злочин), наприклад встановлені хуліганські дії з боку потерпілого, комісія (або державний інспектор праці) приймає рішення тільки при отриманні офіційних документів (постанов, рішень), що кваліфікують зазначені дії. До отримання зазначеної постанови (рішення) голова комісії тимчасово призупиняє оформлення матеріалів розслідування нещасного випадку.

У разі виникнення розбіжностей між членами комісії в ході розслідування нещасного випадку (про його причини, осіб, які допустили порушення, що спричинили нещасний випадок, кваліфікації тощо) рішення приймається більшістю голосів. При цьому члени комісії, не згодні з прийнятим рішенням, підписують акт із викладенням і аргументацією своєї окремої думки. Документ з викладенням окремої думки долучається до матеріалів розслідування нещасного випадку.

Акти підписуються членами комісії та затверджуються роботодавцем або його повноважним представником, завіряються печаткою, а також реєструються в журналі реєстрації нещасних випадків на виробництві.

Роботодавець (або його уповноважений представник) у триденний термін після затвердження акту зобов'язаний видати один екземпляр потерпілому, родичам потерпілого або його довіреній особі (на їх вимогу).

Другий примірник акта про нещасний випадок (з іншими матеріалами розслідування) зберігається в архіві організації, за місцем роботи потерпілого, протягом 45 років. При страхових нещасних випадках третій примірник акта роботодавець направляє до виконавчого органу страховика (за місцем реєстрації як страхувальника).

Своєчасне і якісне розслідування нещасних випадків вкрай важливе не тільки для усунення причин можливих нещасних випадків, а й для подальшого здійснення виплат по лінії соціального страхування від нещасних випадків на виробництві з метою медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих.

Розслідування та облік аварій

На підприємстві, згідно з вимогами законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці, повинні бути розроблені і затверджені роботодавцем:

• план попередження надзвичайних ситуацій, у якому визначаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що для цього залучаються;

• план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелічуються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначаються дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов’язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.

До аварій техногенного характеру належать аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших забруднюючих речовин, раптове руйнування споруд, обладнання тощо.

Класифікація аварій.Аварії поділяються на дві категорії.

До I категорії належать аварії, внаслідок яких:

• загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

• стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

• збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

• зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До II категорії належать аварії, внаслідок яких:

• загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

• зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 осіб і більше.

Розслідування аварій. Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової зупинки виробництва внаслідок спрацювання автоматичних захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об’єктів, падіння опор та обрив проводів ліній електропередачі тощо не належать до категорійних аварій і розслідуються відповідно до вимог законодавства.

З метою врахування специфіки галузей, визначення переліку категорійних аварій у разі необхідності центральними органами виконавчої влади затверджуються галузеві положення за погодженням з Держнаглядохоронпраці.

Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які в свою чергу зобов’язані повідомити роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов’язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Роботодавець або уповноважена ним особа зобов’язані негайно повідомити про аварію територіальний орган Держнаглядохоронпраці, орган, до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву держадміністрацію або виконавчий орган місцевого самоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівників – відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями з розслідування, що утворюються:

I-ої категорії – наказом центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням відповідно місцевої держадміністрації (Автономної Республіки Крим, області, м. Києва та м. Севастополя) за узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і МНС;

II-ої категорії – наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, чи розпорядженням районної держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування за узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і МНС.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

У ході розслідування комісія визначає характер аварії, з’ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог законодавства та нормативних актів із питань охорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і галузевих нормативних актів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність за виникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків і запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5.

Залежно від характеру аварії, у разі необхідності проведення додаткових досліджень або експертизи, зазначений термін може бути продовжений органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія, яке в п’ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та органам, представники яких брали участь у розслідуванні.

Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше двох років.

Роботодавець зобов’язаний проаналізувати причини аварії та розробити заходи щодо запобігання подібним аваріям у подальшому.

У разі, коли аварія сталася через проектні недоробки або конструктивні недоліки устаткування, для участі в роботі комісії з розслідування залучаються представники підприємств, які розробляли і виготовляли його.

Роботодавець зобов’язаний надіслати проектній організації, заводу-виготовлювачу устаткування обґрунтовані рекламації, а їх копії – органам, до сфери управління яких належить підприємство, проектна організація або завод-виготовлювач (у разі його відсутності – відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування). За видами робіт і устаткування, на які видається дозвіл (ліцензія) на проектування або виготовлення, копія рекламації також надсилається органу, який видав дозвіл (ліцензію) на проектування або виготовлення устаткування.

Облік аварій. Облік аварій I і II категорій ведуть підприємства і відповідні органи державного управління та нагляду за охороною праці з реєстрацією їх у журналі. При цьому враховуються аварії, внаслідок яких сталися нещасні випадки і внаслідок яких нещасні випадки не сталися.

Державна статистична звітність щодо аварій затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Письмову інформацію про здійснення заходів, запропонованих комісією з розслідування, роботодавець подає організаціям, представники яких брали участь у розслідуванні, у терміни, зазначені в акті розслідування аварії.

Контроль та нагляд за своєчасним і об’єктивним розслідуванням, документальним оформленням та обліком аварій, здійсненням заходів щодо усунення їх причин покладається на органи державного управління та нагляду за охороною праці.

Роботодавець та посадові особи, які проводили розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, несуть відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об'єктивне їх розслідування та прийняті рішення.

Особливості розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти: не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі – нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих.

Нещасні випадки підлягають розслідуванню відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001р. № 270.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

• прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі – організації);

• переміщення будь-якими видами транспорту (повітряним, залізничним, морським, автомобільним, електротранспортом, на канатній дорозі, фунікулері та ін.);

• виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку, якщо це не входить до службових обов'язків);

• участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності);

• участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

• проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

• використання газу у побуті;

• користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

• виконання робіт у домашньому господарстві;

• використання побутової техніки;

• стихійного лиха;

• перебування в громадських місцях, закладах торгівлі, закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення та ін.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком лікувально-профілактичні заклади протягом доби надсилають до районної адміністрації, органів внутрішніх справ та органів прокуратури. Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин.

Районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) протягом доби приймає рішення про утворення комісії з розслідування нещасного випадку. Нещасні випадки, які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, утвореною організацією, де працює потерпілий.

Розслідування нещасних випадків зі смертельними наслідками проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм).

На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять районні держадміністрації на підставі звітів про нещасні випадки. Узагальнений звіт про нещасні випадки районні держадміністрації надсилають до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, які, в свою чергу, подають узагальнені звіти до Держнаглядохоронпраці.

Дослідження та профілактика виробничого травматизму

Необхідно знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу.

За даними Міжнародної Організації Праці (МОП), щороку в світі фіксується близько 125 млн нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогоднішній день зареєстровано близько 150 млн. випадків захворювань, пов’язаних із працею, 60 млн. працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн. працівників непрацездатні з причин невідповідності умов і стану безпеки праці санітарним вимогам.

Як свідчать статистичні дані, на підприємствах, в установах, організаціях України всіх форм власності щоденно травмується в середньому понад 200 працівників, з них близько 30 стають інвалідами і 5 – 6 осіб одержують травми зі смертельними наслідками. Випадки загибелі людей, зайнятих у суспільному виробництві, в Україні трапляються частіше, ніж у Великобританії в 6 разів, і частіше ніж у Японії – в 5 разів.

Загальна сума відшкодування шкоди працівникам, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, сягає 350 – 400 млн. грн. на рік, що за складних економічних умов сьогодення призводить до накопичення заборгованості з цих виплат і зростання соціальної напруженості в окремих реґіонах.

Протягом багатьох років високим залишається виробничий травматизм на підприємствах Мінвуглепрому.

Якщо в 1976 р. на кожний видобутий мільйон тонн вугілля було травмовано 105 шахтарів, з них 2 смертельно, то в 1996 р. потерпіло 458 осіб, у тому числі 5 загинули, тобто рівень травматизму зріс: зі смертельними наслідками – в 2,5 раза, а загальний – у 4,3 раза. При цьому видобуток вугілля скоротився з 218 до 70 млн. т, або в 3 рази. У центральному районі Донбасу, де розробляються крутоспадні пласти, цей показник ще вищий: на видобутий мільйон тонн вугілля там гине 13—14 шахтарів, або в 2,7 раза більше, ніж у середньому по галузі.

Таким самим є становище й на підприємствах гірничо-металургійного комплексу: за останні роки рівень виробництва тут скоротився в 2,3 раза, а рівень травматизму зі смертельними наслідками зріс у цій же пропорції.

В агропромисловому комплексі щорічно гине 700 – 800 осіб, або 40% усіх смертельно травмованих у народному господарстві. Серед загиблих близько 250 осіб – механізатори.

Тривалий період роботи в шкідливих умовах сприяє виникненню професійних захворювань.

Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.

Крім професійних, виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що, в принципі, не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці стимулюють виникнення деяких із них або загострюють їхній плин. Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку і т.ін. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи.

Необхідно зазначити, що до гострих професійних захворювань належать захворювання, викликані впливом: хімічних чинників – гострий бронхіт, трахеїт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань – гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичними перенавантаженнями та перенапруженням органів і систем – радикуліт, міофасцит тощо.

Рівень захворюваності в Україні за 1989 – 1994 роки неухильно зростав. У 1994 р. випередив рівень 1989 р. в 7 разів і сягнув 6,7 на 10000 працюючих.

У наступні роки мало місце зниження рівня професійних захворювань.

Стабілізація профзахворюваності за останні роки пояснюється не поліпшенням умов праці, а різким зниженням чисельності тих, хто працює, неповною зайнятістю робітників протягом робочого дня, погіршенням медичних оглядів, розладом системи пріоритетного медичного обслуговування працівників, відсутністю профпатологів у містах і районах. А головне, що з’явилася нова для нашого суспільства проблема – масове приховування працівниками своїх захворювань від страху втратити роботу, та активне звертання у профіологічні заклади при звільненні або бажанні зупинити свою діяльність на певному етапі, але вже будучи соціально обумовленими інвалідами, що потребують значних матеріальних компенсацій.

Таке явище, коли рівень виробництва знижується, а кількість профзахворювань залишається великою, пояснюється насамперед різким погіршенням умов праці та ігноруванням профілактичних заходів.

Джерела такого стану речей закладені державною політикою в галузі охорони праці ще в Радянському Союзі, тому що свого часу замість оздоровлення умов праці держава пішла шляхом пільг та компенсацій тим, хто працює у шкідливих умовах.

Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств призвело до приховування професійних захворювань та травматизму.

Тому таке стрімке зростання рівня професійної захворюваності не може пояснюватися лише погіршенням умов праці. За цим явищем стоїть можливість “регресійного позову” по професійному захворюванню, що з’явилася після появи нового законодавства про пільги. Фактом стали масові звернення пенсіонерів за встановленням зв’язку нинішніх порушень стану здоров’я із шкідливими умовами праці в минулому.

Високі показники неповністю відображають справжній рівень професійної захворюваності у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, у США щорічно реєструється від 125 до 350 тисяч профзахворювань, а в Канаді – від 77 до 112 тисяч.

Якщо раніше основними чинниками, що перешкоджали виявленню профзахворювань, були соціально-політичні, то зараз стали економічні.

Дослідження свідчать, що основне місце в структурі професійної захворюваності в Україні (70%) належить пиловим захворюванням легень, зокрема, пневмоконіозу, та хронічним бронхітам (основна частина з них припадає на підприємства вугільної промисловості); вібраційно-шумовій патології – вібраційній хворобі та невритам (до 10%), захворюванням опорно-рухового апарата (до 15%).

Слід зазначити, що на долю жінок у всій профпатології, що виявляється в Україні, припадає 5 – 6% (700 – 750 випадків щорічно).

В останні роки ВООЗ розглядає як пріоритетну проблему не лише чисто професійні захворювання, а й так звані виробничо-обумовлені або парапрофесійні захворювання, такі як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хвороби опорно-рухового апарата. Факторами ризику їх розвитку є шкідливі професійні чинники, фізичні чи нервово-психічні перевантаження.

Розглянемо травматизм на виробництві, його причини та наслідки.

На підприємствах під час експлуатації обладнання та виконання технологічних процесів робітники можуть перебувати в небезпечних зонах.

Слід звернути увагу на те, що виробничі фактори (рухомі машини та механізми, рухомі частини виробничого обладнання та ін.) можуть сприяти заподіянню травм.

Небезпечним виробничим чинником називають такий виробничий фактор, вплив якого на працівника за певних умов призводить до травми чи різкого погіршення здоров’я.

Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв’язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення.

Слід знати, що відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.), теплові (опіки, обмороження, теплові удари), хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха), електричні, комбіновані й ін. (наприклад, викликані яким-небудь випромінюванням). Відповідно до “Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх серйозності ушкоджень” і “Схеми розподілу гострих профотруєнь за ступенем їх серйозності”, травми поділяються на легкі, тяжкі і смертельні. Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмовано двох і більше працівників).

Виділяють такі причини нещасного випадку.

Технічні:

01 – конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;

02 – конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;

03 – неякісна розробка чи відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;

04 – неякісне виконання будівельних робіт;

05 – недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

06 – незадовільний технічний стан:

06.1 – виробничих об’єктів, будинків, споруд, території;

06.2 – засобів виробництва;

06.3 – транспортних засобів;

07 – незадовільний стан виробничого середовища.

Організаційні:

08 – незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

09 – недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, в тому числі:

09.1 – відсутність або неякісне проведення інструктажу;

09.2 – допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;

10 – неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;

11 – відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці;

12 – порушення режиму праці та відпочинку;

13 – відсутність або неякісне проведення медичного обстеження;

14 – невжиття засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;

15 – виконання робіт із відключеними, несправними засобами колективного захисту, систем сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;

16 – залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

17 – порушення технологічного процесу;

18 – порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;

19 – порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;

20 – порушення правил дорожнього руху;

21 – незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);

22 – незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);

23 – порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі:

23.1 – невиконання посадових обов’язків;

23.2 – невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

Психофізіологічні:

24 – алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;

25 – низька нервово-психічна стійкість;

26 – погані фізичні дані або стан здоров’я;

27 – незадовільний “психологічний” клімат у колективі;

28 – травмування внаслідок протиправних дій інших осіб;

29 – інші.

Врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, більше наражається на небезпеку, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю.

Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій: значна кількість їх відбувається через суб’єктивні причини, пов’язані з особистістю людини, її поведінкою.

Психофізіологічні проблеми безпеки можна поділити на дві групи:

• проблеми, пов’язані з особистістю працівника безпосередньо на робочому місці, тобто в полі небезпеки, які, з одного боку, провокуються його діями, а з другого – формуються незалежними від нього об’єктивними умовами;

• проблеми психології інженерно-технічних працівників, що виступають як організатори та виконавці робіт, внаслідок неправильних дій чи бездіяльності яких створюються передумови для виникнення нещасних випадків та аварій.

До психологічних причин свідомого порушення правил безпеки праці належать:

• гонитва за миттєвим результатом, для чого обираються легші, але небезпечні дії;

• звичка працювати з порушеннями (коли до певного часу все минається), яка формує в свідомості людини впевненість і спокій, спричинюючи адаптацію до небезпеки, що зрештою призводить до нещасного випадку;

• самоствердження в очах колег, прагнення виділитися шляхом демонстрації рішучості, сміливості в умовах підвищеної небезпеки тощо.

Дослідження свідчать, що технічні причини становлять приблизно 50% від усіх нещасних випадків, організаційні – близько 25%, психофізіологічні – приблизно 10 – 12%.

Слід також зауважити, що людина може робити помилкові дії через стомленість, викликану великими фізичними (статичними і динамічними) перевантаженнями, розумовим перевантаженням, перевантаженням аналізаторів (зорового, слухового), монотонністю праці, стресовими ситуаціями, хворобливим станом. До травми може призвести невідповідність анатомофізіологічних і психічних особливостей організму людини характерові роботи, що виконується. У сучасних складних технічних системах, у конструкціях машин, приладів і систем керування ще недостатньо враховуються фізіологічні, психофізіологічні, психологічні й антропометричні особливості та можливості людини.

Дослідження засвідчують, що вельми часто при розслідуванні нещасного випадку робляться грубі помилки, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби з травматизмом.

Методи аналізу виробничого травматизму. Допомогу у з’ясуванні причини нещасного випадку може надати один із методів системного аналізу – метод сіткового планування і керування. Для визначення причини нещасного випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи появи небезпечної зони і виявлення причин, що викликали перебування людини в цій небезпечній зоні.

Установлено чотири основні форми причинних зв’язків:

• послідовна, коли перша причина викликає другу, друга – третю і т. д. до кінцевої причини, що призводить до травми;

• паралельна, коли два або кілька паралельних зв’язків викликають одну загальну причину, що й призводить до травми;

• кругова, коли перша причина викликає другу, друга – третю і т. д. до кінцевої причини, що в свою чергу збільшує першу, перша – другу і т. д. доти, поки одна з них не призводить до нещасного випадку;

• концентрична, коли один якийсь чинник служить джерелом кількох причин, що, розвиваючись паралельно, викликають одну загальну причину, що призводить до травми.

Зазначені форми причинних зв’язків у різних комбінаціях можуть служити складовими елементами складних сіткових моделей.

Досвід показав доцільність застосування цього методу для виявлення дійсної причини або причини нещасного випадку.

Особливу увагу слід звернути на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:

• виявлення причин нещасного випадку;

• визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

• виявлення факторів, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі;

• виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.

Метою аналізу травматизму є розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Кz), коефіцієнта тяжкості (Кв), коефіцієнта виробничих витрат (Квв).

Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки.

Для глибшого аналізу травматизму використовуються також і такі показники: непрацездатності, матеріальних наслідків, витрат на попередження нещасних випадків.

Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи.

При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:

• за професією та видами робіт потерпілих;

• за характером та локалізацією пошкоджень;

• за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого.

Це дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування.

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розташування устаткування в цеху, дільниці відповідно до того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в цьому чи іншому підрозділі чи робочому місці. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві, що сприяє вживанню відповідних профілактичних заходів.

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічний стан об’єкта, характер та організація трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовка працівників, стан обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій дільниці, устаткуванню, технологічному процесу.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це дозволяє виявити не тільки причини нещасних випадків, а й, що особливо важливо, сприяє виявленню потенційних небезпек і шкідливостей, які можуть впливати на людей.

Цей метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано.

Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

Матеріальні витрати визначаються за формулою:

Мтр = Птр + Етр + Стр,

де Птр – витрати виробництва внаслідок нещасних випадків,

Етр – економічні витрати,

Стр – соціальні витрати.

Ергономічний метод грунтується на комплексному вивченні системи “людина – машина (техніка) – виробниче середовище”. Відомо, що кожному виду трудової діяльності мають відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може привести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й те, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земного магнетизму чи іонізації атмосфери відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначаються на її стані та поведінці.

Слід знати, що в результаті незадовільної роботи з безпеки праці, наявності фактів травмування працівників, через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці підприємства зазнають відчутних економічних санкцій.

Це штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці, штрафи за кожен нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання.

Крім того, до пов’язаних із цим витрат належать:

• відшкодування шкоди, одноразова допомога та інші виплати людям, які потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих;

• виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким заподіяно шкоду (наприклад, небезпечною технікою, неякісним проектуванням виробничого об’єкта, нового устаткування тощо);

• компенсація лікарням та оздоровчим закладам витрат на реабілітацію та лікування потерпілих працівників, за надання їм санаторно-курортних послуг;

• компенсація витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсії відповідним інвалідам праці;

• витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій та нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх причин, на ритуальні послуги щодо поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, в якого виникло професійне захворювання тощо;

• значними є також витрати на пільги та компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санаторно-оздоровчого призначення, які надаються при виконанні вібронебезпечних та інших робіт тощо).

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я.

Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому медико-соціальною експертною комісією відсотку втрат професійної працездатності потерпілого.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється Законом України “Про охорону праці”.

У разі смерті потерпілого одноразова допомога його сім’ї повинна бути надана в розмірі, не меншому п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не меншому однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі

Організаційна робота щодо попередження травматизму та захворювань повинна бути скерована на розробку планів заходів з охорони праці. Перед складанням таких заходів доцільно провести прогнозування виробничого травматизму, професійних захворювань та інших показників з охорони праці.

Прогнозування показників з охорони праці може бути пошуковим і нормативним. Пошукове прогнозування базується на даній ситуації і визначається станом системи в майбутньому. Нормативне прогнозування ведеться залежно від нормативної оцінки майбутнього стану системи до її дії в даний час.

Планування робіт з охорони праці буває перспективним (на 3 – 5 років), річним та оперативним (квартальним, місячним, декадним). Основною формою перспективного планування робіт з охорони праці є річні плани номенклатурних заходів щодо покращення умов та безпеки праці і санітарно-оздоровчих заходів.

Перспективний та річний плани складають з врахуванням результатів аналізу (паспортизації) санітарно-технічного стану умов праці на виробничих дільницях, аналізу причин виробничого травматизму, загальної і професійної захворюваності, за бажанням працюючих, за приписами органів державного нагляду та комітетів профспілок.

При складанні номенклатурних і річних планів щодо покращення умов праці враховуються найактуальнші на даний період заходи з охорони праці.

В основу складання планів повинні бути покладені наступні принципи:

• перспективність, що характеризує вибір найважливіших завдань з охорони праці;

• комплексність, що забезпечує зв'язок діючих та перспективних планів з охорони праці з іншими планами виробництва (план соціального розвитку колективу, наукова організація праці, виробництва і управління;

• охорона праці жінок та підлітків;

• заходи з культури виробництва тощо);

• системність структури планів, що забезпечує зв'язок з іншими планами.

Для швидкої ліквідації недоліків, які виявлені в процесі державного, відомчого та громадського контролю, розробляються оперативні плани з охорони праці.

З метою зменшення матеріальних збитків і моральної шкоди від виробничого травматизму на підприємствах різної форми господарювання розробляються заходи профілактики, що передбачають конкретні завдання, термін виконання, необхідні ресурси для їх реалізації та способи контролю за їх здійсненням.

Заходи з боротьби з виробничим травматизмом розробляються на підставі аналізу конкретних ситуацій та конкретних умов праці і узгоджуються з професійними спілками. Такі заходи, залежно від конкретних умов виробничої діяльності, можуть включати як технічні, санітарно-гігієнічні так і організаційні методи та засоби запобігання реалізації небезпечних ситуацій у небажані події.

До технічних заходів по забезпеченню безпечних умов праці належать:

• рівень механізації та автоматизації виробничих процесів;

• засоби огородження, сигналізації, дистанційне управління;

• зміна технологічних процесів на більш безпечні;

• вдосконалення конструктивних характеристик машин, механізмів;

• вдосконалення колективних та індивідуальних засобів захисту працюючих та ін.

До санітарно-гігієнічних заходів залежно від умов діяльності належать:

• облаштування вентиляційних систем;

• модернізація штучного і природного освітлення;

• централізоване питне водопостачання;

• забезпечення нормальних параметрів повітряного виробничого середовища;

• заходи по боротьбі з шумом та вібрацією;

• обладнання зон відпочинку та ін.

До організаційних заходів належать:

• дотримання трудової та технологічної дисципліни, правил та норм з охорони праці;

• проведення планово-запобіжних ремонтів;

• рівень кваліфікації штатних працівників;

• відомчий та громадський контроль за виконанням робіт;

• відповідне навчання та інструктаж працюючих та ін.

У кожному підприємстві щорічно розробляються заходи щодо профілактики виробничого травматизму й професійних захворювань, які включаються в колективні договори, забезпечуються технічною документацією, джерелами фінансування та матеріальними ресурсами.

Розробка заходів щодо попередження нещасних випадків – головна мета всіх теоретичних та практичних робіт у галузі охорони праці.

Для забезпечення безпеки праці застосовуються засоби захисту, котрі поділяються на дві групи: колективного та індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту виключають вплив на працюючого небезпечного виробничого фактора, що зумовлений рухом або переміщенням матеріального тіла.

Засоби індивідуального захисту видаються робітникам індивідуально. Вони забезпечують захист органів людини від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Нижче наводиться характеристика та кваліфікація згаданих засобів захисту.

До засобів колективного захисту відносять огороджувальні пристрої. О городжувальні засоби поділяють на дві групи: огороджувальні пристрої рухомих частин, але не різальних інструментів, і огороджувальні пристрої різальних інструментів.

Пристрої першої групи можуть бути постійними, наглухо закріпленими, знімними, відкидними, висувними, пересувними або з дверцятами. Це залежить від особливостей огороджувального органа (вузла), особливостей його експлуатації, місця у верстаті. Часто використовуються знімні огороджувальні пристрої, котрі постійно закривають пасову, зубчасту, ланцюгову чи іншу передачу. Вони можуть бути у вигляді кожухів, козирків, планок, бар'єрів і екранів. За способом виготовлення вони поділяються на суцільні, несуцільні і комбіновані.

Огороджувальні засоби різальних інструментів можуть огороджувати їх неробочу частину, тільки робочу їх частину або ту і іншу. Здебільшого огородження виконують і інші функції, проте у всіх випадках вони мають виконувати основну функцію – огородження небезпечної для робітників зони.

Огородження можуть наглухо закривати інструмент (неробочу його частину), періодично переміщатися рукою робітника, бути кінематично пов'язаними і автоматичними.

Огородження не повинні бути громіздкими, не створювати незручностей у роботі, не знижувати продуктивності праці та якості обробки, але повинні бути технологічними, міцними і не обмежувати видимості робочої зони, легко зніматися та встановлюватися і входити до комплекту верстата. Огородження блокується з пусковим пристроєм.

Запобіжні засоби призначені для ліквідації небезпечного виробничого фактора у джерелі його утворення.

За характером дії вони поділяються на блокувальні та обмежувальні. Блокувальні пристрої за конструктивним виконанням поділяють на муфти, штифти, клапани, шпонки, мембрани, пружини, сильфони і шайби.

Блокувальні пристрої призначені для вимкнення або запобігання можливості увімкнення джерела небезпеки при знятому (відкритому) огороджувальному пристрої. Найбільш поширені в деревообробці електричні блокування, принцип роботи котрих полягає в автоматичному відключенні електричного живлення або неможливості увімкнення верстата при знятому або відкинутому огородженні. Електромеханічне блокування застосовується на дверцятах електрошаф, котрі закривають електророзподілювальні пристрої, на дверцятах і люках, що ведуть в небезпечні зони тощо.

Принцип дії фотоелектричного блокування полягає в перетині світлового променя, спрямованого на фотоелемент і зміні величини світлового потоку, що падає на нього, внаслідок чого змінюється сила струму, котрий подається на вимірно-командний пристрій. Подається імпульс на ввімкнення виконавчого механізму захисного пристрою.

Пневматичне та гідравлічне блокування застосовується у пневмо- та гідросистемах і виготовляється у вигляді клапанів та мембран. Запобіжні мембрани призначені для захисту хімічного устаткування від руйнування за умов аварійного зростання тиску. Основним недоліком запобіжних розривних мембран є те, що після їх спрацювання отвір скидання тиску залишається відкритим.

Гальмівні пристрої призначені для сповільнення або зупинки виробничого устаткування під час виникнення небезпечної виробничої ситуації.

За конструктивним виконанням гальмівні пристрої поділяються на колодкові, стрічкові, дискові, за формою – конічні та клинові. За способом спрацювання вони можуть бути ручними, автоматичними і напівавтоматичними. За принципом дії гальмівні пристрої поділяються на механічні, електромагнітні, пневматичні, гідравлічні та комбіновані. Гальмівні пристрої використовуються для швидкої зупинки валів, шпинделів після виключення верстата.

Пристрої автоматичного контролю та сигналізації призначені для контролю передавання та відтворення інформації (кольорової, звукової, світлової тощо) з метою привернення уваги працюючих та прийняття ними рішень за прояву або можливого виникнення небезпечного виробничого фактора. За призначенням ці пристрої поділяються на інформаційні, попереджувальні, аварійні та відповідні. За характером спрацювання сигналу – постійні або пульсуючі. За контрольованим параметром сигналізація може контролювати тиск, температуру, вологість, загазованість, шум, вібрацію, частоту обертання, початок пуску тощо.

Сигналізація застосовується самостійно або разом з огороджувальними, запобіжними, пусковими пристроями, пристроями керування обладнанням. Слід надавати перевагу такій сигналізації, котра сигналізує, попереджує та автоматично усуває небезпеку. Світлова, звукова або світлозвукова сигналізація подається під час групового обслуговування агрегатів, багатоповерхового розташування устаткування, перед пуском для попередження працюючих про необхідність вживання заходів перестороги.

Пристрої дистанційного керування призначені для управління технологічними процесами або виробничим устаткуванням за межами небезпечної зони. Це найефективніші засоби безпеки. Завдяки ним робітники виводяться з зон інтенсивного переміщення предметів праці, шумних та гарячих дільниць і можуть навіть перебувати в іншому приміщенні. Впровадження потокових механізованих та автоматизованих ліній супроводжується застосуванням дистанційного управління та підвищенням безпеки праці.

Засоби індивідуального захисту застосовують у тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту. Вони підлягають оцінці за захисними, фізіологічними та експлуатаційними показниками.

Засоби захисту шкірного покриву (спеціальний одяг) видаються робітникам та інженерно-технічним працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, води, вологи, кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних речовин, нафти і жирів, для захисту від біологічних факторів.

Залежно від призначення та виду шкідливого фактора, спецодяг виготовляють з гладкофарбованого полосника з просочуванням, лавсанобавовняної тканини, сукняної напіввовняної тканини з поліпропіленом, кислотозахисного сукна, нетканого прошивного нітронового полотна.

Для захисту працюючих від впливу вологи застосовують спецодяг із бавовнянопаперових та лляних тканин із водозахисним просочуванням і гумовим покриттям.

Спецодяг загального призначення, що захищає робітників від виробничого забруднення, механічних пошкоджень і холоду, виготовляється із звичайних бавовняно-паперових тканин.

Засоби захисту органів дихання та слуху забезпечують ефективний захист людини від шкідливого впливу різних забруднень (пилу, газу, пари, аерозолей), які є в повітрі робочої зони та від нестачі кисню.

Слід зауважити, що необхідна безпека повинна забезпечуватись гігієнічним нормуванням із встановленням гранично допустимої концентрації (ГДК) або гранично допустимого рівня (ГДР) шкідливих факторів. Цьому сприяє ефективна загальнообмінна та місцева вентиляція, застосування водяного зрошування запиленого повітряного середовища тощо. Спеціальними захисними засобами є протигази та респіратори. Ці засоби поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

Фільтруючі засоби забезпечують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин.

Ізолюючі засоби застосовують під час аварій та великих викидів шкідливих речовин в атмосферу.

Засобами захисту слуху від інтенсивного шуму (якщо його неможливо знизити конструктивними засобами) є навушники та заглушки. Навушники знижують високочастотний шум на 40 дБ, а вушні вкладиші –до 25 дБ.

Засоби захисту голови, обличчя і очей попереджують вплив пилу, стружки та падаючих предметів застосуванням спеціальних окулярів, масок, щитків, капелюхів та касок. Окуляри застосовуються в токарних цехах, під час заточування інструментів тощо. Маски, щитки і капелюхи використовуються в ремонтних цехах, а каски – на завантажувально-розвантажувальних роботах.

Для зовнішніх робіт під час холодного та перехідного періоду року використовується валяне взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів та клеїв – гумові чоботи. Під час роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені клеєні та гумові чоботи.

Засобом захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду є рукавиці і рукавички. Найчастіше використовують бавовняно-паперові рукавиці.

Під час роботи зі слабкими кислотами і лугами для захисту пальців рук використовують гумові напальчники, а для захисту від порізів і забруднень – шкіряні напальчники.

Поряд із колективними засобами захисту від струму слід використовувати індивідуальні засоби. До них відносять діелектричні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелектричної гуми. Особливу увагу слід звертати на справність засобів, перед використанням оглядати їх.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг).