Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681 рр.)

Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд прого­лосив його гетьманом і «князем Малоросійської Ук­раїни».

Політика ю. Хмельницького

1. Був васалом турецького султана.

2. Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Право­бережної України.

Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війсь­ка під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив.

Другий похід відбувся 1678р.200-тисячне турець­ко-татарське військо захопило Чигирин після місяч­ної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з Ук­раїни.

Наслідки Чигиринських походів.Ю. Хмельниць­кому дісталася влада на Правобережній Україні; по­ходи довершили спустошення Правобережжя.

Московсько-турецькі суперечки щодо во­лодіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.):

1. Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля;

2. кордон між державами встановлювався по Дніпру;

3. землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років;

4. татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р.Ю. Хмельницького позбавили геть­манської булави. Він був страчений турками у Кам' янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.

Результати і наслідки Руїни

• Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави на­прикінці XVIII ст.

• Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.

• Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.

Лівобережна Україна та Слобожанщина в другій половині XVII ст.

Після укладення Вічного миру в 1686 р. Гетьманщи­ну розглядають як Лівобережну та Правобережну.

Лівобережна Гетьманщина— лівобережні ук­раїнські землі; Київ із приміською зоною.

Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини

1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Мос­ковського царства.

2.Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями.

3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем.

4. Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана.

5. До генеральної старшини входили:

• обозний (відповідав за постачання армії);

• суддя (очолював генеральний суд);

• осавул (відповідав за організацію військових частин);

• підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою);

• хорунжий (відповідав за збереження військо­вого прапора — корогви);

• бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади).

6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті.

7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом.

8. Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати.

9. У містах існувало магдебурзьке право.

Слобожанщина — історична область, яка охоп­лює території сучасних Харківської, Сумської, До­нецької, Луганської областей України, частину Во­ронезької, Бєлгородської та Курської областей Росій­ської Федерації.