VIII ст. До н. Е. Погіршується становище Скіфії:

• клімат став більш посушливим

• природні ресурси збідніли внаслідок людської діяльності.

До кінця III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування: сарматські племена витіснили скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У сте­повому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею в м. Неаполь поблизу сучасного Сімфе­рополя.

Сармати (IIIст. до н. є — III ст. н. е.) — іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з'явилися з уральсь­ко-поволзьких степів.

Назва «сармат» означає «підперезаний мечем».

Територія розселення:Північне Причорно­мор'я.

Суспільний устрій. Жили племенами, кожне з яких мало свою назву (роксо лани, алани, аорси тощо). Сарматами їх називали греки і римляни. У суспільному устрої сарматів зберігалися значні пережитки матріар­хату: жінка займала досить поважне становище і навіть могла володіти зброєю. Тому чимало дослідників вва­жають, що сарматські жінки були прототипами ле­гендарних амазонок. Використовували рабську пра­цю. Вважається, що державу сармати не створили.

Основні заняття. Кочове скотарство, полювання. На початку нової ери частина сарматів опанувала зем­леробство. Займалися ремеслами (ткацтво, гончарст­во, ковальство тощо).

Військова справа.Військо складалося з важкооз-броєної піхоти та кінноти. Основні види наступальної зброї — луки, списи, мечі; мали панцирі, щити. Бра­ли участь у війнах проти Риму.

Релігія та мистецтво.Обожнювали сили приро­ди, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало.

Пам'ятки.Найвідоміший сарматський курган — Соколова Могила на Миколаївщині.

У IV ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

Асиміляція—злиття одного народу з іншим (як правило, більш численним) шляхом засвоєння його мови, звичаїв тощо.

І кіммерійці і скіфи, і сармати були вихідця­ми з азійських степів. Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов, якими вони користувалися, збереглися донині в топоніміці України.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Давньогрецькі міста виникли в Північному При­чорномор'ї в кінця VII ст. до н. е., коли почалося активне розселення греків по узбережжях Середземно­го і Чорного морів.

Колонізація — заселення та засвоєння нової території.

Причини грецької колонізації:

1. перенаселення Греції в І тис. до н. е.;

2. нестача орної землі, нестача зерна;

3. пошук нових джерел сировини, передусім ме­талів;

4. пошук ринків збуту своїх товарів;

5. внутрішня політична боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв;

6. напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Засновувалися поселення переважно в гирлахрічок. Спочатку це були торгові факторії, які згодом виростали в адміністративні й культурні центри.

Найбільші міста: Ольвія (поблизу Миколаєва), Tipa (Білгород-Дністровський), Херсонес (Севасто­поль), Пантікапей (Керч), Керкінітида (Євпаторія), були засновані виходцями з міста Мілет.

Ольвія у перекладі з давньогрецької означає «щаслива», ^Херсонес — «півострів», Пантікапей — «рибний шлях».

Основні заняття.Землеробство (вирощували пшеницю, городину, виноград), виноробство, рибо­ловля, ремесла (металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки, ювелірна справа). Важливе місце посідала торгівля.

Зі скіфами	3 Грецією
Що продавали
предмети розкоші, прикра­си, посуд, прянощі, вина	пшеницю, шкури, хутро, рабів
Що купували
пшеницю, шкури, хутро, рабів	тканини, зброю, прикраси, оливкову олію, прянощі, вина

Політичний устрій.Античні міста-держави Північного Причорномор'я копіювали грецькі міста-держави. Частина з них була рабовласницькими рес-ігубліками, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина — монархіями (Бос­форське царство).

Культура і релігія.Греки зберігали традиції своєї батьківщини в питаннях освіти, організації вільного часу, надання медичних послуг тощо. В усіх містах-колоніях були школи, театри; поширеними були гульти давньогрецьких богів: Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса. Шанували міфологічних героїв Ахіла та Геракла: так, в Ольвії проходили спортивнівитання Ахіллеї. VIII ст. у грецьких колоніях з'являються перші християни.

Боспорське царствобуло засноване близько 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання держав-полісів Кер­ченського півострова; до нього входили також Приазов'я та землі Кубані.

Особливості Боспорського царства:

1. монархічна форма правління;

2. тісні торговельні й культурні зв'язки з Афінами;

3. значна частка місцевого, негрецького населення;

4. занепало під натиском гунів.

На початку нової ери грецькі міста почали занепа­дати: це було пов'язано з набігами кочовиків та поя­вою дешевої єгипетської пшениці, яка склала кон­куренцію скіфській. У І ст. до н. е. вони потрапили у залежність до Римської імперії, а в IV-V ст. були захоплені племенами готів та гунів. Тільки Херсонес і Пантікапей потрапили під владу Візантії.

Значення античного впливу для населення ук­раїнських земель:

• залучення до досягнень античної цивілізації (тех­нології обробки землі, ремесла, товарно-грошових відносин);

• ознайомлення з демократичним устроєм;

• античні колонії сприяли поширенню християнст­ва на українських землях.

Велике переселення народів

У середині І тис. н. е. «варварські» племена, що мешкали на просторах від Римської імперії до Цен­тральної Азії, почали переміщуватися й обрушилися на Рим. Цей рух торкнувся і Східної Європи. На тери­торії України з'являються нові народи.

Велике переселення народів— активні переміщення «варвар­ських» племен від Центральної Азії до кордонів Римської імперії через територію Східної та Північної Європи (середи­нна І тис. н. е.).

Готи (II—IV ст.) — германські племена, що в сере­дині II ст. з'являються на території України й посту­пово витісняють сарматів. Вестготи просунулися на захід від Дністра, а остготи осіли в пониззі Дніпра. На початку IV ст. остготські племена об'єдналися в дер­жаву на чолі з королем Германаріхом. Із наступом гунів у середині IV ст. частина остготів перейшла на правий берег Дунаю на територію Римської імперії, а решта залишилася під гунами, зберігши навіть сво­го короля.

Слов'яни запозичили в готів такі слова, як шолом, меч, хліб, І плуг.

Гуни (III—V ст.) вирушили з монгольських степів на захід під тиском Китаю в III ст. до н. е. Підійшов­ши до Північного Причорномор'я, вони скористали­ся послабленням античних міст через боротьбу з готами і майже всі міста-держави. Вистояли Херсонес і Пантікапей. У IV ст. гуни розбили готів і тривалий час панували в причорноморських степах від Азовського моря до Дунаю, здійснюючи набіги на Західну Європу. Занепад гунської держави пов'яза­ний зі смертю у 453 р. Аттіли — гунського прави­теля.