Утворення Директорії та повалення гетьманського режиму

Травень 1918 р. — створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до складу якого увійшли партії •та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як антинародну та ан­тиукраїнську.

Серпень 1918 р. — перетворення УНДС на Україн­ський національний союз (УНС), який згодом очолив

В. Винниченко. Мета: міцна самостійна Українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних, загальних, таємних та пропорційних виборів; захист прав українства на міжнародній арені; курс на повстання проти гетьманської влади.

Український національний союз (УНС) — координаційний осере­док українських політичних партій, професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадсько­го. До його складу входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз земств, І Союз залізничників тощо.

14 листопада 1918 р. — для керівництва повстан­ням створено Директорію УНР у складі В. Винниченка (голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А. Макаренка (керівник профспілки залізнич­ників), О. Андріївського (член УПСС).

ДиректоріяУНР—тимчасовий орган державної влади УНР, ство­рений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоро­падського. Після перемоги — вищий орган державної влади |Української Народної Республіки.

15 листопада 1918 р. — початок повстання: ви­ступ січових стрільців у Білій Церкві.

18 листопада 1918 р. — вирішальний бій під Мотовилівкою (поразка гетьманських військ, пе­рехід значної їх частини на бік повстанців).

14 грудня 1918 р. — вступ до Києва військ Дирек­торії; гетьман П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини.

18 грудня 1918 р. — прибуття Директорії до Києва.

Внутрішня політика Директорії

26 грудня 1918 р. — проголошення Декларації з програмою Директорії.

Політичний курс:

• скасування гетьманщини, відновлення УНР;

• Директорія виконувала роль тимчасової верховної влади до скликання Трудового конгресу України;

• влада в УНР належить трудящому народу, а не­трудові, експлуататорські класи позбавляються права голосу (у результаті були позбавлені права голосу промисловці, поміщики, комерсанти, час­тини інтелігенції, духовенства та ін.);

• встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;

• передача законодавчої влади Трудовому конгресу України;

Трудовий конгресу країни—вищий тимчасовий законодавчий ор­ган УНР у період Директорії УНР, скликаний з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана П. Скоропадського. Він прохо­див у Києві 23-28 січня 1919 р.

• створення уряду — Ради народних міністрів на чолі з В. Чехівським;

• передача влади на місцях губернським та повіто­вим трудовим радам;

• передача Трудовим конгресом України в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади Ди­ректорії, яка згодом під тиском обставин перетво­рилася на особисту диктатуру С. Петлюри;

• розквіт отаманщини (С. Петлюра був призначений Головним отаманом за відсутності боєздатної армії, отаманами призначали будь-кого, хто міг команду­вати, мав зброю і виказував лояльність до Дирек­торії, а також заявляв про своє прагнення боротися з більшовиками. Такі отамани отримали від Петлю­ри грамоти і кілька мільйонів українських карбо­ванців; не було будь-якого контролю над отамана­ми. У січні 1919 р. колишні петлюрівські отамани Григор'єв і Зелений заявили про перехід на більшо­вицькі позиції та партизанську боротьбу проти Ди­ректорії. У середині 1919 р. С. Петлюра розгорнув активну діяльність із реформування армії та бороть­би з отаманщиною, що повинно було сприяти зро­станню боєздатності армії).