29. Соціально-політичний і економічний розвиток українських земель напередодні Першої світової війни. Столипінська політична реакція

• Поразка першої Російської демократичної рево­люції в результаті здійснення Червневого держав­ного перевороту.

• Встановлення реакційного політичного режиму, відомого під назвою «столипінщина» (жорстокі ре­пресії проти учасників усіх антисамодержавних рухів — політичних, національних, соціальних,культурно-освітніх; засудження у 1907-1909 рр. 26 тис. осіб, із яких 5 тис. були засуджені до стра­та).

• Боротьба царизму з українським визвольним ру­хом (створення у Києві у березні 1908 р. Клубу російських націоналістів, який мав на меті про­тидіяти польському тискові та українському руху; сплеск російського націоналізму, поши­рення націоналістичного руху «чорносотенців», який жорстоко розправлявся з усіма, кого вва­жав ворогами російського народу; спрямування головного удару проти українських патріотич­них організацій та об'єднань; закриття полови­ни українських газет і частини видавництв; при­пинення діяльності багатьох «Просвіт»; заборона викладати українською мовою у школах (1909 р.) та проводити заходи, присвячені пам'яті Т. Шев­ченка; видання П. Столипіним циркуляру, згідно з яким заборонялося реєструвати будь-які «інородницькі» (неросійські) товариства і видавництва).

• Створення у 1908 р. Товариства українських по­ступовців (ТУП), лідерами якого стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко (заклик до усіх українських політичних сил консолідувати­ся в боротьбі за національне відродження; члени ТУП обстоювали конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу; найближ­чими завданнями вважали українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви; опікували­ся діяльністю «Просвіти», українського Науково­го товариства ім. Т. Шевченка, що діяло в Києві з 1907 р.).

• Справа Бейліса. Навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія Ющинського. Члени російських чорносотенних організацій поширили чутки, ніби його вбили євреї для одержан­ня християнської крові на Великдень. За підозрою у скоєному злочині був заарештований М. Бейліс. Таким чином самодержавство намагалося пошири­ти в Україні антисемітські настрої та спровокувати єврейські погроми. Справа закінчилася резонанс­ним судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса виступила демократична громадськість України та Росії. Присяжні виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

• Піднесення українського національно-визвольно­го руху напередодні Першої світової війни.

Українські землі у складі Австро-Угорської імперії (Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття)

• Гальмування промислового розвитку (кількісна перевага дрібних підприємств; повільний розви­ток промисловості; кустарно-ремісничий характер промисловості; незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону, свідоме гальмування австрійським урядом розвитку еко­номіки західноукраїнських земель (більш високіподатки, низьке фінансування, створення кра­щих умов для австрійських підприємців тощо), консервація економічної відсталості; перетворен­ня західноукраїнських земель на джерело сиро­вини та ринок збуту (система державного мита блокувала продаж готової продукції за кордон); домінування іноземного капіталу; нерівномірний розвиток галузей промисловості; перевага галу­зей добування та первісної обробки сировини).

• Повільний розвиток капіталістичних відно­син у сільському господарстві (наявність пере­житків кріпацтва; збереження церковного зем­леволодіння; зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи найвпливовіших поміщиків; диференціація селянства, аграрне перенаселення; низька продук­тивність сільського господарства).

• Еміграція населення до Канади, США, Аргенти­ни, Бразилії та інших країн.

• Політична система управління пристосована до здійснення в західноукраїнських землях велико­державної колонізаторської політики цісарського уряду (вся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісників, яких призначав імператор; їм підпорядковувалися поліція та місцеві органи управління — повітові старости, бурмістри в містах і війти в селах).

• Наростання українського національно-визвольно­го руху.

• Піднесення страйкової боротьби українських робітників і селян (страйк львівських будівель­ників у червні 1902 р., страйк сільськогосподарсь­ких робітників у Східній Галичині влітку 1902 р., страйкова боротьба нафтовиків у дрогобицько-бориславському нафтовому регіоні в 1904 р.).

• Великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційної монархії легальних західно­українських політичних партій, створених на­прикінці XIX ст.

• Значна роль греко-католицької церкви.

• Перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї — автономія України.