
- •Наукова мова як комунікативний феномен
- •1.2. Сутність та особливості наукового стилю української мови
- •Функціональні стилі
- •Загальна характеристика наукового стилю мовлення
- •Підстилі наукового стилю та їх жанрові різновиди
- •Навчальна програма сучасної української літературної мови
- •1.3. Особливості усного
- •Порівняльна характеристика усного і писемного мовлення
- •Епітети до термінів
- •Уживання слів у наукових текстах (за о. Сербенською)
- •Типові мовні звороти
- •Уживання іменників у наукових текстах
- •Власні назви із закінченнями -а, -у
- •Уживання прикметників у наукових текстах
- •Використання числівників у наукових текстах
- •Дієслівні конструкції у наукових текстах
- •Уживання дієприкметників у наукових текстах
- •Дієприслівникові відповідники до російських іменниково-прийменникових сполук
- •Уживання дієприслівників у наукових текстах
- •Уживання сполучників у наукових текстах
- •Уживання прийменників у наукових текстах
- •1.4. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця
1.4. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця
Однією із складових наукової мовної культури науковця є лексикографічна компетенція. Вона охоплює мотиваційний, емоційно-естетичний, когнітивний, операційно-діяльнісний компоненти.
Мотиваційний та емоційно-естетичний компоненти передбачають сформованість стійкої усвідомленої потреби, емоційно-оцінного ставлення та інтересу в опануванні здобутків української лексикографії, переконаності в суспільній значущості знань з лексикографії, бажання здійснювати лексикографічний науковий пошук, вироблення мовного смаку шляхом розширення філологічного кругозору, професійного задоволення від виконуваної діяльності. Важливе значення при цьому мають духовні цінності, глибина лексикографічних мовних знань особистості.
Когнітивний компонент становлять знання типів словників, праць українських лексикографів, особливостей словникової статті, її своєрідності у словниках різних типів, а також професійної лексикографічної роботи з текстом.
Складовими операційно-діяльнісного компонента є вміння і навички оперувати набутими лексикографічними знаннями у професійній діяльності: сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коментувати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності сфері й ситуації спілкування; з'ясовувати роль синонімічних, антонімічних, фразеологічних, орфоепічних, орфографічних та інших словників у формуванні мовної культури особистості; здійснювати порівняльний аналіз словників, володіти навичками збирання та оброблення лексикографічного матеріалу, у т. ч. комп'ютерного, укладати власні словники-довідники тощо.
Важливим шляхом формування складових лексикографічної компетенції є ознайомлення із здобутками відповідної науки. Постійні лексичні зміни в мовній системі і необхідність їх ефективної фіксації зумовлюють перегляд і збагачення чинної класифікації лексикографії. Увиразнюються теоретична і практична лексикографія, теорія лексикографії і навчальна лексикографія, динамічно розвиваються комп'ютерна і корпусна лексикографія. Зростає значення металексикографії (галузь лексикографії, до компетенції якої належать осмислення суті, змісту, завдань та структури лексикографії; з'ясування методів, принципів та методик лексикографічного опису мовної системи; вироблення засад лексикографування мовного матеріалу; окреслення системи та структури словника залежно від його мети, типу і жанру; розроблення метамови словника; дослідження функцій словника; історія лексикографії), окреслюється адресна спрямованість лексикографічної продукції: для широкого кола носіїв мови; тих, хто вивчає українську мову як іноземну; філологів, учителів, учнів тощо.
Головним об'єктом лексикографії є словник.
Словник — зібрання слів (словосполучень), розташованих у певному порядку, із супутніми Поясненнями залежно від призначення.
Енциклопедичні словники зосереджують увагу на понятті, подають інформацію про ті чи інші явища дійсності, країни, події, лінгвістичні — акцентують на значенні слова. Водночас лексикографи наголошують на прозорості межі між цими видами словників.
Кожний словник залежно від призначення і функцій — загальномовний чи спеціальний, одномовний чи перекладний, нормативний, вибірковий, генетичний - допомагає вибудувати текст й адекватно сприймати відповідні елементи в ньому. Зокрема, коли виникають проблеми стосовно розуміння значення слова в тексті, вагання у правильності його використання в мовленні, слід звертатися до тлумачного, або комплексного, словника, в якому слово розкрито в нерозривній єдності парадигматичного, синтагматичного і дериваційного аспектів. Робота з тлумачним словником загострює сприйняття і розуміння глибинного смислу слова. Сьогодні у тлумачних словниках, укладених на основі 11-томного радянського видання, усунуто ідеологічно маркований ілюстративний матеріал, зафіксовано нові слова, які з'явилися в останні десятиліття, розширено основні функції (наукову, систематизаційну, нормативну, тлумачну), створюється єдина система засобів стилістичної характеристики.
Робота з етимологічним словником дає змогу поглибити складові лексикографічної культури, з'ясувати походження лексем, розширити уявлення про духовно-матеріальну культуру різних регіонів України. Збагатити мовний потенціал допомагають синонімічні, антонімічні, фразеологічні словники, словники епітетів, іншомовних слів та ін. Орфоепічний і орфографічний словники засвідчують правописні стандарти і норми вимови.
Професійна діяльність зумовлює ознайомлення з термінами відповідної науки, оволодіння термінологічним мінімумом, отже, звернення до термінологічних словників (подано інформацію про терміни), що уможливлює також розвиток мовнотермінологічної компетенції, зокрема завдяки «Українсько-російському словнику наукової термінології» (2004) за редакцією Л. Симоненко. На формування лексикографічної і водночас мовнокомунікативної компетенцій спрямований перший в українській лексикографії «Словник термінів міжкультурної комунікації» (Ф. Бацевич, 2007). У ньому подано терміни комунікативної лінгвістики, що відображають процес вербального і невербального спілкування людей, які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот.
На сьогодні активізувалися процеси семантичного розширення або звуження значення лексичних одиниць. Так, маргінес (марґінес) крім семантики «берег, поле книжки, зошита тощо» в сучасній українській публіцистиці функціонує у значенні «узбіччя цивілізації, прогресу; глуха, відстала провінція». Лексему фундація вживають у значеннях: «пожертвування коштів на заснування чого-небудь; фонд; установа, організація (благодійницька); товариство, спілка». Увиразнюються питомі українські словотвірні ознаки: комп'ютерний;, випереджувальний та ін.
Характеристика слова, особливо його стилістичних ознак, створення лексикографічного портрета слова чи групи слів потребують звернення до словників різних типів і різних баз даних. Це стимулює розвиток корпусної (електронної) лексикографії, отже, зумовлює впровадження до лексикографічної компетенції сучасного користувача інформаційно-комп'ютерної складової.
Корпусна (лат. соrриs — організація, основа) лексикографія (грец. lехікоп — словник і grарho — пишу) — галузь вивчення мови на основі текстів сучасної мови з постійним використанням комп'ютера для аналізу, збереження і опрацювання лексикографічної інформації.
Корпусна лексикографія дає змогу постійно збільшувати кількість лексичних одиниць, не очікуючи чергового перевидання словника, значно економлячи час і матеріальні ресурси. Електронні словники забезпечують збереження великого обсягу інформації за рахунок використання гіперпосилань, мають ефективну систему пошуку (повнотекстовий пошук, одночасний пошук у кількох словниках, швидкість пошуку). Крім того, можна постійно відбирати й упорядковувати словниковий матеріал. Спробою корпусної лексикографії є електронна енциклопедія «Українська мова» як додатковий засіб до друкованого варіанта (К., 2000), створеного в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні та Інституті української мови НАН України.
Українським мовно-інформаційним фондом (науково-дослідний інститут Національної академії наук України, діяльність якого пов'язана з дослідженням мови комп'ютерними методами) в онлайновому варіанті розроблена інтегрована лексикографічна система «Словники України», до складу якої належать п'ять словників — орфографічний, транскрипції, фразеологічний, синонімів та антонімів (252 тис. слів). У процесі підготовки перебуває новий 20-томний тлумачний словник української мови, інформаційно-лінгвістична система якого еволюціонуватиме і як дослідницька. До неї буде «вмонтовано» лінгвістичний корпус української та інших мов з автоматизованою лексичною картотекою, озвучуванням заголовних слів, фотографіями, анімацією, відеофрагментами, елементами мультимедіа.
Один із шляхів формування лексикографічної компетенції — вивчення досвіду словникарської роботи за кордоном. У Франції, наприклад, систематично поповнюють словник чужоземної лексики [http://www.culture.fr/culture/dglf], яку недоцільно вживати в офіційних документах; а діяльність Національного комітету з етики спрямована на постійне очищення мови від американізмів, германізмів, жаргонізмів. У навчальному процесі університетів США успішно використовують електронний тлумачний словник англійської мови Merriam-Webster’s collegiate dictionary [http://www.m-w.com/thesaurus.htm], кількість нових слів у якому систематично збільшується.
Отже, на сьогодні зростає роль словника як путівника в різних галузях знання, вагомої складової мовної культури особистості. Пошана до української мови, систематичне розширення інформаційного, практичного обсягу лексикографічних знань, стійка усвідомлена потреба в опануванні здобутків української лексикографії, бажання здійснювати лексикографічний науковий пошук, уміння і навички сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коментувати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності сфері й ситуації спілкування — усе це підвищує рівень лексикографічної компетенції науковця. Сформована лексикографічна культура визначає рівень розвитку лінгвістичного чуття.
Запитання. Завдання
У чому сутність поняття «культура наукової мови»?
Поясніть відмінність між термінами «мова науки», «наукове мовлення», «науковий стиль».
Які чинники впливають на розвиток наукового стилю?
Визначте ознаки наукового стилю.
З'ясуйте, у чому полягає відмінність між усним і писемним науковим мовленням.
Охарактеризуйте шляхи формування індивідуального інтонаційного стилю.
Розмежуйте поняття «термін», «професіоналізм», «загальнонаукові слова».
Поміркуйте, з якою метою в науковому стилі вживають усталені сполуки.
Поясність термін «екологія наукової мови».
У чому виражається сувора нормативність уживання морфологічних форм частин мови в науковому стилі?
З'ясуйте особливості використання словоформ іменників у науковому стилі.
У чому специфіка вживання порядкових числівників на позначення часу?
Які частини мови маловживані у науковому стилі? Чому?
Поміркуйте, чи можна написати якісне наукове дослідження без звернення до словника. Чи підтримує держава роботу з підготовки та популяризації словників?
Мовознавець Олекса Синявський говорив своїм учням: «...працювати над своїм словником, себто над тим, щоб до речі й якнайкраще вжити слово, треба б далеко більше, ніж то в нас ведеться... Така праця... збагачує лексику, витоншує її і зменшує лексичну однобокість, хибні нахили залюблятися в одних словах (чи з певними наростками) і обминати інші». Прокоментуйте слова вченого. Що для вас означає працювати зі словником?
Підготуйте рекламу одного з електронних словників, врахувавши його мету, оптимальний обсяг інформації на слайді, вікові особливості глядачів, специфіку сприйняття інформації з екрана, вплив кольору фону і шрифту на розуміння інформації.