Тема 2. Наукове дослідження

Формою існування і розвитку науки є наукове дослідження.

Наукова (науково-дослідна) діяльність – це діяльність, спрямована на отримання і споживання нових знань.

Інформаційна діяльність – це діяльність людей, пов’язана з отриманням, передачею, обробкою та зберіганням інформації та наданням різних послуг споживачу.

Наукова діяльність має ряд особливостей:

• праця у сфері науки носить суспільний та загальний характер. Це означає, що будь-яке відкриття включає в себе суспільну працю. У процесі здійснення наукових досліджень науковець користується працями як сучасних вчених, так і вчених минулого. При цьому формуються 3 види наукових зв’язків: внутрішньонаукові, внутрішньогалузеві, міжгалузеві;

• наукова діяльність є невід’ємною частиною суспільного розвитку;

• наукова діяльність потребує особливих форм та методів її управління, оскільки в даній сфері переважно використовується розумова праця, яка у великій мірі пов’язана із вирішенням все нових і нових завдань, виконанням нешаблонних операцій.

Внутрішньонаукові зв’язки – це зв’язки між різними науковими дисциплінами.

Внутрішньогалузеві зв’язки – це зв’язки між наукою та виробництвом в межах однієї галузі.

Міжгалузеві зв’язки – це зв’язки між наукою та виробництвом в рамках різних галузей економіки.

Наукове дослідження – це діяльність, спрямована на вивчення об'єкту, процесу або явища, їх структури і зв'язків, а також отримання і запровадження в практику корисних для людини результатів. Його об'єктом є матеріальна або ідеальна системи, а предметом – структура системи, взаємодія її елементів, різні властивості, закономірності розвитку і т.д.

За джерелами фінансування наукові дослідження поділяють на:

• бюджетні;

• договірні;

• ті, які не фінансуються.

Бюджетні дослідження фінансуються за рахунок державного або місцевих бюджетів. Договірні дослідження фінансуються організаціями-замовниками за господарськими договорами. Дослідження, що не фінансуються виконуються за ініціативою вченого, за індивідуальним планом викладача.

За цільовим призначенням наукові дослідження поділяють на:

• фундаментальні;

• прикладні;

• пошукові;

• розробки.

Фундаментальні наукові дослідження – це експериментальна або теоретична діяльність, спрямована на отримання нових знань про основні закономірності будови, функціонування і розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища.

Прикладні наукові дослідження – це дослідження, спрямовані переважно на вживання нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань. Іншими словами, вони спрямовані на вирішення проблем використання наукових знань, одержаних в результаті фундаментальних досліджень, в практичній діяльності людей.

Розробка – це дослідження, яке спрямоване на запровадження в практику результатів конкретних фундаментальних і прикладних досліджень.

За термінами здійснення наукові дослідження можна поділити на:

• довгострокові;

• короткострокові;

• експрес-дослідження.

Залежно від форм і методів проведення досліджень розрізняють такі їх види:

• експериментальне;

• методичне;

• описове;

• експериментально-аналітичне;

• історико-біографічне;

• змішаного типу.

У теорії пізнання виділяють два рівні дослідження: теоретичний і емпіричний.

Теоретичний рівень дослідження характеризується використанням переважно логічних методів пізнання. На цьому рівні одержані факти досліджуються, обробляються за допомогою логічних понять, висновків, законів і інших форм мислення. Тут досліджувані об'єкти аналізуються, узагальнюються, формулюється їх суть, внутрішні зв'язки, закони розвитку.

Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія.

Проблема – це складне теоретичне або практичне завдання, методи вирішення якого невідомі або відомі не повністю.

Розрізняють проблеми нерозвинені і розвинені.

Нерозвинені проблеми характеризуються наступними рисами:

• вони виникли на базі певної теорії, концепції;

• це складні, нестандартні завдання;

• їх вирішення спрямоване на усунення суперечностей, які виникли у процесі пізнання;

• шляхи вирішення проблеми є невідомими.

Розвинені проблеми формують конкретні напрямки та шляхи їх вирішення.

Гіпотеза – це наукове припущення стосовно структури досліджуваних об'єктів, характеру внутрішніх і зовнішніх зв'язків їх структурних елементів.

Наукова гіпотеза повинна відповідати наступним вимогам:

• релевантності, тобто відповідності фактам, на які вона спирається;

• достовірності шляхом, співставлення з даними спостережень або експериментів;

• сумісності з існуючими науковими знаннями;

• володіння пояснювальною силою, тобто з гіпотези повинна виводитися деяка кількість підтверджуючих її фактів. Більшою пояснювальною силою володітиме та гіпотеза, з якої виводиться найбільша кількість фактів;

• простоти, тобто вона не повинна містити ніяких довільних припущень, суб’єктивних міркувань.

Розрізняють гіпотези описові, пояснювальні і прогнозні.

Описова гіпотеза – це припущення про істотні властивості об'єктів, характер зв'язків між окремими елементами об'єкту, що вивчається.

Пояснювальна гіпотеза – це припущення про причинно-наслідкові зв’язки.

Прогнозна гіпотеза – це припущення про тенденції і закономірності розвитку об'єкту дослідження.

Теорія – це логічно організоване знання, концептуальна система знань, яка адекватно і цілісно відображає певну дійсну систему.

Вона має наступні властивості:

• Теорія є однією з форм раціональної розумової діяльності.

• Теорія – це цілісна система достовірних знань.

• Вона не тільки описує сукупність фактів, але і пояснює їх, тобто виявляє походження і розвиток явищ і процесів, їх внутрішні і зовнішні зв'язки, причинні і інші залежності і т.д.

• Всі положення і висновки , що містяться в теорії, обґрунтовані, доведені.

Теорії класифікують по предмету дослідження. За цією основою розрізняють соціальні, математичні, фізичні, хімічні, психологічні, етичні і інші теорії.

У сучасній методології науки виділяють наступні структурні елементи теорії:

• початкові підстави (поняття, закони, аксіоми, принципи і т.д.);

• об'єкт, що ідеалізується, тобто теоретична модель якоїсь частини дійсності, істотних властивостей і зв'язків явищ, що вивчаються, предметів;

• логіку теорії – сукупність певних правил і способів доведення;

• філософські установки і соціальні цінності;

• сукупність законів і положень, виведених як наслідки даної теорії.

Структуру теорії утворюють поняття, думки, закони, наукові положення, навчання, ідеї і інші елементи.

Поняття – це думка, що відображає істотні і необхідні ознаки певної кількості предметів або явищ.

Категорія – загальне, фундаментальне поняття, що відображає найістотніші властивості і відносини предметів і явищ. Категорії бувають філософськими, загальнонауковими і ті, які відносяться до окремої галузі науки.

Науковий термін – це слово або поєднання слів, що позначає наукове поняття.

Понятійний апарат – сукупність понять, які використовуються в певній науці, і утворюють її понятійний апарат.

Судження – це думка, в якій щось стверджується або заперечується.

Принцип теорії – рушійна сила, ідея, основне положення теорії. Принципи бувають теоретичними і методологічними.

Аксіома – це положення, яке є початковим, незмінним і з якого за встановленими правилами виводяться інші положення.

Закон – це об'єктивний, істотний, внутрішній, необхідний і стійкий зв'язок між явищами, процесами. Закони можуть бути класифіковані за різними ознаками. Так, за основними сферами реальності можна виділити закони природи, суспільства, мислення і пізнання.

Закономірність – це система істотних, необхідних загальних зв'язків, кожна з яких складає окремий закон.

Положення – наукове твердження, сформульована думка.

Вчення – сукупність теоретичних положень про яку-небудь сферу прояву дійсності.

Ідея – це нове інтуїтивне пояснення події або явища, визначальне стрижневе положення в теорії.

Концепція – це система теоретичних поглядів, об'єднаних науковою ідеєю (науковими ідеями).

Емпіричний рівень дослідження характеризується системою пізнання, вивчення зовнішнього світу за допомогою органів відчуттів.

Взаємодія емпіричного і теоретичного рівнів дослідження полягає в тому, що:

• сукупність фактів складає практичну основу теорії або гіпотези;

• факти можуть підтверджувати теорію або спростовувати її;

• науковий факт завжди пронизаний теорією, оскільки він не може бути сформульований без системи понять, уявлень;

• емпіричне дослідження в сучасній науці зумовлюється, спрямовується теорією.

Структуру емпіричного рівня дослідження складають факти, емпіричні узагальнення і закони (залежності).

Факт – об'єктивна подія, результат, що відноситься до об'єктивної реальності (факт дійсності) або до сфери свідомості і пізнання (факт свідомості);

Емпіричне узагальнення – це система певних наукових фактів.

Емпіричні закони – це закони, що відображають регулярність прояву явищ.

Для успішного проведення наукового дослідження його необхідно правильно організувати, спланувати і виконувати в певній послідовності. Послідовність дій залежить від типу об'єкту і цілей наукового дослідження.

В наукових дослідженнях виділяють п'ять стадій:

• підготовка програми;

• збір емпіричної інформації;

• обробка і узагальнення одержаних даних;

• науковий аналіз і пояснення даних;

• виклад результатів .

Стосовно робіт студентів можна відмітити наступні послідовні етапи їх виконання:

• підготовчий;

• проведення теоретичних і емпіричних досліджень;

• робота над рукописом і його оформлення;

• запровадження результатів наукового дослідження.

Підготовчий етап включає:

• вибір теми;

• обґрунтування необхідності проведення дослідження;

• визначення гіпотез, цілей і завдань дослідження;

• розробку плану або програми наукового дослідження;

• підготовку засобів дослідження (інструментарію).

Спочатку формулюється тема наукового дослідження і обґрунтовується причина розробки. Шляхом попереднього ознайомлення з літературою і матеріалами раніше проведених досліджень з'ясовується, якою мірою питання теми вивчені і які отримані результати. Особливу увагу слід приділити питанням, на які відповідей взагалі немає або вони не достатньо опрацьовані.

Дослідницький етап складається з:

• систематичного вивчення літератури по темі, статистичних відомостей і архівних матеріалів;

• проведення теоретичних і емпіричних досліджень;

• обробки, узагальнення і аналізу одержаних даних; пояснення нових наукових фактів, аргументування і формулювання положень, висновків, практичних рекомендацій і пропозицій.

Третій етап включає:

• визначення композиції (побудови, внутрішньої структури) роботи;

• уточнення заголовка, назв глав і параграфів;

• підготовку чорнового рукопису і її редагування; оформлення тексту, зокрема списку використаної літератури і додатків.

Четвертий етап складається із запровадження результатів дослідження в практику і авторського супроводу запроваджених розробок.