Мета хлопоманів:

• ліквідація царизму і кріпацтва;

• встановлення демократичної республіки на основі рівноправного добровільного співжиття українців, росіян і поляків.

Діяльність:

• дотримання народних звичаїв, спілкування українською мовою, носіння українського народ­ного одягу;

• збирання українського фольклору;

• просвітницька робота в селі, підняття національ­ної самосвідомості селян.

Хлопомани припинили діяльність у селах унаслідок поліцейського тиску в 1861 р. і приєдна­лися до українських груп, що діяли в містах.

Український визвольний рух другої половини XIX ст.

1. Кінець 50—60-х років XIX ст. — становленняукраїнського визвольного руху.

Передумови:занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демокра­тизація суспільного життя внаслідок реформ Олек­сандра II, колонізаційна політика царського уряду.

Головне завдання:культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуаль­ним, це була культурницька фаза розвитку визволь­ного руху.

Особливості: відбувається зміна провідників. Ко­зацько-старшинська еліта була втрачена, інтелігенція розвивалася повільно, селянство не здатне було очо­лити національно-визвольний рух.

Основною організаційною формою стали громади.

Громади — напівлегальні непартійні об'єднання української інтелігенції.

Перша громадабула створена в 1859 р. в Петер­бурзі.

Мета: підвищення культурно-освітнього рівня українського народу.

Учасники:В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко (колишні кирило-мефодіївці).

Діяльність громад:

• видання в Петербурзі літературно-наукового щомісячного журналу «Основа» (1861-1862 рр.), який виходив українською та частково росій­ською мовами. Тут друкувалися художні тво­ри, історичні праці Т. Шевченка, Марка Вовч­ка, Л. Глібова, М. Максимовича, М. Костома­рова та ін.;

• поширення громадівського руху в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів) та Росії (Москва, Катеринодар). Київську громаду очолив колишній хлопоман В. Антонович; Чернігівська громада ви­давала «Чернігівський листок» — щотижневу га­зету за редакцією Л. Глібова;

• громадівці обґрунтували самостійність українсько­го народу, його мови та культури, виступали про­ти антиукраїнської концепції історика М. По-годіна;

• організація недільних та щоденних шкіл для до­рослих;

• написання українських підручників (Т. Шевчен­ко, П. Куліш);

• збирання коштів на видання української літера­тури;

• організація публічних лекцій та бібліотек;

— поширення літературних творів Т. Шевченка, Мар­ка Вовчка, П. Куліша та інших письменників. Громади були розгромлені у 1863 р.: закри­то недільні школи, заарештовано активних учас­ників громадівського руху, припинено видання громадівської преси. Валуєвський циркуляр 1863 р. довершив розгром і спричинив перерву в розвитку українського національного руху на десять років.

Громадівці П. Чубинський та О. Кониський після суду були за­слані до північних російських губерній за звинуваченням у революційній діяльності.

2. 70—90-ті роки XIX ст. — діяльність Старої гро­мади, утвореної за ініціативою В. Антоновича на початку 70-х років у Києві.

Діяльність:

• збирання, обробка і публікація етнографічних ма­теріалів та праць з історії України;

• заснування Історичного товариства Нестора-літо-писця (1873 р.);

• заснування Південно-Західного відділу Російсько­го географічного товариства на чолі з Г. Галаганом (1873 р.). Учасниками товариства стали історик В. Антонович, економіст М. Зібер, публіцист М. Драгоманов, статистик О. Русов.

— видання газети «Київський телеграф» (1873-1875 рр.), яка серед іншого публікувала і кри­тичні матеріали щодо державної політики; Емський указ (1876 р.)завдав удару по ук­раїнській культурі:

• закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства;

• заборонено видавати «Київський телеграф»;

• звільнено ряд професорів Київського університе­ту;

• стався розкол громадівського руху: П. Куліш і М. Костомаров закликали підкоритися політиці царизму й обмежитися культурниць­кою діяльністю; В. Антонович і П. Житецький закликали піти на компроміс із самодержав ством та розвивати українську культуру в контакті з російською; Б. Грінченко, М. Драгоманов ви ви­ступили послідовними противниками поширен­ня русифікації.

З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини.