Політика д. Многогрішного

1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.):

• московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяс­лаві, Ніжині, Острі), втрачали право втруча­тися в справи української адміністрації;

• козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік;

• гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб);

• податки збиралися козацькою старшиною;

• було обмежено перехід селян у козацтво;

• гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини;

— резиденція гетьмана переносилася до Батурина.

Наслідки.

1. Україна фактично повернулася до Бе­резневих статей 1654 р.

2. Домігся, що Київ залишився за Московською дер­жавою, не зважаючи на умови Андрусівського пе­ремир'я.

3. Прагнув послабити роль старшини на користь геть­манської влади.

4. Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

5. Певна незалежність політики та недиплома-тичність Д. Многогрішного призвели до невдоволен­ня як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звину­ватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці.

Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.):

— гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особ­ливо з П. Дорошенком;

• заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою;

• гетьман не мав права карати та позбавля­ти старшину посад без згоди старшинської ради;

• були розпущені наймані гетьманські (ком­панійські) війська.

2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Доро­шенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.

3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові те­риторії.

4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Пра­вобережжя.

5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-та­тарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.

6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали

Вічний мир (1686 р.):

• кордон між Річчю Посполитою та Московсь­кою державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною;

• Запоріжжя відходило Москві;

• за відмову від Києва Річ Посполита отримува­ла викуп у 146 тис. карбованців;

• сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги.

Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович на­магався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.