Культура України в 1921-1928 рр.

Освіта

— Відсутність фінансування, нестача освітянських та • наукових кадрів, класовий підхід до працівників

освіти та науки.

• Насильницька реорганізація «Просвіт» в сільські будинки та хати-читальні.

• Кампанія з ліквідації неписьменності (ухвалення декрету про ліквідацію неписьменності (1921 р.), створення комісії для боротьби з неписьменністю (1921 р.), заснування товариства «Геть непись­менність!» (1923 р.) тощо).

• Створення розгалуженої системи освітніх за­кладів.

• Безкоштовне навчання дітей у загальних семиріч них школах та професійно-технічних закладах.

• Створення навчально-виховних закладів для сирі» та безпритульних.

• Зростання кількості шкіл-з українською мовою викладання.

• «Пролетаризація»; студентства, розширення ме­режі робітфаків.

• Впровадження української мови в навчальний про­цес вищої школи (декрет Раднаркому УСРР про не­обхідність переведення вузів на українську мову викладання 1923 р.).

• Розширення мережі вузів, які готували спеціалістів для всіх галузей народного господарства.

• Створення навчальних закладів, покликаних за­безпечити більшовицьку партію та державу кад­рами кваліфікованих працівників, викладачів, пропагандистів (заснування вищої партійної шко­ли у Харкові (1921 р.), яку в 1922 р. було пере­творено на Комуністичний університет ім. Артема).

Наука

— Центр наукового життя — Всеукраїнська академія наук (ВУАН) на чолі з В. Липським, яка розгорну­ла роботу в трьох напрямках:

• історико-філологічному;

• фізико-математичному;

• соціально-економічному.

• Плідна діяльність членів УАН В. Вернадського (природознавство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М. КриловатаГ. Прейфа (мате­матика), А. Кримського (філологія), О. Богомоль­ця (медицина), Л. Писаржевського та В. Кістяковського (хімія) тощо.

• Заснування Інституту української наукової мови (1921 р.).

• Створення в Харкові Українського фізико-технічного інституту (1928 р.), в якому розгорнулися дослідження з ядерної фізики та радіофізики.

• Процес підпорядкування науково-дослідницьких закладів України центру (перетворення УАН на філію Академії наук СРСР).

Література

• Створення численних літературно-художніх об'єднань («Гарт», «Плуг», «Ланка», «Молод­няк», «Авангард» тощо).

• Поява талановитих творів українських письмен­ників М. Драй-Хмари, М. Зерова, М. Куліша, В. Сосюри, М. Хвильового, В. Ялового та ін.

• Створення (1925 р.) ВАПЛІТЕ на чолі з М. Хвильо­вим, до складу якої увійшли П. Тичина, М. Бажан, П. Панч, Ю. Яновський та ін.

• Розгортання літературної дискусії про майбутні перспективи й напрямки розвитку української літератури, в центрі якої опинився М. Хвильо­вий. Він пропагував широке використання до­сягнень європейського мистецтва, відхід від од­нобічної орієнтації на російську культуру. Ра­дянське керівництво оцінило виступ М. Хвиль­ового як поширення антиросійських настроїв і розгорнуло гостру критику письменника, а зго­дом змусило його разом з учасниками ВАПЛІТЕ писати лист із розкаянням.

Мистецтво

• Діяльність в Україні 45 професійних театрів. Відкриття у Києві театру «Березіль» під керівниц­твом талановитого актора та режисера Л. Курбаса (1922 р.), на сцені якого виступали видатні майст­ри сцени А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, О. Сердюк та ін. Намагання Л. Курбаса вивести те­атр на європейський рівень. Критика театру «Бе­резіль» із боку комуністичної партії за пропаганду національних ідей у мистецтві.

• Заснування у Харкові Українського театру опери та балету (1925 р.).

• Створення Асоціації художників Червоної України, членами якої були видатні українські митці С. Їжакевич, К. Трохименко, Ф. Кричевський та ін.

• Плідна праця засновника оригінальної художньої школи М. Бойчука.

• Розгортання роботи Одеської та Київської кіно­студій.

• Початок творчого шляху видатного українського режисера О. Довженка (фільми «Звенигора», «Ар­сенал»).

• Збагачення українського музичного мистецтва творами композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Вірьовки, Л. Ревуцького тощо.

Релігійне життя

• Відверто антицерковна, войовничо-атеїстична політика радянської влади.

• Арешти, переслідування та розстріли представ­ників духовенства та віруючих.

• Вилучення церковних цінностей під приво­дом закупівлі зерна за кордоном під час голоду 1921-1923 рр.

• Створення та організаційне оформлення УАПЦ на чолі з митрополитом В. Липківським.

УАПЦ — Українська автокефальна православна церква, утво­рення якоїу 1921 р.було поступкою радянської влади в процесі І українізації; ліквідована в 1930 р.

• Постійний тиск радянського керівництва на УАПЦ при формальному виявленні лояльного ставлення до неї.

• Намагання радянської влади внести розкол між різними конфесіями, підтримка різних сект, що підривало єдність церкви.