10 (23) Червня 1917 р. — проголошення I Універ­салу уцр.

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого ор­гану влади в Україні, що визначали зміни державно-право­вого статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Причини проголошення:

• відхилення Тимчасовим урядом вимог деле­гації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії;

• ініціювання II Військовим з'їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Основні положення І Універсалу:

• проголошення автономії України;

• УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;

• заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;

• створення української державної скарбниці за ра­хунок спеціального податку з населення;

• участь представників усіх національностей у дер­жавотворчих процесах в Україні;

• необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею належало б винятково народові України.

Наслідки:

• фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;

• створення першого українського уряду — Гене­рального Секретаріату (15 (28) червня 1917 р.), який складався з 8 секретарств (внутрішніх (П. Христюк), продовольчих (М. Стасюк), війсь­кових (С. Петлюра), земельних (Б. Мартос), су­дових (В. Садовський), міжнаціональних справ (С. Єфремов), фінансів (X. Барановський), освіти (І. Стешенко)); голова — В. Винниченко. До пер­шого складу Генерального секретаріату увійшли представники трьох партій —- УСДРП, УПСР, УПСФ.

Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий і розпоряд­чий орган державної влади в Україні з 15 (28) червня 1917 р. до 9 (22) січня 1918 р.; уряд України, створений на закритому засіданні Малої Ради.

Історичне значення і Універсалу:

• подальше піднесення Української революції;

• зростання авторитету УЦР;

• визначення позиції різних політичних сил щодо української державності;

• засвідчив прагнення українців до створення влас­ної держави; розгортання державотворчих про­цесів в Україні.

З (16) липня 1917 р. — проголошення II Універ­салу УЦР.

Причини проголошення:

• пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим уря­дом;

• прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі з метою взяти під власний контроль процеси, що відбувалися в Україні.

Основні положення II Універсалу:

• визнання УЦР вищим органом влади в Україні;

• затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;

• поповнення УЦР представниками національних меншин;

• відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів;

• формування українських військових частин під контролем російського командування. Наслідки:

• досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;

• липнева криза Тимчасового уряду (вихід зі складу Тимчасового уряду кадетів на знак протесту проти визнання УЦР);

• 4—9 (17—22) липня 1917 р. — виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, погли­бив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

• продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;

• намагання з боку ЦР розв'язувати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;

• виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду щодо питання української автономії.

Другий універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучас­ників та дослідників. Так голова УЦР М. Грушевський вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», в той час як дослідник Я. Грицак відзначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні Ц^першим».

Компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом вия­вився нетривалим. Дуже швидко Тимчасовий уряд порушив попередні домовленості. Це сталося у зв'яз­ку з розв'язанням питання про повноваження Гене­рального Секретаріату.

Основні положення Статуту Генерального Секретаріату і «Тимчасової інструкції...»

Статут Генерального Секретаріату, підготовлений УЦР	«Тимчасова інструкція Ге­нерального Секретаріату Тимчасового уряду»
— Генеральний Секре­таріат — вищий орган управління в Україні, який формується УЦР і відповідає перед нею	— Генеральний Секре­таріат — місцевий орган Тимчасового уряду, який затверджувався ним за поданням Ради
— Коли УЦР висловлює недовіру Генеральному Секретаріату, він подає у відставку	— Центральна Рада фактич­но позбавляється законо­давчих прав
— Влада Генерального Сек­ретаріату поширюється на 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, Херсонську, Катерино­славську Харківську, ча­стину Чернігівської та частину Таврійської	— Влада Генерального Сек­ретаріату поширюється лише на 5 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської
— До складу Генераль­ного Секретаріату вхо­дять 14 секретарств: внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, національних справ; юстиції, освіти, торгівлі, промисловості, пошти та телеграфу, праці, шляхів сполучення	— Генеральний Секретаріат втрачає секретарства: • військових справ; • продовольчих справ; • судових справ; • шляхів сполучення; • пошти і телеграфу

Корніловський заколот

Причини заколоту:

• бездіяльність Тимчасового уряду в розв'язанні нагальних потреб (погіршення економічно­го становища країни, посилення соціальної на­пруги; загострення політичної боротьби; не­хтування російськими демократичними си­лами українських національних інтересів);

• заможні верстви населення вимагали встановлен­ня влади «сильної руки»;

• поразки на фронтах Першої світової війни.

Перебіг подій

• Кінець серпня 1917 р. — відбулася Державна на­рада, що сприяла консолідації правих сил; верхов­ним головнокомандувачем призначено Л. Корніло-ва, прибічника диктатури (його прихильниками були промисловці, підприємці, поміщики, війсь­кові). УЦР негативно поставилася до Державної наради та відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів (керівництво УЦР розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії).

• 25 серпня (6 вересня) 1917 р. — початок Корніловського заколоту. Ця подія спричинила швидке зростання політичної активності (ство­рення у містах революційних комітетів, комітетів порятунку революції, комітетів дій та інших ор­ганів для боротьби із заколотниками; блокування штабів реакційного офіцерства; затримання еше­лонів із вірними реакції військами; арешт коман­дувача Південно-Західним фронтом А. Денікіна тощо).

• 30 серпня (11 вересня) 1917 р. — придушення за­колоту за активної участі більшовиків.

Наслідки:

• поразка правих сил у боротьбі за владу в Росії;

• утрата Тимчасовим урядом опори серед заможних верств населення;

• зростання авторитету більшовиків, кількості чер-воногвардійців, більшовизація рад;

• погіршення соціально-економічного становища в державі;

• наростання революційної й національно-визволь­ної боротьби народів Росії.

З'їзд народів Росії в Києві

8—15 вересня (21—28 вересня) 1917 р. — прове­дення у Києві З'їзду народів Росії з ініціативи Цен­тральної Ради. На ньому були присутні делегати від різних національних груп Росії (українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, донські козаки тощо).

Головні рішення з'їзду:

— засудження державної централізації, федератив­ний переустрій Російської держави;

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти федерації, які діють певною мірою самостійно.

• Всеросійські Установчі збори не повинні перешкод­жати скликанню крайових Установчих зборів;

• заклик до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.

Наслідки:

• початок підготовки до Українських Установчих зборів;

• Рада оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев'ять її губер­ній (без Криму). Тимчасовий уряд не визнав цього рішення. Наказ київській судовій владі розпочати судовий процес проти Генерального Секретаріату.

Демократична нарада і позиція Центральної Ради

Вересень 1917 р. — скликання Демократичної на­ради у Петрограді, яка мала обрати Раду республік (передпарламент); висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної Ради:

• визнання за всіма націями права на самовизначен­ня;

• скликання кожною нацією національно-крайових суверенних Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;

• передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному Секретаріату;

• передача всіх поміщицьких, монастирських і цер­ковних земель земельним комітетам;

• установлення державного і крайового контролю над продукцією й розподіленням;

• оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на користь ок­ремих країв і цілої держави;

• негайно розпочати переговори з метою укладення миру.